Вулиця Караташа Володимирa

        Вулицю Володі Дубініна було перейменовано на Володимира Караташа рішенням Кропивницької міської ради «Про перейменування вулиць, провулків, тупиків, проїзду» №1359 від 15.11.2022 р.

        Вулиця знаходиться в Фортечному районі (Кіровський).

        Дубінін Володимир Никифорович – радянський піонер, учасник німецько-радянської війни. Володя Дубінін був одним з членів партизанського загону в місті Керч. 14-річний підліток загинув в часи Другої світової війни від вибуху міни. Підірвався на міні він і ще 4 сапери. Історія трагічна. Проте, чи нормально, що одну міну розміновували 4 сапери і дитина?

Караташ Володимир

        Володимир Михайлович Караташ (нар. 2 березня 1926 p., село Роздол, Голованівський район, Кіровоградська область, УРСР – 6 листопада 2017) – український письменник, вояк УПА, політичний в’язень, учасник Кенгірського повстання 1954 року.

        Народився у селянській родині. Батько – Караташ Михайло, був розстріляний гестапівцями у Голованівську. 17-річним юнаком Володимир став членом ОУН. Був стрільцем у сотні «Сталевого», що діяла в місцевостях Гайсин, Умань, Теплик, Гайворон, Благовіщенське, Голованівськ. Згодом був заарештований контррозвідкою «СМЕРШ» і заочно засуджений до 8 років позбавлення волі. 11 місяців перебував в Горьківській тюрмі №1. 1949 року Володимира було переведено до табору суворого режиму для політв'язнів – до Воркути. Працював на шахті №7.

        1951 року – в концтаборі «Речлаг» після важкого і довгого слідства був засуджений військовим трибуналом Біломорського військового округу до розстрілу за «організацію і керівництво антирадянською групою українських націоналістів», яка готувала повстання в таборі. Закованого перевезли до Вологди, де провів 5 місяців в одиночній камері смертників. Зранку до вечора, щоб розум не схибився, ходив по камері і пошепки декламував вірші Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, займався фізичними вправами.

        Після смерті Сталіна влада замінила розстріл 25 роками тюрми і концтаборів. Був етапований з Вологди до Казахстану в табір суворого режиму «Степлаг» селища Кенгір. Там в травні-червні 1954 року брав активну участь у Кенгірському повстанні. Звільнений 26 квітня 1956 року, реабілітований 20 вересня 1989 року Кіровоградською облпрокуратурою.

        1958 p. – вступив до Одеського державного університету, на факультет іноземних мов. 1963 року з дипломом учителя англійської мови приїхав до рідного Голованівського району. 25 років працював учителем у Побузькому. Разом з дружиною Ганною Лук’янівною (дівоче прізвище Людкевич) також політв’язнем (познайомилися в радянських таборах) виростили двох дітей – сина і дочку. Письменник, автор трьох книг-споминів.

        У 1960 роках в Америці вийшла книга «В концтаборах СРСР». На сторінці 340 книги є запис про те, що в 1952 році на шахті №7 у Воркуті було викрито групу, яка підготувала близько 500 саморобних гранат великої розривної сили. Керівником тієї групи був українець з Одещини Караташ. Це про нашого земляка, відважного вояка ОУН-УПА Володимира Караташа, двічі засудженого до смертної кари за організацію і участь в концтабірних антирадянських повстаннях. Караташ був членом Кіровоградського обласного Товариства політичних в’язнів і репресованих.

        8 травня 2015 року Володимира разом із іншими ветеранами УПА було запрошено до ВРУ на урочисте засідання з нагоди відзначення 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі та Дня пам’яті та примирення. Володимир Караташ більше відомий як автор трьох книг-споминів «Обережно: гранати», «Прометеї Заполяр’я» та «На барикадах Кенгіра», але писав також статті, оповідання. Незважаючи на свій вік, ветеран був активним учасником Революції Гідності, а після початку війни на сході країни збирав кошти на потреби бійців АТО.

        Помер Володимир Караташ 5 листопада 2017 року, похований на цвинтарі в Суворовському районі Одеси. В. М. Караташа посмертно прийняли до Національної спілки журналістів України.

Нагороди та відзнаки

        Орден «За мужність» ІІІ ст. (20 серпня 2007 p.) – за значний особистий внесок у соціально-економічний, культурний розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення та з нагоди 16-ї річниці незалежності України

        Ювілейна медаль «20 років незалежності України» (27 січня 2012 p.) – за вагомі особисті заслуги у державотворчій, соціально-економічній, культурно-освітній діяльності, сумлінне і бездоганне служіння Українському народові та з нагоди Дня Соборності та Свободи України.

      Відзнака Президента України – ювілейна медаль «25 років незалежності України» (19 серпня 2016 p.) – за значні особисті заслуги у становленні незалежної України.

        Літературна премія імені Євгена Маланюка у номінації «Література та публіцистика» за книгу споминів «На барикадах Кенгіра» (2008 p.).

Дізнатися більше:

Твори автора

Караташ, Володимир. На барикадах Кенгіра / Володимир Караташ. – Тернопіль: СорокА, 2008. – 292 с.

Караташ, Володимир Михайлович. На барикадах Кенгіра / Володимир Караташ. – Вид. 2-ге, доопрац. й перероб. – Київ: Український пріоритет, 2014. – 223 с.: портр., фото.

Караташ, Володимир. Прометеї Заполяр’я / Володимир Караташ, Петро Тракслер. – Ужгород: [б. в.], 2001. – 121,[2] с.: портр., фото.

Із листа Володимира Караташа до Президента України Петра Порошенка: Декомунізація // Слово «Просвіти». – 2015. – 28 травня. – 3 червня. – С. 3.

Із листа голові Кіровоградської ОДА від В. Караташа / В. Караташ // Нова газета. – 2014. – 24 квітня. – С. 19.

Караташ Володимир. Буреполом: оповідання / Караташ В. // Там де Ятрань. – 2003. – №18-23.

Караташ В. Коли розкуркулений батько втікав з тюрми додому, це було свято: Мої мама і тато / В. Караташ // Кіровоградська правда. – 2008. – 11 листопада. – С. 6.

Караташ Володимир. Ленін & Сталін: оповідання / Караташ В. // Ятрань. – 2005. – №5. – С. 37-41.

Караташ Володимир. Нам сьогодні потрібні Богуни! / В. Караташ // Нова газета. – 2015. – 30 квітня. – С. 11.

Караташ Володимир. Сміливці ОУН-УПА боролися і в концтаборах / Володимир Караташ // Слово Просвіти. – 2005. – №19. – С. 4.

Караташ Володимир. Спогад про вчительку / В. Караташ // Нова газета. – 2014. – 19 червня. – С. 17.

Твори автора

Білоскурська Г. Кенгірські спогади нашого земляка / Г. Білоскурська // Вісник Голованівщини. – 2009. – 7 лютого. – С. 1.

Висунуто претендентів на здобуття премії імені Є. Маланюка // Народне слово. – 2008. – 20 листопада. – С. 2.

Він любив Україну й волю // Наше місто. – 2017. – 9 листопада. – С. 2.

Волович, Олексій. Він служить нам прикладом, як маємо боронити сьогодні Україну / Олексій Волович // З перших уст. – 2016. – 10 березня. – С. 5, 11: фото.

Володимир Караташ приєднався до когорти українських небесних лицарів // Нова газета. – 2017. – 9 листопада. – С. 1: фото. кол.

Володимир Михайлович Караташ // Лауреати обласної літературної премії ім. Є. Ф. Маланюка. – Кіровоград: Кіровоградська обласна рада: КОД, 2014. – С. 61-62.

Із когорти мужніх та непохитних: На здобуття обласної літературної премії ім. Євгена Маланюка // Народне слово. – 2008. – 27 листопада. – С. 3.

Коваль Роман. Володимира Караташа 8 разів вітали стоячи / Роман Коваль // Українське слово. – 2017. – №46 (15–21 листопада). – С. 4: фото.

Ковтюх С. Володимир Караташ. Де б він не був – будував навколо себе Україну / С. Ковтюх // Нова газета. – 2015. – 5 березня. – С. 1, 11: фото. Кудінов В. Прометей імперії ГУЛАГ / Кудінов В. // Новий Погляд. – 2005. – 1 липня. – С. 13.

Лісниченко Ю. «Степові орли!» високого літературного лету / Ю. Лісниченко // Вечірня газета. – 2009. – 13 лютого. – С. 1.

Орел С. Він був не одинокий: легендарний воїн ОУН-УПА після смерті отримав журналістське посвідчення / С. Орел // Наше місто. –2018. – 15 березня. – С. 4: фото.

Орел С. Найвільніші люди в СРСР / С. Орел // Наше місто. – 2014. – 22 травня. – С. 3, 14.

Оунівська відданість // 101-й округ. – 2013. – №5 (березень). – С. 1, 3: фото. Поліщук Володимир. Сумна звістка вразила наші серця... / В. Поліщук // Нова газета. – 2017. – 9 листопада. – С. 10: фото.

Прометей заполярних Гулагів: Слово пам’яті // Народне слово. – 2017. – 16 листопада. – С. 6: фото.

Славному українцеві – 90 // З перших уст. – 2016. – 3 березня. – С. 3: фот.

Тільнова І. Володимир Караташ: «Моє діло – подавати патрони!» / І. Тільнова // Нова газета. – 2014. – 22 травня. – С. 18: фото.

Тільнова І. Учасник повстання в концтаборі ГУЛАГу Володимир Караташ: Фільм «Червоний» – це дуже потрібна сучасному українцю стрічка / І. Тільнова // Нова газета. – 2017. – 31 серпня. – С. 1, 10: фото. кол.

Ткаченко Сергій. Реальність життя і вигадки Голівуду // Сергій Ткаченко. Пророки степу & апостоли лісу. – Київ: УАІД «Рада», 2012. – С. 123-128.