Провулок Хортицький

      Провулок Комінтерну було перейменовано на Хортицький провулок розпорядженням «Про перейменування вулиць, провулків та інших об’єктів топоніміки міста» №24 від 19.02.2016 р.

               Провулок знаходиться в Подільському районі (Ленінський) м. Кропивницький.

      Виник у середині XX століття під назвою 2-й провулок Комінтерну, на честь Комуністичного інтернаціоналу. Назва постала з міжнародної організації комуністичних партій, що існувала у 1919-1943 роках.

Хортиця

        Вважають, що топонім «Хортиця» походить від тюркського слова «орт», «орта», тобто «середній». За іншими версіями свою назву острів отримав від імені слов’янського бога сонця Хорса або слова «хорт», яким в давнину називали собак та вовків.

      Острів виник близько 2,5 млн. років тому внаслідок геологічного розламу. Так, від початку, з’явилося праве русло – Старий Дніпро, а згодом і ліве – Новий Дніпро. Хортицю відносять до намивних островів. Час і течія ріки наносило на гранітну основу пісок та ґрунт. З року в рік острів збільшувався у розмірах. Останньою було намито південну частину острова – хортицькі плавні, що виникли всього пару тисяч років тому. Процес формування берегів Хортиці продовжується і сьогодні.

      Північна та північно-західна частини острова обрамлені прямовисними гранітними скелями. Національний заповідник «Хортиця» висотою до 30 метрів. Цим гранітам понад 2,5 млрд. років! Береги Хортиці порізані чисельними балками. Багато з них дійшли до нас у первозданному вигляді. Схили балок вкриті килимом з понад 600 видів степних рослин. В низинах ростуть байрачні ліси. Тут можна зустріти лисиць, зайців, їжаків.

      Зустрічаються також вепри та косулі. На гілках і в заростях кущів ховаються яструби, соколи, сови, сірі куропатки, жайворонки, перепелки тощо.

      На Хортиці дивним чином переплелися всі ландшафтні зони України, дев’ять природно-територіальних комплексів: скельні відслонення гранітів, нагорні діброви, балки, природні та петрофітні степи, висячі болота, плавневі ліса й луки, озерні комплекси.

       Хортиця – найбільший річковий острів України, розташований за дніпровськими порогами на давньому військовому і торговому річковому шляху до Чорного моря, Криму, Туреччини, Середземномор’я, здавна перебував у сфері військової та господарської діяльності українських козаків.

      Про Хортицю, як місце розташування одної з перших козацьких Січей, свідчать документи, перекази запорозьких козаків, українська фольклористика.

      Д. І. Яворницький, М. І. Грушевський, І. П. Крип’якевич та інші українські історики вважали, що Запорозьку Січ започаткував замок, збудований у середині XVI століття на острові Хортиці князем Дмитром Вишневецьким, старостою Канівським і Черкаським, який очолював оборону південних рубежів Польсько-Литовської держави. Джерела XVI століття не деталізують місце розташування Хортицького замку Д. Вишневецького.

      Король Литви Сигізмунд ІІ Август, відповідаючи на звинувачення кримського хана, що замок Д. Вишневецького на Хортиці спрямований проти Криму, в листі до хана писав, що цей замок повинен був захищати інтереси Криму й Литви від територіальних претензій Москви на Низ Дніпра.

      Закладаючи замок на Малій Хортиці, оточеній водами Дніпра, Д. Вишневецький урахував сприятливі оборонні якості цього острова – незначну величину, через що нападники не могли зосередити тут велике військо, зручне сполучення замку й гарнізону з річкою та правим берегом, де пролягали дороги в гирло Дніпра, Чорне море, Крим і Туреччину, а вгору річкою – до порогів, Черкас, Києва, інших міст України. Проте острів мав і суттєві вади стосовно оборони, оскільки прицільно обстрілювася з правого берега, що нависав над Малою Хортицею.

      До залоги Хортицького замку увійшли бояри, надвірні козаки й челядь князя, а також «низові» козаки. Життя й побут козацької громади в умовах ворожнечі з турками і татарами формували в середовищі козаків лицарські звичаї і традиції.

      Спираючись на Хортицький замок, Д. Вишневецький здійснив ряд успішних походів на турецько-татарські фортеці пониззя Дніпра – Кизикермен, Тягиню, Очаків.

      Восени 1556 року військо Д. Вишневецького взяло штурмом і зруйнувало замок Аслан-Кермен (нині м. Нова Каховка), перевезло звідти на Хортицю гармати.

      Відплата з боку Кримського хана не забарилась. У січні 1557 року, коли Дніпро вкрила крига, хан з ордою підійшов до Хортиці, де упродовж 24 днів намагався взяти острівну фортецю. Проте відступив від неї «з великим соромом». Про це Д. Вишневецький повідомив царя Івана Грозного. Водночас просив короля Сигізмунда ІІ прислати на Хортицю артилерію та військо. Однак допомоги не дочекався.

      Після знищення царатом 1775 року Запорозької Січі Хортицю привласнив руйнівник Січі князь Григорій Потьомкін. Він збирався побудувати там свій палац. Після кончини Г. Потьомкіна імператриця Катерина ІІ подарувала острів німцям-менонітам, що створили тут свою колонію. Хортиця в ті часи була вкрита густими дібровами й лісами з унікальною флорою і фауною. Колоністи, загалом, дбайливо ставилися до природи, оберігали старі діброви, прадавні велетенські дуби. Зберігся план острова Хортиці кінця XVIII – початку ХІХ століття, на якому позначені землі німців-колоностів та місце палацу князя Г. Потьомкіна.

      Проте, коли острів у 1870-х роках було підпорядковано місту Олександрівську, на Хортиці почалось грабіжницьке вирубування лісів, розорювання цілини, стихійне будівництво убогих робітничих селищ Олександрівських заводів.

      За радянських часів, після будівництва в 1930-х роках Дніпрогесу, в пониззі острова були розташовані будівлі й дослідні поля Центрального науково-дослідного інституту електрифікації та механізації сільського господарства УРСР. На острів перекинули каналізаційні стоки й очисні споруди Запоріжжя. В умовах інтенсивного індустріального розвитку міста Хортиця стає його основним природно-оздоровчим резерватом, тут розташовуються санаторії та будинки відпочинку працівників індустріальних гігантів міста.

      У повоєнні роки в північній частині Хортиці були проведені великі лісотехнічні роботи, на саджені хвойно-листяні ліси. Після будівництва Каховської ГЕС її водосховище частково підтопило острів. Все це кардинально змінило історичний ландшафт Хортиці.

      Постановою Ради Міністрів України від 18 вересня 1965 року територія острова Хортиці оголошена Державним історико-культурним заповідником запорозького козацтва (нині Національний заповідник «Хортиця»). У заповіднику збудовані Музей історії запорозького козацтва та історико-етнографічна експозиція просто неба «Запорозька Січ». На Хортиці досліджуються, впорядковуються і експонуються пам’ятки археології та доби запорозького козацтва.

      Статус національного отримав 6 квітня 1993 року постановою Кабінету Міністрів України №254. До його складу заповідника входить сам острів Хортиця і прилеглі острови та скелі: Байда, Дубовий, Ростьобин, Три Стоги, Середня, Близнюки, урочище Вирва на правому березі Дніпра, що мають загальнодержавне та історичне значення. Загальна площа заповідника – 2386,86 га.

      Державний історико-культурний заповідник мав складатись з:

• Музею історії запорозького козацтва з п’ятьма діорамами.
• Етнографічного розділу.
• Тематичного парку.

      На Хортиці запрацював Музей історії Запоріжжя.

      За понад 50 років в історії заповідника «Хортиця» він вмістив нелегкий і непростий шлях. У роки національного відродження заповіднику надано статусу – національного.

      Нині заповідник «Хортиця» має сталий імідж науково-дослідної та рекреаційно освітньої установи, за якою закріпилися риси активності, ініціативності, творчого об’єднання зацікавлених навколо «колиски» запорозького козацтва – острова Хортиці.

      З початку російського вторгнення до України, доступу відвідувачів до об’єктів Національного заповідника «Хортиця» – немає. Більш того, 1 лютого 2024 року, згідно повідомлення Міністерства культури України, російські окупанти скинули три авіабомби, в тому числі на об’єкти Національного природного парку «Кам’янська Січ», де знаходяться досі недосліджені об’єкти І-oї половини. Співробітники Національного заповідника «Хортиця» розпочали документування наслідків атаки на унікальну пам’ятку козацької доби.

Дізнатися більше:

Книги

Чудеса світу. Чудеса України: научно-популярная литература / упоряд. В. Г. Біляєв. – Харків: Белкар-книга, 2010. – 64 с.: іл. – (Пізнаємо світ разом).

Публікації

Власов Олег. Запорізька Атлантида / О. Власов // Вічний мандрівник. – 2022. – №1-2. – С. 72-77: фот. кол.

Історичні скарби держави: день пам’яток історії та культури // Шкільна бібліотека. – 2017. – №3. – С. 56-58.

Кольченко Т. П. Сім чудес України / Т. П. Кольченко // Розкажіть онуку. – 2020. – №2. – С. 21-23.

Кравченко Н. Ось така вона, Хортиця, або Контрасти козацької столиці / Н. Кравченко // Народне слово. – 2010. – 17 серпня. – С. 8: фото. кол.

Легендарна козацька земля: 18 вересня 1965 року острів Хортиця у місті Запоріжжі було оголошено державним історико-культурним заповідником // Шкільна бібліотека. – 2020. – №8-9. – С. 44-45.

Найкрасивіші острови батьківщини // Позакласний час. – 2020. – №2. – С. 46-50: фот.

Скочко Олена. Гостинна Хортиця / Олена Скочко // Первая городская газета. – 2017. – 15 июня. – С. 19: фот.

Стеблина О. На кургани Хортиці, де гудуть віки / О. Стеблина // Освітянське слово. – 2012. – листопад. – С. 7: фото.