Тупик Харківський

        Тупик Рибачий було перейменовано на Харківський рішенням Кропивницької міської ради від 27.02.2024 р. №1837 «Про перейменування вулиць, провулків, тупиків, проїзду».

        Тупик знаходиться в Фортечному районі (Кіровський) м. Кропивницький.

        Рибачий – селище Зеленоградського району, Калінінградської області Росії.

Харків

        Харків – місто на північному сході України, на Слобожанщині, науковий центр України, адміністративний центр Харківської області. Станом на листопад 2024 року, у Харкові проживало близько 1,2 мільйона людей. Місто-герой України (з 2022 року). Місто має Приз Європи (2010 рік).

        Великий науковий, культурний, промисловий і транспортний осередок України. Був третім індустріальним центром в СРСР. Харків – місто науки, де вперше в СРСР було розщеплене атомне ядро. Має 60 науково-дослідних інститутів, 45 вищих навчальних закладів, серед яких ХНУ імені В. Н. Каразіна, який входить до найкращих 500 ВНЗ світу та НТУ «ХПІ», який входить до найкращих 1000, 8 музеїв, міська картинна галерея, 7 державних театрів і кілька десятків недержавних, 80 бібліотек.

        Прямих точних даних про виникнення Харкова істориками не виявлено. Деякі дослідники вважають,що роком заснування міста Харкова можна назвати той рік, коли на підвищеному плато вододілу річок Харків та Лопань з’явилися перші переселенці. Різні джерела називають 1630, 1643, 1653, 1654 рр.Інші дослідники припускають, що роком заснування міста Харкова може бути 1654 або 1655 р., коли навкруги поселення почалося будівництво фортеці. Найдавніша письмова згадка про селище та жителів цієї території належить до 1654 р. Спочатку харківські поселені були у віданні чугуївського воєводи, тому що поселились у межах Чугуївських земель. Тому в 1655 р. навкруги селища почалось будівництво укріплення за кресленням чугуївського воєводи Григорія Спешнєва. Але 28 березня 1656 р. був призначений новий воєвода Селефонтов і йому було наказано впорядкувати міську фортецю – тобто центральне укріплення. Таким чином, виникнення міста Харкова охоплює відрізок з 1654 по 1655 р., протягом якого відбувалося заселення височини між річками Харків і Лопань, а також будівництво укріплень навкруги поселень.

        Найвідоміша легенда про виникнення Харкова пов’язана з Харьком, першим поселенцем. Згідно з цією версією, в середині 17 століття на правому березі річки Харків, виник невеличкий хутір. Заснувала його людина на ім’я Харько, за однією з версій його повне ім’я – Харитон. Різні автори по-різному описують рід діяльності Харька. Деякі називають його простим козаком, інші – козацьким сотником. В літературі існує також версія, згідно з якою Харько, не мав відношення до військової служби, будучи пасічником. Обрана ним місцевість виявилася настільки вдалою і придатною для життя, що почала залучати переселенців з інших місць. Незабаром хутір розрісся, з’явилися нові слободи. Виникло поселення отримало назву на честь свого засновника – Харків, як і річка на березі якої воно виникло. До речі, жоден з відомих варіантів легенди не вказує точний рік заснування Харкова, обмежуючись лише згадкою 17 століття. Більшість істориків вважають, що свою назву місто Харків одержало від назви річки Харків. Їх висновки ґрунтуються на тому, що назва річки старша від назви міста. Назва річки датується в письмових джерелах ще до виникнення поселення або міста.

        Будівництво Харківської фортеці у березні 1656 р. за наказом відокремило Харків від Чугуївського воєводства у самостійне воєводство. Фортеця входила до системи укріплень, передбачених для захисту південних земель від кримських татар.

        Харківська фортеця, будівництво якої завершилося в 1659 р. мала довжину стін понад 1 км. Фортеця в цей час мала 10 башт різної висоти від 9 до 13 метрів. Деякі з них мали ворота і називалися «проїзними» – глухі. Башти, що були по кутах фортеці називалися «наугольними». Їх було чотири, і кожна з них мала свою назву: Різдвяна, Протопопівська, Деркачівська та Нікольська. Останню також називали Вістовою, бо вона була найвищою, і саме тут знаходилася постійна сторожа для нагляду за степом. На ній було встановлено десятину – довгий дзвін, що своїм звуком сповіщав про татарську небезпеку. Між «наугольними» було споруджено ще шість башт. Ті, що були «проїзними», мали міцні ворота із залізними затворами. Фортецю, відповідно до тогочасних фортифікаційних правил, оточував глибокий рів та вал. Від центральної частини фортеці в бік річок Лопані і Харкова, а також лісу (сучасний район саду імені Т. Г. Шевченка) вели підземні ходи. На озброєння фортеці, відповідно даних 1663 р., було 12 гармат, 402 ядра та 8 діжок пороху.

        У середині фортеці найважливішими спорудами були: собор, приказна хата, Государів двір. Дерев’яний храм в ім’я Успіння Пресвятої Богородиці мав назву Успенський собор. Цей собор був найстарішим у межах Харківської фортеці. Він був побудований у 1658 р. і розташувався трохи на південь від сучасного Успенського собору. Місто росло, збільшувалася кількість прихожан. До 1685 р. перший харківський Успенський собор постарів. Харків’яни замінили його новою кам’яною церквою. Великою популярністю серед харківських козаків користувалась Покровська церква тому, що була освячена на честь головного свята українського козацтва – Покрови Божої Матері. Покровської церкви та дзвіниці – це єдині будови XVII ст., що збереглися в місті Харкові до тепер.

        Із самого заселення краю жителі Харкова облаштували собі хутори та пасіки, де вони мешкали та займалися господарством. Тому двори поселенців тоді вже розташовувались і поза фортецею по всіх напрямках. З’являються слободи – Залопанська, Журавлівка, Гончарівка, Панасівка тощо. Спочатку залюднювалися передмістя, що оточували фортецю, потім поселення простягалися до річок Харків та Лопань. Унаслідок перетворення Харкова в 1670 р. на козацьке полкове місто почало зростати його значення. Тут дозволено було проводити регулярні ярмарки біля підніжжя фортечних мурів. Спроби нападу татар на Харків припинялись на далеких подступах до фортеці, тому вона не зазнала руйнувань від воєнних суточок.

        Одна з найстаріших вулиць міста – виникла в XVII ст. (Героїв Харкова), колись мала назву Московська, потім Московський проспект. Сумська вулиця також винила в XVII ст. та отримала свою назву від напрямку старовинного шляху до міста Суми. До найстаріших у Харкові належать також вулиця Римарська, її забудова почалась в XVII ст. Але перших будинків тут не збереглося. Наприкінці XVII ст. виникла дорога на Зміїв, яка поклала початок Зміївській вулиці (нині проспект Гагаріна). Також у XVII ст. з’явилися перші будівлі вздовж дорога на Полтаву, названу Полтавським шляхом.

        У стародавню добу міста не мали власних гербів і прапорів. Проте від 1651 р. (чи 1659 р.) до 1765 р. Харків був полковим центром Харківського слобідського козацького полку, який мав власне знаменно.

        Герб Харкова радянського періоду з’явився лише 26 грудня 1968 року. Його автор – художник Євген Єгоров. Колірна гама герба – червоний, голубий, білий кольори. 14 вересня 1995 року сесія Харківської міської ради народних депутатів затвердила теперішній герб. Ріг достатку й кадуцей на гербах Харкова зустрічаються від 1781 року.

        У ході широкомасштабного російського вторгнення 2022 року Харків зазнав масових бомбардувань. Попри запевнення російської влади не обстрілювати невійськові об’єкти, ворожі війська продовжували цілеспрямо-вано знищувати цивільну інфраструктуру. Вже станом на 28 лютого, у Харкові було зруйновано 90 будинків мирних мешканців. 1 березня 2022 року російські окупаційні війська обстріляли центр Харкова, зокрема великий вибух стався на площі Свободи біля будівлі ОДА, друга ракета влучила в саму будівлю. Загинуло не менше 24 осіб. Згодом, близько 16:00 російські ракети влучили у міську лікарню Харкова.

        6 березня 2022 року президент Володимир Зеленський надав Харкову звання міста-героя України «за подвиг, масовий героїзм та стійкість громадян, виявлені у захисті Харкова під час відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України».

        Протягом трьох років війни російськими окупантами у Харкові пошкоджено 8239 житлових будинків, 132 школи, 114 дитсадків, 129 вишів, 89 медичних закладів, 15 об’єктів культури, 223 адміністративні будівлі та понад 2300 об’єктів критичної інфраструктури й комерційної нерухомості.

        Такої руйнації місто не зазнавало з часів Другої світової війни. Попри все, Харків продовжує жити, а його мешканці – працювати, боротися й відбудовувати рідне місто.

Дізнатися більше:

Книги

Історія міста Харкова: навчальний посібник / упорядн. О. Є. Кононенко. – Харків: Торнадо, 2001. – 128 с.

Історія міста Харкова ХХ століття / Ярмиш О.Н. та ін. – Х.: Фоліо; Золоті сторінки, 2004. – 686 с.

Маслійчук В. Л. Харків // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. – Київ: Наукова думка, 2013. – Т. 10: Т-Я. – С. 346.

Маркітан Л. Харків // Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. – Київ: Либідь, 1997. – 464 с.

Харків // Енциклопедія українознавства: Словникова частина: [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка; гол. ред. Аркадій Жуковський. – Париж – Нью-Йорк: Молоде життя, 1995. – Кн. 2, [т. 11]: Доповнення і виправлення. – С. 3549-3556.

Харків // Лучик В. В. Етимологічний словник топонімів України / В. В. Лучик; відп. ред. В. Г. Скляренко. – Київ: ВЦ «Академія», 2014. – 544 с. – С. 491-492.

Харків // Географічна енциклопедія України. 3 Том. П-Я. – Київ, вид. «Українська енціклопедія» ім. М. П. Бажана, 1993. – 480 с. – С. 351.

Публікації

Долженко І. В. Архітектура рідного краю: («Художня культура», 9-й клас) / І. В. Долженко // Мистецтво в школі. – 2012. – №11. – С. 18-22.

Маленко О. Харків – окраса Слобожанщини / О. Маленко // Я вивчаю українську. – 2011. – №3. – С. 10-15.

Мандруємо Україною: вінниччина, Дніпропетровщина, Київщина, Одещина, Харківщина // Казна України. – 2015. – С. 43-53.

Масенко, Вероніка. Його. Мій. Наш. Харків / В. Масенко // Однокласник. – 2018. – №2. – С. 8-10: фот. кол.

Мовчун Леся. Міста-герої: 10 міст визнано героями / Л. Мовчун // Крилаті. – 2024. – №1. – С. 1: кол. iл.

Павлова Тетяна. Сад-побачення і сад-меморія, сад-епіфанія й сад-мораторій...: живописні конотації харківського тексту / Т. Павлова // Образотворче мистецтво. – 2013. – №1. – С. 72-73.

Хто? Що? Коли? Чому і Як? Харківська область // Позакласний час. – 2007. – №12. – С. 115-117.