Вулиця Григоренка Петра

        Вулиця Виставочна була перейменована на Григоренка Петра рішенням Кропивницької міської ради «Про перейменування вулиць, провулків, тупиків, проїзду» №1359 від 15.11.2022р.

        Вулиця знаходиться в Фортечному районі (Кіровський).

        Виставка – публічна демонстрація досягнень у галузі економіки, науки, техніки, культури, мистецтва та інших галузях суспільного життя. Поняття може позначати як сам захід, так і місце проведення цього заходу. Виставочна/-ий за своєю суттю – русизм (росіянізм), хоча слово все ще зафіксовано обома академічними тлумачними словниками (СУМ-11 та СУМ-20) та Орфографічним словником. У СУМ-20 – уже зі стилістичною поміткою «рідко». Є словом-покручем на думку проф. І. Вихованця та проф. О.Пономарева. За даними найповнішого корпусу української мови ГРАК, «виставковий» більше ніж утричі частотніше від «виставочний».

Григоренко Петро

        Григорeнко Петрo Григoрович (16 жовтня 1907 p., Борисівка, Бердянський повіт, Таврійська губернія, Російська імперія – 21 лютого 1987 p., Нью-Йорк, США) – український радянський правозахисник, дисидент та генерал-майор. Член-засновник Московської та Української Гельсінської спілки. Родом з с. Борисівка Приморського р-ну Запорізької обл. Фаховий військовий, учасник війни, доктор військових наук, начальник першої військової кафедри кібернетики, комуніст, він критично переглянув сформовану в СРСР політичну систему: «Треба виступати. Не можна мовчати». 7 вересня 1961 виступив на районній партконференції з закликом демократизувати вибори, за що переведений у Далеко­східний військовий округ. Створив підпільну «Спілку боротьби за відродження ленінізму», поширював листівки. 1 лютого 1964 p. затриманий, на рік запроторений у психлікарню, позбавлений генеральського звання. Працював сторожем, вантажником. Увійшов у коло московських дисидентів, включився у боротьбу кримських татар за повернення на історичну батьківщину. Виступив з промовою: «Перестаньте просити! Поверніть те, що належить вам по праву, але незаконно у вас відібрано». 1967 p. написав історико-публіцистичний памфлет «Приховування історичної правди – злочин перед народом!», де проаналізував причини поразок Червоної Армії на початку війни: знищення Сталіним військових кадрів і підготовка до агресивної війни. Виступив проти окупації в 1968 р. Чехословаччини. Написав працю «Про спеціальні психіатри­чні лікарні (дурдоми)». Висунув ідею надати правозахисному рухові організованих форм, що було реалізовано вже після його арешту. На демонстрації кримських татар перед будинком ЦК КПРС зажа­дав, щоб його затримали разом із іншими. 1969 p. збирався виступити на суді в Ташкенті, але був заарештований там 7 травня і понад 5 років провів у спецпсихлікарнях. З виступу на захист Григоренка розпочалася правозахисна активність академіка Андрія Сахарова. У самвидаві поширилась анонімна «Психіатрична заочна експертиза у справі Григоренка», яку зробив Семен Ґлузман, за що був ув`язнений на 10 років. Під тиском громадськості світу Григоренко звільнений 24.06.1974. Негайно відновив правозахисну діяльність. Був членом-фундатором правозахисних Московської (12.05.1976) та Української (9.11.1976) Гельсінських груп, ініціював створення «Робочої комісії з розслідування використання психіатрії в політичних цілях», написав працю «Дискримінація кримських татар продовжується». У день конституції, 05.12.1976, взяв участь у традиційній правозахисній демонстрації в Москві на Пушкінській площі, де виголосив стислу промову: «Спасибі всім, хто прийшов сюди вшанувати пам’ять мільйонів безневинно знищених людей! Спасибі усім вам і за те, що ви своєю присутністю тут висловили солідарність із в’язнями сумління!».

        У листопаді 1977 p. Григоренко одержав дозвіл на піврічну поїздку до США для лікування. У лютому 1978 p. позбавлений радянського громадянства. У США на його прохання був підданий психіатричній експертизі, яка зробила висновок: «Всі риси його особистості радянськими діагностами були деформовані. Там, де вони знаходили нав’язливі ідеї, ми побачили стійкість. Де вони бачили марення – ми виявили здоровий ґлузд. Де вони вбачали нерозсудливість – ми знайшли ясну послідовність. І там, де вони діагностували патологію, – ми зустріли щиросердечне здоров’я».

        П. Григоренко створив Закордонне представництво Української Гельсінкської Групи, яке фактично стало представництвом України, яка бореться за свою свободу незалежність, ініціював видання «Вісника репресій в Україні». Остаточно відмовився від комуністичних поглядів, повернувся до православ’я. Написав книгу спогадів «У підпіллі можна зустріти тільки щурів…», яка вийшла кількома мовами. Зустрічався з лідерами держав, брав участь в альтернативній Мадридській нараді НБСЄ, поставив перед ООН питання про деколонізацію СРСР. Читав лекції, писав публіцистичні статті, які виходили багатьма мовами, мав величезну популярність у світі як людина сумління, як кришталево чиста, гранично чесна особистість. Григоренко був не бунтівник, а стратег, що свідомо і цілеспрямовано боровся проти Імперії Зла – і переміг її. Він відкривав і вказував іншим дорогу до добра.

        Похований на українському цвинтарі Баундбрук біля Нью-Йорку з військовими почестями, з участю людей багатьох національностей і конфесій.

        1997 p. П. Григоренко нагороджений (посмертно) орденом «За мужність» І ступеня. 5 березня Президент України В.Ющенко підписав Указ про відзначення 100-річчя П. Григоренка. У подячному листі його син Андрій написав: «Покійний генерал був і залишається символом толерантності, символом істинного патріота, який не тільки не забуває про біль свого народу, але так само безкорисливо відгукується на біль інших народів. Саме такий взірець так гостро потрібен сьогодні не тільки українському народові, але і цілому світу, світу, що захльостується отруйною хвилею релігійної і національної нетерпимості».

Дізнатися більше:

Книги

Генерал Петро Григоренко. Спогади, статті, матеріали / укл. та передм. Олеся Обертаса; пер. з рос. мови: Ярослава Левчук, Дмитро Кислиця; худ. Уляна Мельникова. – Київ: Смолоскип, 2008. – 828 с.: портр., 11 л. фото. – Бібліогр.: C. 746-784. – Іменний покажч.: C. 785-796.

Зайцев Ю. Д. Григоренко Петро Григорович / Ю. Д. Зайцев // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. – Київ: Наукова думка, 2004. – Т.2: Г-Д. – С. 198.

Набок С. Григоренко Петро Григорович / С. Набок // Політична енциклопедія / Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповаласт. голови) та ін. – Київ: Парламентське видавництво, 2011. – С. 157.

Зінкевич О. Григоренко Петро / О. Зінкевич // Енциклопедія української діяспори / Гол. ред. В. Маркусь, співред. Д. Маркусь. – Нью-Йорк; Чикаго, 2009. – Т.1. – С. 182.

Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. – Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. – 516 с.

Публікації

Від генерала до ізгоя: Петро Григоренко – дисидент, котрий заступився за кримських татар і запроторених на перевиховання до «психушек» // Позакласний час. – 2018. – №11. – С. 36-39 (вкладка): портр.

Григоренко Андрій. Уроки Петра Григоренка / Андрій Григоренко // День. – 2014. – 21 жовтня. – С. 10.

Петраш С. Український правозахисний рух у постатях: Петро Григоренко і Василь Стус / С. Петраш // Дивослово. – 2008. – №1. – С. 59-64.

Сюндюков Ігор. Актуальний Петро Григоренко / Ігор Сюндюков // День. – 2018. – 25-26 жовтня. – С. 4-5.