Вулиця Гончарська

        Вулиця Краснодонська була перейменована на вулицю Гончарська (Провулок Краснодонський на провулок Гончарський). Підстава для перейменування – місто Краснодон (Луганська обл.) у 2016 році було повернуто історичну назву – Сорокине.

        Вулиця і провулок знаходиться в Подільському районі (Ленінський), Завадівка.

        Гончaрство – галузь керамічного виробництва; ремесло з виготовлення глиняних виробів, випалених у спеціальних горнах. На території України виготовлене з глини кухонне начиння використовується щонайменше вісім тисячоліть. За свідченням нашого земляка-етнорафа В. Ястребова, ще більше століття тому на території області процвітали промисли килимо-ткацтва, вишивки, писанкарства, кераміки – гончарства. На межі XIX-XX ст. гончарні центри були в селах Аджамка, Рівне, Мошорино, Іванівка, Новогеоргіївськ. На сьогодні від них, на жаль, не залишилось і сліду. Подібна доля спіткала й славні колись на всій Україні гончарні промисли в селі Цвітне Олександрівського району. Етнограф Л. Данченко у своїй книзі «Народна кераміка середнього Подніпров’я» пише, що перед першою світовою війною тут налічувалось 242 гончарні двори. Крім того, в Цвітному діяли два гончарні заводи, а всього гончарною справою займалось 80 відсотків чоловічого населення. Умови, в яких працювали гончарі, були надзвичайно важкими. Технологічний бік виробництва посуду протягом віків майже не зазнав змін. Основним знаряддям був традиційний гончарний круг. Місцеві майстри робили макітри, горщики, глечики, риночки для смаження сала, форми для випікання тіста, чайники, тикви, куманці, барильця, кухлі, миски, глиняні іграшки та декоративні скульптурки. Сировину добували у колодязях-шахтах, глибина яких сягала 20 м. Були професійні копачі. Їх праця була тяжка і небезпечна. У селі говорили «пішов у Сибір», а розуміли «пішов копати глину». Місцева глина – якісна, чиста і пластична. Її зсипали на подвір’ї у спеціально відгороджене місце. Для одержання необхідного кольору та вогнетривкості змішували різні сорти глини. Формували балабухи, кожна з яких була розрахована на виготовлення окремої посудини. Продавали виробі майстри та їх родичі, роз’їжджаючи по селах з вигуками «по горшки!». Вивозили товар на ярмарки і базари.

        У 1913-1914 роках в селі Цвітне діяла учбова земська керована майстерня, керована М. Бібіком. Учнів знайомили з секретами орнаментації, але розмальовувати вироби почали значно пізніше, лише через 20 років. А посуд традиційно обливали жовтою або зеленою, рідше коричневою поливами. У дореволюційні роки найбільш відомим майстром був Марко Кучеренко. Він робив фігурний посуд у вигляді звірів, а також займався анімалістичною скульптурою. Наприклад, махорочниці у вигляді лева з широко розкритою пащею. Його син Василь працював уже в післявоєнні роки і створив цикл скульптур на теми народного життя, близькі до фольклорних і пісенних мотивів, які користувались у односельців великою популярністю. Кілька його робіт знаходяться у Кіровоградському краєзнавчому музеї. Це «Військовий на коні», «Зустріч біля криниці», «Прощання козака з дівчиною», «Танцюристи» та ін., а також кілька хат-макетів, стріхи яких знімаються, а всередині можна побачити селянське житло: біля печі порається жінка, на лежанці бавляться діти, грає гармоніст.

        З початку 30-х років у місцевому колгоспі організували гончарну бригаду, а потім трохи пізніше – гончарну артіль. Кількох майстрів послали вчитися до Опішні.

        Існує також легенда про Гончарську слободу. По новорічних святах 1769 року семидесятитисячне військо кримського хана Керим Гірея, скориставшись сильними морозами, що скували ріки, перейшло замерзлий Буг, і на Різдво взяло в облогу фортецю Святої Єлисавети. За наказом хана, татари мали, поділившись, покрити всю територію, спалити всі села і весь врожай, захопити в полон жителів і погнати з собою худобу. Уникаючи боїв з регулярними частинами російського війська, орда досить успішно виконувала своє завдання. Вона грабувала мешканців, палила населені пункти. Лише з Єлисаветської провінції було вигнано у полон близько тисячі чоловік, знищено десятки сіл, понад тисячу будинків. Проте прорватися далі фортеці Святої Єлисавети татари не змогли. З фортечних валів орду зустріли сильним перехресним артилерійським вогнем. Зваживши на такий стан справ, Керим Гірей звелів своїм воякам обложити фортецю і чекати зручного моменту для нападу. Гарнізон фортеці (5 тисяч осіб) під командуванням генерала Ісакова приготувався до тривалої облоги та можливих штурмів. Та все ж становище було вельми поганим. Проте, пограбувавши, спаливши і потопивши у крові Аджамку, Лелеківку, Цибулеве та Гончарську слободу, татари відійшли у Польську Україну, в район теперішньої Балти для розподілу своєї здобичі. Жертовність захисників слободи Гончарської дозволила врятувати навколишні села.

Дізнатися більше:

Книги

Босий О. Чарівний круг: з історії розвитку гончарства на Наддніпрянщині / О. Босий, Г. Харитонов. – Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 1993. – 16 с. : іл.

Данченко Л. С. Народна кераміка Середнього Придніпров'я / Л. С. Данченко. – Київ: Мистецтво, 1974. – 191 с. : іл.

Кераміка України / уклад. М. Серб. – Київ: Логос Україна, 2009. – 176 с.: іл.

Крутенко Н. Г. Розповіді про кераміку / Н. Г. Крутенко. – Київ: Либідь, 2002. – 250 с.

Між Бугом і Дніпром. Науково-краєзнавчий вісник Центральної України / Випуск ІV. – Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 2015. – 372 с.

Поліщук В. П. Зроблено в Єлисаветграді / Поліщук В. – Кіровоград: ТОВ Поліграф-Сервіс, 2014. – 204 с.

Публікації

Бувалий Петро. Майстер із Капітанівки Василь Ковіта: Гончарство – це синонім життя / П. Бувалий // Нова газета. – 2016. – 11 серпня. – С. 11 : фото.

Любарський Роман. Лавровий квіт гончарства / Роман Любарський // Народне слово. – 2018. – 30 серпня. – С. 16 : фото. кол.

Половець Діана. Дивовижні баранці, коники і птахи: урок ліплення / Діана Половець // Все для вчителя. – 2011. – №10-11. – С. 92-93.

Попович, Любов. Олександр Гавриленко: Гончарство – це не просто ремесло, це медитація / Любов Попович // Кіровоградська правда. – 2016. – 16 грудня. – С. 5 : фото.

Фоміна Тетяна. Сергій Ткачов: Гончарство – це всесвіт, навчання і пошук: захоплення / Тетяна Фоміна // Кіровоградська правда. – 2021. – 13 травня. – С. 6 : фото.

Чебрець В. Глиняна пластика Цвітного / В. Чебрець // 21-й канал. – 2014. – 17 квітня. – С. 12.

Шкабой Вікторія. Цвітне. Гончарство / Вікторія Шкабой // Народне слово. – 2014. – 3 квітня. – С. 20 : фото.кол.

Якунін, Сергій. Хай живе Цвітненська кераміка! / Сергій Якунін // Первая городская газета. – 2018. – 30 августа. – С. 1 : фот. кол.