Провулок Котовського було перейменовано на Дмитра Донцова розпорядженням «Про перейменування вулиць, провулків та інших об’єктів топоніміки міста» №24 від 19.02.2016 р.
Провулок знаходиться в Фортечному районі (Кіровський).
Котовський Григорій Іванович – військовик, радянський військовий діяч. Походив із міщанською родини, однак згодом, намагаючись приховати свої юнацкі злочини, писав, що народився 1887 p. (або 1888 p.) у шляхетній родині. 1895 року залишився повним сиротою. Навчався у Кишинівському реальному училищі, з якого виключений за неповагу до вчителів, 1900 p. закінчив Кокорозенське училище (нині Молдова). Відтоді працював помічником управителя і управителем у поміщицьких маєтках Бессарабії. Через конфліктну поведінку та фінансові махінації часто міняв місця роботи, декілька разів був заарештований (1902 p., 1903 p.). Під час рос.-япон. війни 1904 p. не з’явився на мобілізац. пункт, за що 1905 p. затриманий та відправлений на військову службу в 19-й Костромський піхотний полк, розквартирований у Житомирі. Невдовзі дезертирував і повернувся на батьківщину. Організував загін грабіжників (10-20 осіб), який здійснював напади на поміщицькі маєтки, приватні квартири, екіпажі на великих шляхах. У 1916 році був засуджений до страти через повішення. Від квітня 1919 p. – у Червоній армії. За його наказом розстріляно 360 полонених вояків Армії УНР у с. Базар (нині Народицького р-ну Житомирської обл.). Вбитий терористом (можливо, М. Зайдером), ймовірно, за наказом вищого керівництва СРСР.
Дмитро Донцов
Дмитро Донцов – український політичний діяч, журналіст, літературний критик, теоретик та ідеолог українського націоналізму. Д. І. Донцов народився 17 (29 за новим стилем) серпня 1883 р. у м. Мелітополі Запорізької області (тоді Таврійська губернія, Російська імперія). Родина була заможною, у власності мали 1500 десятин землі (1 десятина – приблизно 1 гектар) та підприємство з продажу сільськогосподарських машин в Мелітополі. Батьки – Іван Данилович Донцов та Єфросинія Йосипівна. В сім’ї Донцових Дмитро був третьою дитиною з п’яти.
1900 року закінчив реальне училище в Мелітополі, з 1901-1907 роки вивчав право у Санкт-Петербурзькому університеті на юридичному факультеті, 1909-1911 роки продовжував навчання у Віденському університеті.
Його двічі арештовували: 1905 року у Петербурзі та 1907 року у Києві. Восени 1905 року Донцов виступив з промовою на українському політичному віче в Санкт-Петербурзі; за це його заарештовано і перевезено до Києва до Лук’янівської тюрми. Звільнено його без суду за загальною амністією. Після другого арешту й восьми місяців ув'язнення зусиллями родичів його випускають на поруки, і того ж року він виїхав у Галичину (Австро-Угорщина). В 1905-1907 роках він брав участь в діяльності Санкт-Петербурзької групи Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). Доктор права (1917 p.). У своїх теоретичних поглядах пройшов еволюцію від прийняття соціалістичних та марксистських ідей до їх повного заперечення. Обґрунтував ідею українського націоналізму. Відстоював засади крайнього войовничого християнства, ідею незалежності України, ідеологічно обґрунтував діяльність Організації українських націоналістів. Публіцистичну діяльність розпочав у журналах «Дзвін» та «Украинская жизнь». 1914-1918 pp. – голова Союзу визволення України. 1914-1916 pp. очолював у Берліні інформаційний центр Українського парламентського клубу. 1916-1917 pp. керував Бюро народів Росії в Берні та видавав його прес-бюлетень. У 1917 p. очолив Українське телеграфне агентство і Державне бюро преси у Києві. Від 1922 p. проживав у Львові. Засновник Української партії національної роботи, редактор її органу «Заграва» (1923-1924 pp.). Відновив видання «Літературно-наукового вістника» (1922-1932 pp.). Редагував «Вістник» (1932-1939 pp.), видання якого поновив Є. Коновалець, та «Книгозбірню “Вістника”». Від 1945 p. мешкав у американській окупаційній зоні в Берліні, потім – у Франції, Великій Британії, США. 1947 p. оселився в Канаді, викладав українську літературу в Монреальському університеті (1949-1952 pp.). Помер 30 березня 1973 року в Канаді. Похований у США на українському кладовищі в Саут-Баунд-Брук.
На його честь названо село у Нижньосірогозькому районі Херсонської обл. Меморіальна дошка у Мелітополі. Після окупації міста у 2022р. показово знята. Відкрито меморіальну дошку у Львові 4 жовтня 2013 року. На його честь також названо 39 курінь УПЮ імені Дмитра Донцова. У 2007 році для вивчення спадщини видатного українського мислителя був створений Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова. 24 січня 2019 року у Києві було відкрито меморіальну дошку на будівлі УНІА «Укрінформ». Автором пам’ятної дошки є український скульптор Володимир Цісарик. Пам’ятну таблицю виготовили за меценатської допомоги Святоіванівського гетьманського мазепинського полку.
Дмитро Донцов не був практичним політиком, проте, як ідеолог і публіцист, він мав величезний вплив на політичні концепції і розвиток провідних в цьому сторіччі політичних угруповань і рухів на українських землях.
Дізнатися більше:
Твори автора
Донцов Д. Дух нашої давнини: упоряд. та передм. П. Мовчана / Д. Донцов. – Київ: Просвіта, 2016. – 264 с.
Донцов Д. Культурологія: твори / Д. Донцов. – Харків: Бібколектор, 2016. – 604 с.
Донцов Д. Твори: Т.1: Геополітичні та ідеологічні праці / Д. Донцов. – Львів: Кальварія, 2001. – 487 с.
Твори про автора
Баган О. Поміж містикою і політикою: Дмитро Донцов на тлі української політичної історії 1-oї пол. ХХ ст. / О. Баган. – Київ: УВС ім. Ю. Липи, 2008. – 77 с.
Донцов Дмитро Іванович // Філософський енциклопедичний словник/ В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. – Київ: Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України: Абрис, 2002. – 742с.
Коломієць Р. Г. Дмитро Донцов / Р. Г. Коломієць. – Харків: Фоліо, 2020. – 117 с. – (Знамениті українці).
Міщук Р. С. Донцов Дмитро Іванович / Р. С. Міщук // Українська літературна енциклопедія: у 5 т. – Київ: Українська енциклопедія ім. М.П.Бажана, 1990. – Т. 2. – С. 93-94.
Сосновський М. Дмитро Донцов: політичний портрет / М. Сосновський. – Нью-Йорк- Торонто, 1974. – 419 с.
Публікації про автора
Баган О. Вічний будитель нації: до 125-річчя від дня народження Дмитра Донцова / О. Баган // Дивослово. – 2008. – №9. – С. 56-64.
Долбещенкова Г. В. Забуті імена. Дмитро Донцов (1883-1973). Політичний портрет / Г. В. Долбещенкова // Історія та правознавство. – 2009. – №30. – С. 8-10.
Сварник Г. Архіви Дмитра Донцова / Г. Сварник// Пам'ятки України. – 1994. – №3/6. – С. 122-123.
Ресурси Інтернет
Котовський Григорій Іванович // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.]; НАН України, НТШ. – Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2014. – Режим доступу: .
