Вулиця В’ячеслава Чорновола

     Вулицю Луначарського було перейменовано на Чорновола В’ячеслава рішенням Кіровоградської міської ради від 12.03.2009 р. №1845.

      Вулиця знаходиться в Подільському (Ленінський) районі Кропивницького.

     Анатолій Васильович Луначарський – радянський комуністичний державний діяч, перший нарком народної освіти РСФСР та СРСР; письменник, драматург, літературний критик, мистецтвознавець, один з основоположників так званої пролетарської літератури.

Чорновол В’ячеслав

        В’ячеслав Максимович народився 24 грудня 1937 року в селищі Єрки, сучасна Черкаська область. Він походив з давнього козацького роду. Його батька, вчителя, переслідував сталінський режим, а дядько був розстріляний як ворог народу.

     Після закінчення школи з медаллю, Чорновіл подає документи до Київського державного університету імені Тараса Шевченка на філологічний факультет. Але з другого курсу він переводиться на факультет журналістики. Вже в роки студентства через свої «не такі» погляди він в 1958 році перериває навчання та їде на Донбас працювати. Через два роки він успішно захищає дипломну роботу та починає займатися науковою роботою спочатку у Львові, потім у Києві. До 29 років він заслужив собі славу успішного та перспективного українського журналісті, який працює у столичній газеті «Молода гвардія». «Система моїх поглядів – я ж прийшов таким же самим, як усі – з комсомолу, з піонерської організації, – склалася вже в університеті – в другій половині п’ятдесятих років. Вони незмінні дотепер, тільки дещо глибші і грунтовніші. Але я почався тоді – у студентські роки». В першій половині 60-х років з’являються перші самвидави суспільнополітичної спрямованості, окремі з яких редагував В. Чорновіл. Зокрема, це стосується праць Є. Верстюка і Є. Пронюка, а також статті Василя Яременка «В шовіністичному зашморгу». Розповсюдження літератури самвидаву В. Чорновіл вважав одним із способів досягнення незалежності. Сьогодні це звучить дещо утопічно, однак незаперечним є той факт, що завдяки виданням самвидава національна свідомість українців зростала. Завдяки цим виданням світова громадськість дізналася про геноцид проти української інтелігенції. Немала заслуга в цьому належить В.Чорноволу. В уже згадуваному інтерв’ю В.Чорновіл розповідав: «Я був одним з тих, що організував протест проти арештів в Україні в шістдесят п’ятому році – виступ у кінотеатрі «Україна» при перегляді фільму «Тіні забутих предків», коли я попросив підвестися всіх, хто протестує проти того, щоб знову почалися сталінські репресії. Мене викинули з преси. Я написав книжку про те, як діють органи КГБ, слідчі, прокуратура. Книжка називалася «Лихо з розуму». Навіть дві книжки: перша з них – «Правосуддя чи рецидиви террору». Вони потрапили за кордон. За них я дістав міжнародну журналістську премію через кілька років, а в шістдесят сьомому дістав перший табірний термін... Мені було тридцять років, коли за мною вперше зачинилися тюремні двері. А взагалі-то, мені довелося відсидіти п’ятнадцять років».

     5 грудня 1966 р. В.Чорновіл виступив із заявою до Верховного Суду УРСР з приводу арештів української інтелігенції, в якій закликав «звільнити несправедливо засуджених» Лук’яненка, Горинів, Осадчого, Зваричевську. Він, мабуть, і сам не вірив у таке диво. Сумні нотки відчуваються під час виступу В.Чорновола на судовому процесі 8 липня 1966 р.: «Я не роблю собі жодних ілюзій щодо того, яким буде вирок. Ви мені, звісно, присудите максимальну кару, яку дозволяє ця стаття. Але якби мені загрожувала не тільки примпраця і всі наступні адміністративні лиха, а навіть тюрма чи каторга, я говорив би тут те саме. Бо немає страшнішої кари за муки нечистого сумління, бо немає вищого судді за правду». Отже, першим заарештованим і засудженим після 1965 р. став В. Чорновіл за відмову свідчень на процесі у Львові та за книгу «Правосуддя чи рецидиви террору» рудня 1966 р. В. Чорновіл виступив із заявою до Верховного Суду УРСР з приводу арештів української інтелігенції, в якій закликав «звільнити несправедливо засуджених» Лук’яненка, Горинів, Осадчого, Зваричевську. Він, мабуть, і сам не вірив у таке диво. Сумні нотки відчуваються під час виступу В. Чорновола на судовому процесі 8 липня 1966 р.: «Я не роблю собі жодних ілюзій щодо того, яким буде вирок. Ви мені, звісно, присудите максимальну кару, яку дозволяє ця стаття. Але якби мені загрожувала не тільки примпраця і всі наступні адміністративні лиха, а навіть тюрма чи каторга, я говорив би тут те саме. Бо немає страшнішої кари за муки нечистого сумління, бо немає вищого судді за правду». Отже, першим заарештованим і засудженим після 1965 р. став В.Чорновіл за відмову свідчень на процесі у Львові та за книгу «Правосуддя чи рецидиви терору – його осудили на 3 місяці примусових робіт. За книгу «Лихо з розуму» отримав 3 роки таборів (за амністією вийшло 1,5 року).

     У листопаді 1967 року – уперше засуджують до 6 років колонії суворого режиму.

     В 1969 р. В.Чорновіл приїхав до Києва, де зустрівся Є.Сверстюком та І.Світличним, В.Стусом та І. Дзюбою. З його ініціативи було налагоджено видання «Українського вісника», який вирізнявся яскравою антирадянською, націоналістичною спрямованістю. До арештів 1972 р. вдалося видати 5 випусків «Українського вісника».

     12-13 січня 1972 р. були заарештовані близько 20 чоловік, серед них і В’ячеслав Чорновіл. Його побили і після шестиденної голодовки змусили іти босим по снігу на етап. Відбуваючи термін у мордовських таборах для політв’язнів, В. Чорновіл був організатором численних акцій протесту і голодовок, провівши понад половину терміну в штрафному ізоляторі. У квітні 1980 р. знову був заарештований на засланні за сфабрикованим звинуваченням, після чого оголосив і витримав 120-ти денне голодування. В останньому слові на суді В’ячеслав Чорновіл звинуватив КДБ і міліцію у фальсифікації та закликав суд не брати участь в змові. Був засуджений на 5 років позбавлення волі, проте звільнений в 1983 р. за протестом прокурора Якутії без права приїзду в Україну.

     1987 рік став переломним у долі українських політв’язнів. У значній мірі цьому сприяв приїзд в Україну конгресмена Стенлі Гоера, який вручив В. Щербицькому список 175 українських політв’язнів. 6 вересня 1987 р. В’ячеслав Чорновіл спричинився до створення Української ініціативної групи за звільнення в’язнів сумління. На початку 1988 р. в таборах ще перебували не менше як 50 українських патріотів. 5 серпня 1987 р. В. Чорновіл у відкритому листі до М. Горбачова вимагав звільнення усіх політв’язнів та усунення від керівництва «команди» Щербицького.

     1987 році розпочався новий етап в житті Чорновола: він відновив видання «Українського вісника» та працює редактором. Через два роки діяч бере курс більше на політичне життя, прагнучи розвитку для своєї країни.

     Особливість В’ячеслава Чорновола полягала в тому, що він формував світогляд та ідеологію тих, хто був навколо нього. І саме тому ми можемо з повною відповідальністю сказати, що ідеологія Народного Руху України сформована В’ячеславом Чорноволом. Рух врешті-решт здобув звитягу в боротьбі за свої ідеї, за свій проект повернення українського народу до Програма Руху орієнтувала на головну мету – «створення суверенної української держави», в якій людина буде забезпечена всіма правами і можливостями за зразком західної цивілізації. Найбільшими заходами Руху були: «Живий ланцюг» (символічна акція, що відбулася 22 січня 1990 року, коли майже три мільйони людей взялися за руки, з’єднавши Львів та Київ у день 71-річчя Злуки УНР і ЗУНР. Акцію було організовано Народним Рухом України. В ній взяло участь, за офіційними даними, близько 450 тисяч чоловік (за неофіційними – близько 5 мільйонів). Головною метою діяльності Руху були: – досягнення державної незалежності України; – створення ненасильницькими засобами демократичної республіки. Рух ставить перед собою такі завдання: всіляко сприяти відродженню людини як морально відповідальної особистості; сприяти розвитку національно-державного будівництва, скерованого на перетворення України в демократичну правову державу, покликану забезпечити вільний розвиток особистості, захист прав людини і нації, безперешкодне здійснення основних демократичних свобод; домагатися радикальної перебудови економіки України на засадах економічної самостійності та самоуправління з урахуванням регіональних і структурних особливостей економіки України та госпрозрахунку всіх суб’єктів господарювання незалежної від форм власності; вести наполегливу боротьбу проти політики русифікації, домагатися необхідних умов для вільного розвитку українського народу на споконвічній своїй території, сприяти духовному відродженню української нації.... Активну позицію зайняв НРУ у зв’язку з виборами Президента країни і проведенням референдуму про підтвердження Акту проголошення незалежності України. Головним завданням Президента В. Чорновіл вважав об’єднання всього народу України навколо побудов Української незалежної держави та відкритого громадського суспільства. В основних принципах своєї програми на пост Президента України особливу увагу він надав національному, духовному та культурному відродженню українців. У зверненні НРУ «Народе України!» наголошувалося, що єдиною умовою процвітання України та її народу є «політична, економічна, військова, культурна незалежність». На президентських виборах 1 грудня 1991р., кандидат від НРУ В. Чорновіл, виборов друге місце. Невдача на президентських виборах не завадила В.М. Чорноволу зазначити на сесії Верховної Ради України 6 грудня 1991 року, що вибори рухівці не програли, про це свідчить розмах передвиборної агітації, в якій основний акцент робився на пропаганді ідеї незалежності і необхідності найважливіших соціально-економічних реформ. 25 березня 1999 року В. М. Чорновіл загинув за нез’ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. Поховано українського державного діяча на центральній алеї Байкового кладовища. Сокіл, хрест і калина, символічно поєднані з барельєфним зображенням В. Чорновола. У такому художньому вирішенні пам’ятника органічно переплелися й образ вільного птаха неозорого неба, і символ православ’я, й український національний оберіг – кетяги калини. Читаймо його, читаймо уважно, з олівцем, – а головне – серцем і розумом, тільки тоді, багато-що переосмислимо. В багатьох випадках знайдемо відповідь на те, як жити далі, куди прямувати, чого остерігатися.

Дізнатися більше:

Книги

Пономарьов В. Чорновіл В’ячеслав Максимович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. – Київ: Парламентське видавництво, 2011. – С. 777.

Публікації

Бурлака О. В. Урок пам’яті «В’ячеслав Чорновіл: довгі тіні трагедії» / О. В. Бурлака // Історія та правознавство. – 2009. – №6. – С. 25-27.

В’ячеслав Чорновіл – найпозитивніший представник української історії ХХ століття // Вечірня газета. – 2009. – 26 червня. – С. 4.

Пам’ятна дошка Чорноволу // Наше місто. – 2018. – 11 січня. – С. 3: фото.

Полулях С. В’ячеслав Чорновіл: Остання сторінка життя – кіровоградська / С. Полулях // Кіровоградська правда. – 2007. – 25 грудня. – С. 1, 3.

Чорновіл повернувся // Вечірня газета. – 2008. – 4 квітня. – С. 1.

Я обрав життя, яке прожив...: 25 березня 1999 року загинув лідер правозахисного руху В’ячеслав Чорновіл // Позакласний час. – 2018. – №2. – С. 29-34.