Вулиця Василя Бикова

        Вулиця Волгоградська була перейменована на Василя Бикова рішенням Кіровоградської міської ради №1477 «Про перейменування вулиць, провулків, тупика» від 09 лютого 2023 року.

        Вулиця знаходиться в Фортечному районі (Кіровський) м. Кропивницький.

        Волгоград - місто в Росії, адміністративний центр Волгоградської області.

Василь Биков

        Биков Василь Володимирович (19 червня 1924 р., Бички, Ушацький район, Вітебська область, БРСР, СРСР 22 червня 2003 р., Боровляни, Мінський район, Мінська область, Білорусь) – білоруський письменник, автор романів, повістей та оповідань, переважно про Другу світову війну.

        Народився в селі Бички Вітебської області СРСР 19 червня 1924 року. Проте доля міцно пов’язала його з Україною. Залишивши через нестатки скульптурне відділення художнього училища, він їде до Шостки на Сумщині навчатися на бетоняра і арматурника. З перших днів нападу Німеччини на Радянський Союз юнак копає протитанкові рови на оборонних роботах. Потім – офіцерське піхотне училище в Саратові, і ось уже як командир взводу 339-го стрілецького полку 111-ї стрілецької дивізії лейтенант Василь Биков приймає участь в кровопролитних січневих боях під Кіровоградом (нині Кропивницький), де, як зазначав Биков, загинув майже весь його батальйон, можливо, навіть і весь полк. У цьому бою він сам ледве не загинув у двобої з німецьким танком, який пройшов за кілька сантиметрів від лейтенанта-гармаша, втоптавши в сніг своїми гусеницями поли його простріленої шинелі. Кинувши гранату під танк, його врятував лейтенант Петро Миргород. Ще мить – і не була б окопна правда Василя Бикова трансформована в його твори, не відкрилася б людству правдива сторона війни. Непритомного, обмороженого Бикова знайшли в траншеї, місцями заваленій землею, яка, однак, врятувала йому життя, і відправили до військового госпіталю в Олександрії. Про воєнну зиму під Кіровоградом, про свій батальйон, оточений німцями в холодному кукурудзяному полі біля Северинки, про невидиму окові моральну «лінію фронту», що жорстоко розділяє людей, які воюють начебто по один бік, він написав у повісті «Мертвим не болить». Цей автобіографічний і трагічно-правдивий твір довгий час не знаходив відповідної оцінки – таке бачення війни не входило в ідеологічні й літературні рамки доби «розквіту соціалізму». Але письменник виконав свій громадянський обов’язок перед загиблими у тому великому бою під Северинкою, в тому числі – перед лейтенантом Петром Миргородом, який, врятувавши життя Василю Бикову, навіки залишився в братській могилі. В українському перекладі повість з’явилася лише в 1990 році. У багатьох своїх творах письменник описує епізоди звільнення Кіровоградщини, наводить конкретні назви населених пунктів: Кіровоград, Лелеківка, Велика Северинка, Грузьке, Знам’янка, Олександрія. Як відмічав сам автор, про українську землю, її людей у нього залишилися найкращі враження. Після одужання лейтенант Биков повернувся на передову і пройшов бойовий шлях аж до Австрії. По закінченні війни ще 10 років залишався кадровим офіцером. У середині 50-х років ХХ ст. почав працювати журналістом в газеті «Гродненська правда», однак незабаром був знову покликаний в армію і служив в одному з далеких гарнізонів на Курилах. У 1978 році Василь Биков переїхав до Мінська – столиці Білорусі. Був членом Спілки письменників СРСР, секретарем Гродненського відділення Спілки письменників БРСР, обрався депутатом Верховної ради республіки. Літературне досягнення Бикова лежить у його реалістичних, хоча із ліризмом, описах битв Другої світової війни, переважно з невеликою кількістю персонажів, які стикаються з моральними дилемами як стосовно їхніх ворогів, так і у межах власного Радянського світу, обтяженого ідейно-політичними обмеженнями. Твори письменника не відповідали офіційній версії війни. Це привело до звинувачень у «брехливому гуманізмі» від деяких червоноармійських генералів. Його проза – це сувора правда про минулу війну, та сама правда, яку, кажучи словами Костянтина Симонова, до кінця не знає ніхто – знає тільки народ своєю колективною пам’яттю. Проте й пам’ять, коли не відбита у слові, з часом згасає. І все ж, письменника цікавила не війна сама по собі, а людина у виняткових обставинах, її внутрішня сила чи безсилля. В одному інтерв’ю Василь Биков сказав: «Мене цікавить у першу чергу не сама війна, навіть не її побут і не технологія бою, хоча все це для мистецтва теж важливо і цікаво, але головним чином моральний світ людини, можливості її духу». Письменник вважав, що література повинна повсякчас бити у свої дзвони, збуджуючи в людях потребу у високій духовності. У 1980 році він був нагороджений почесним званням Народного Автора Білорусі. Василь Володимирович виявляв свою активну громадянську позицію щодо незалежності Білорусі та її національного відродження. У 1988 році він став одним із засновників опозиційного народного фронту Білорусі. З 1990 по 1993 роки був президентом об’єднання білорусів світу «Бацькаушчына». З приходом до влади у Білорусі Олександра Лукашенка Василь Биков неодноразово виступав з критикою існуючого ладу в країні. Письменник засудив проведення референдуму про визнання російської мови державною, заборону національного прапора і символіки, відновлення радянської атрибутики. Він відкрито заявляв, що Білорусь у своєму розвитку повинна більше орієнтуватися на Захід, ніж на Росію. За це був підданий переслідуванням влади, твори перестали видавати, шельмували в засобах масової інформації. Протягом декількох років письменник жив за кордоном, спочатку у Фінляндії, потім – у Німеччині, зазначаючи при цьому: «Мої політичні розбіжності з президентом Білорусі О. Лукашенком не означають, що я повинен стати політемігрантом». У 2002 р. письменник разом із своєю дружиною переїхав у Чехію.

        В еміграції написав декілька воєнних оповідань та притч, повість «Вовча яма», присвячену наслідкам чорнобильської катастрофи. У 1998 р. закінчив повість «Стіна».

        Лише за місяць перед смертю, після операції з видалення ракової пухлини, Биков повернувся на батьківщину. У 1997 році науковцями музею І. К. Карпенка-Карого був надісланий лист Василю Володимировичу з проханням подарувати музею матеріали, які стосуються його перебування на Кіровоградщині у часи Другої світової війни та інші, які висвітлюють його життєвий і творчий шлях. Письменник люб’язно відгукнувся на прохання і надіслав дві світлини та книгу «Колокола Хатини», в одному із розділів якої описує бої під Кіровоградом. Василь Биков, який за твердженням критиків, так і не повернувся з війни, помер у пам’ятну дату 22 червня 2003 року.

        Помер Биков 22 червня 2003 року в Білорусі, куди він повернувся лише за місяць до смерті.

        На його честь названо вулиці в багатьох білоруських містах. За життя письменник особливо переймався тим, щоб його твори були перекладені українською мовою.

Дізнатися більше:

Книги

Биков В. В. Круглянський міст: повісті / В. В. Биков; пер. з біл. В. Стрілка. – Київ: Книга, 2011. – 320 с.

Биков В. В. Альпійська балада: повість / В. В. Биков; пер. з білорус. Г. Вігурської. – Київ: Знання, 2019. – 159 с. – (Класна література).

Биков В. В. Знак біди: повість / В. В. Биков; пер. з білорус. Д. Пилипчука. – Київ: Знання, 2019. – 287 с. – (Класна література).

Публікації

Бондар Василь Васильович. У Менск, да Быкава: нинішнього року виповнилося 100 років від дня народження письменника світової слави, білоруського прозаїка Василя Бикова / В. В. Бондар // Українська літературна газета. – 2024. – №12 (грудень). – С. 08-09, 48: фот.

Макей Л. Музей Василя Бикова у Великій Северинці / Л. Макей // Народне слово. – 2008. – 18 вересня. – С. 3.

Мельниченко Наталія. Василь Биков: свідчення про час: до 95-річчя від дня народження / Наталія Мельниченко // Народне слово. – 2019. – 20 червня. – С. 10: фото.

Пасічник Л. Кіровоградська історія Василя Бикова / Л. Пасічник // Народне слово. – 2013. – 28 лютого. – С. 7: фото.

Погляд крізь полум’я війни: 95 років від дня народження Василя Бикова // Шкільна бібліотека. – 2019. – №5. – С. 79-82: портр.

Слободянюк Олена. Сила людських почуттів проти сили війни: За повістю Василя Бикова «Альпійська балада»: Гуманістичний зміст повісті: 7 клас / О. Слободянюк // Всесвітня література в сучасній школі. – 2015. – №12. – С. 13-18: портр.