Провулок Будьонного було перейменовано на Бута Павла (особа).
Провулок, який перейменовано у межах закону про декомунізацію розпорядженням «Про перейменування вулиць, провулків та інших об’єктів топоніміки міста» від 19 лютого 2016 року №24.
Провулок знаходиться в Подільському районі (Ленінський).
Семен Михайлович Будьонний (Російська імперія) – радянський воєначальник, політичний та державний діяч.
Павло Бут
Павло Бут (власне Павло Михнович, прізвисько Павлюк, нар. ? – помер 9 квітня 1638 p.) – гетьман Війська Запорозького Низового, керівник повстання 1637 року. У Павла Бута було безліч прізвиськ. На Січі його знали під іменами: Павло Михнович, Карпо Павлюк, Баюн, Полурус, Гудзан, Павлюга, Палій і навіть… Паулус.
Місце та рік народження невідомі. Згадується в серпні 1630 р., відколи брав участь у козацькій раді на Масловому ставі, невдовзі повертається у Чигиринський полк, де служить сотником.
У серпні 1635 року Бут перебував у складі запорожців Івана Сулими, котрий зруйнував щойно збудовану фортецю у Кодаку. Схопленого, серед інших учасників виступу, його засуджено до смертної кари у Варшаві, однак за нього заступився великий канцлер коронний Томаш Замойський, після чого Павлюка помилували.
На початку 1637 року на чолі частини запорожців вирушив у похід на допомогу кримському ханові Інаєт Ґераю, який намагався позбутися залежності від Османської імперії і вів боротьбу проти її ставленника Кантемира-мурзи. В результаті походу на Крим козаки здобули чимало зброї, захопили коней. Навесні 1637 року повернулися на Запорожжя.
У середині червня 1637 р., на Запорожжі відбувається козацька рада, на якій Павла Бута (Павлюка) обрано гетьманом Війська Запорозького. Обрали й нових полковників, якими стали Карпо Скидан, Селим Биховець, Григорій Лихий, Дмитро Гуня, Філоненко, Сачка. Серед знову обраних були такі козацькі ватажки, як Дорош Кучковський, Роман Попович, Черняк, Сахно, Курило, Чечуга, Цехриня, Каїрський та ін. Дехто з них згодом увійшли в нашу історію як герої. Був обраний також військовий писар Стефан Добринський.
Після Кумейківського бою 6 грудня 1637 року Павлюк з частиною козаків відійшов на Південь, щоб зібрати підкріплення. Під Боровицею (поблизу Черкас) загін з'єднався з головними силами повстанців, що їх очолював Дмитро Гуня. Під керівництвом Павлюка нереєстрові козаки здійснили несподівану вилазку у Корсунь (за іншими даними, у Черкаси або навіть у Чигирин) і захопили там усю артилерію. На жаль, із 23 тисяч повстанців 17 тисяч взагалі не мали ніякого бойового досвіду, так само як і серйозної зброї, крім кіс і вил. Все це переконало польську адміністрацію в тому, що Січ серйозно готується до війни, і вона намагається вжити своїх заходів. Розробляється проект приборкання козаків. Виділяються навіть гроші на підкуп реєстрової старшини.
На придушення повстання польський уряд кинув значні військові сили (у тому числі 15 тисяч угорських і німецьких найманців) під командуванням польського коронного гетьмана Миколая Потоцького. Крім того, існувала й п’ята колона – старшина реєстрових козаків, яка отримувала гроші від польської корони, тому не підтримувала чернь.
Після капітуляції реєстровців під Боровицею 20 грудня Павлюк потрапив до рук гетьмана коронного Миколая Потоцького після того, як козаки-повстанці дали згоду видати ватажків після запевнень представника короля Адама Киселя. Останній запевняв, що король помилує їх, а повстанці довіряли авторитету А. Киселя.
Однак на лютневому сеймі 1638 року шляхта зневажила як короля, так і А. Киселя, який під час виступу нагадував, що інакше повстанці вели б бій до смерті. Зокрема, на голову Павлюка пропонували надягти розпечену корону, в руки дати розпечений скіпетр. Нагадування А. Киселя про добровільну здачу до уваги не взяли. Король скасував буфонську страту. У лютому 1638 року за постановою сейму були страчені у Варшаві Павло Бут (Павлюк), його побратими Василь Томиленко та інші керівники повстання. В далекому 1638 році вони віддали своє життя за волю і незалежність України… Девізом Павла Бута було гасло: «Всякий, хто побажає бути козаком, не може бути примушений до підданства панам».
Дізнатися більше:
Книги
Бут В. Павло Михнович Бут, лицар зрадженої волі. / Бут В. – Київ: Гарант-Сервіс, 2014. – 168 с.
Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях (від найдавніших часів до Хмельниччини). – Луцьк: Вежа, 2000. – 435 с.
Журавльов Денис Володимирович. Усі гетьмани України / Денис Журавльов. – Київ : Гетьман, 2012. – 508 с.: портр., іл. – Бібліогр. С. 505-506.
Українські думи / упоряд. О. Артеменко. – Київ : Техніка, 2011. – 160 с. : іл.
Замлинський В. Павло Бут / В. Замлинський //Історія України в особах: ІХ-XVIII ст. – К., 1993. – С. 280-289.
Кащенко А. Ф. Оповідання про славне військо запорожське низове: (коротка історія війська запорожського) / А. Ф. Кащенко. – Екатеринослав: Типо-літографія Екатеринослав. ж. д., 1917. – 369 c.
Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. – Київ: Либідь, 1997. – 464 с.
Сушинський Б. Павло Павлюк // Б. Сушинський // Козацькі вожді України. – Одеса, 2006. – Т. 1. – С. 304-306.
Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків: У 3 т. / Редкол.: П. С. Сохань (голова) та ін. – Київ: Наукова думка, 1990. – Т. 2. – 660 с.
Публікації
Лісниченко Ю. Нові вулиці Кропивницького / Ю. Лісниченко // Вечірня газета. – 2016. – 21 жовтня. – С. 6.
Ресурси Інтнеренет
Щербак В. О. БУТ (Павлюк) Павло Михнович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – К.: В-во "Наукова думка", 2003. – 688 с.: іл. . – (останній перегляд: 23.02.2024).
