Пропонуємо почитати Пропонуємо почитати
Буктрейлери Буктрейлери
Презентації Презентації
Періодичні видання I півріччя
Нові надходження Нові надходження
Конкурси, акції "Ось як це було..." "Майбутнє планети у наших руках!" "Відважним воїнам і рідній Україні – любов і шана!" "Охорона праці – запорука безпечного життя" "Символіка України: вивчаємо, шануємо, творимо" "ЗЕЛЕНЕ ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНИ: дитячий погляд" "Україна - мрія" "Лідер читання" "Творчі канікули" "Бібліотечні сервіси - дітям" «Конституція для всіх: і великих і малих» "Я і мої права" "Дітям світу – сонце й мир!" "Незалежна і єдина – моя Україна!" "Книга і діти, екологія і світ" "НА ОДНІЙ ХВИЛІ" "КНИГОМАНІЯ" "Україна читає дітям"
Безпека в Інтернеті Безпека в Інтернеті
Електронний каталог Електронний каталог

Вулиця Олени Бур’янової

        Вулиця Транспортна була перейменована на Олени Бур’янової рішенням Кіровоградської міської ради від 25 листопада 2003 року №581 «Про затвердження уточнених назв і перекладу українською мовою площ, проспектів, вулиць, провулків, проїздів, тупиків м. Кіровограда» з урахуванням наступних рішень про найменування та перейменування вулиць і довідника вулиць міста Кропивницького.

        Вулиця знаходиться біля 20-ї школи.

        Транспорт – це скупчення всіх видів транспортних засобів, технічних пристроїв і споруд.

Олена Бур’янова

        Іменами жінок у Кропивницькому названо 16 топонімів. Однією з тих, кого свого часу не оминули увагою місцеві краєзнавці, була учасниця підпілля, випускниця Кіровоградського педагогічного інституту, вчителька математики Кіровоградської середньої школи №5 Олена Бур’янова. Її ім’ям колись було названо одну з вулиць на Ковалівці, проте сьогодні воно мало що говорить молодим. Батько Олени – робітник заводу Ельворті, майстер з «Червоної Зірки» Захар Бур’янов рано пішов з життя, залишивши на дружину четверо малих дітей. Горювати довго просто не було можливості. Мати пішла працювати на ту ж «Червону Зірку», а Оленка залишилася вдома за старшу. Вона рано подорослішала, рано навчилася приймати самостійні рішення. Хоч обов’язки по господарству, турбота про менших забирали багато часу, проте в школі вчилася добре. Найбільше любила математику й малювання. Потім було навчання на техніко-математичному факультеті Зінов’євського інституту соціального виховання і направлення влітку 1932 р. на роботу в далеку Шепетівку. При першій нагоді повернулася до рідного міста, пішла викладати математику в п’ятій школі й навчатися на четвертому курсі вечірнього відділу фізико-математичного факультету щойно відкритого педінституту. Коли Олена повернулася з Шепетівки, у них вдома збирався гурток самоосвіти. До гурту входили сестра Ляля, декілька її товаришів-студентів і сусід по Ковалівці, товариш з політехнічного Дмитро Розов. Розови були з колишніх. Батько Дмитра до революції працював у суді. Матір була латишкою, мала пристойну освіту, німецькою розмовляла значно краще, ніж російською. Вони переїхали до Єлизаветграда з Прибалтики відразу після громадянської і придбали будиночок на Ковалівці. Дмитро навчався на математичному факультеті інституту соціального виховання, потім в політехнічному. Студенти навчалися за популярним у той час бригадним методом. У цю бригаду ввійшла й Олена. Невдовзі Ляля поїхала до Ленінграда, продовжила там навчання в гірничому інституті, пізніше стала інженером-геологом, працювала у Свердловську. З її від’їздом гурт не розпався. Заняття продовжувалися. Склавши останній державний іспит в інституті, Дмитро прямісінькою дорогою пішов не додому, а до Бур’янових і запропонував Олені стати його дружиною. Вона без вагань погодилася. Побралися вони 11 червня 1935 року. Жити почали в Розових. Олена і Дмитро були чудовою парою.

        А через деякий час Кіровоград окупували фашисти. Настали страшні часи.

        – Що робити будемо? – стривожено питала мати, Олена Василівна.

        – Боротися, мамо.

        З перших же днів окупації Олена Захарівна почала шукати шляхи в підпілля. Не вичікуючи випадку, Бур’янова вирішила створити диверсійну групу з своїх учнів старшокласників. До її складу ввійшли Михайло Тихонський, Микола Безфамільний, Любов Мамонт, молоді вчителі Надія Шаповалова і Тамара Щербакова. Згодом в організацію влились вчителька Євдокія Луківна Пономаренко, її чоловік, брат Іван Лукич Пономаренко, а також військовополонений льотчик, якому вдалося втекти з табору. Керівником стала Бур’янова. Підпільники писали і розповсюджували листівки, зброю, допомагали військовополоненим.

        Відомо, що арешт гітлерівцями членів групи Бур’янової стався восени 1943 року, а вже 22 листопада 1943 року Бур’янову після тортур разом з іншими підпільниками розстріляли в яру біля с. Соколівське.

        Щедра душею до друзів і нещадна до ворогів Олена Бур’янова залишається прикладом мужності і відданості своїй землі, своєму народові.

Дізнатися більше:

Публікації

Даценко В. Народні месники на Кіровоградщині і поза нею / В. Даценко // Народне слово. – 2011. – 29 вересня. – С. 7.

Лункан О. Жінка,яка любила жити / О. Лункан // 21-й канал. – 2000. – 5 травня. – С. 11.

Постолатій В. Окупація: Вибір. Бур’янова / В. Постолатій // Народне слово. – 2012. – 9 лютого. – С. 7: фото.

Постолатій В. Окупація: Гончаров. Бур’янова / В. Постолатій // Народне слово. – 2011. – 29 грудня. – С. 7: фото.

Постолатій В. Окупація: Федоров. Залізничники. Напередодні / В. Постолатій // Народне слово. – 2012. – 8 березня. – С. 5: фото.

Постолатій Віталій. Олена Бур’янова: людина, час, епоха / Віталій Постолатій // Вежа. – 2010. – №26. – С. 95-112.

Шкабой В. Історія маленької вулиці / В. Шкабой // Молодіжне перехрестя. – 2007. – 20 вересня. – С. 9.