Вулиця Бочковського

        Вулиця Загорська була перейменована на Бочковського рішенням Кропивницької міської ради №1556 «Про перейменування вулиць, провулків, тупиків» від 04.05.2023 р.

        Вулиця знаходиться в Фортечному районі (Кіровський) м. Кропивницький.

        Загорськ – місто в Росії.

Ольгерд Іполіт Бочковський

        Ольгерд Іполит Бочковський (1885-1939 рр.) – українсько-чеський науковець, публіцист, громадсько-політичний діяч.

        Ольгерд Іполит Бочковський народився 1 березня 1885 р. станція Долинська, Херсонська губернія (нині Кіровоградська область) – помер 9 листопада 1939 р., Прага) – український соціолог, політолог і етнолог, один із провідних європейських фахівців з теорії нації та національних відносин першої половини 20 століття; педагог, публіцист і громадський діяч.

        Народився в сім'ї службовця російської імператорської залізниці. Батько новонародженого, Аполлон Бочковський, мав польське коріння; мати Анна (ур. Раєцька), походила з литовського роду. Сім'я належала до польської культури і католицької віри - цим і пояснюється незвичне для степової України подвійне ім'я майбутнього вченого. Згодом сім'я переїхала до нового місця служби батька до Катеринослава, потім в 1899 році до Єлисаветграда, де в 14-річному віці Ольгерд-Іполит поступив у 4-й клас Єлисаветградського земського реального училища, закінчив його на «відмінно» в 1903 р. Володів французькою, німецькою, чеською, польською мовами. Потім він два роки навчався на економічному відділенні Петербурзької Політехніки та в Петербурзькому Лісовому інституті. В 1905 році зв'язку з революційними подіями емігрував до Богемського королівства (Австро-Угорська імперія) у Прагу. Його батько Аполлон.

        У планах молодого емігранта був переїзд до Парижа, за його словами, «тодішньої революційної Мекки для всіх тих, хто мусив тікати від безпросвітньої столипінської реакції».

        В 1906-1909 рр. відвідує студії тогочасних визначних професорів філософського факультету Карлового університету Любора Нідерле, Я. Бідла та інших. В Празі він знайомиться з Томашем Гаррігом Масариком, видатним вченим і політиком,майбутнім президентом Чехословацької республіки.

        Дебют О. Бочковського як дослідника національного питання відбувся у 1910 році, коли побачила світ його праця чеською мовою «Українське питання». Дослідження стало результатом багаторічної праці та свідченням переходу автора від суто журналістської до наукової діяльності. Її особливістю був узагальнюючий характер, автор об’єднав попередні розвідки, опубліковані у різних часописах та журналах. Важливим чинником у процесі національного самоусвідомлення майбутнього науковця була українська мова. Вона стала засобом ідентифікації для Ольгерда Аполлоновича. Пізніше у своїх працях з націології він відводив їй центральне місце в об’єднанні та кристалізації нації в суцільну громадянську спільноту. Перед Першою світовою війною входить до празької групи Української соціал-демократної робітничої партії. В часи УНР був секретарем української дипломатичної місії у Празі (1918-1923). Після поразки УНР працював професором Української господарської академії (УГА) в Побєдрадах; викладав соціологію та націологію в Українському вільному університеті в Празі. У 1930-х співпрацював із Українським Бюро в Лондоні та його представником у Празі Демидом Антончуком.

        У своїх політичних поглядах він притримувався ідеї активної боротьби українського народу за створення власної держави, наполягав на тому, що лише власними зусиллями та без втручання зовні можна досягти поставлених завдань. За довгі роки, проведені в еміграції, послабився безпосередній зв’язок О. Бочковського з Україною, однак незмінною залишалася його громадянська позиція та не сприйняття радянського режиму, встановленого на теренах України.

        5 вересня 1933 р. Ольгерд Бочковський звернувся з «Одвертим листом» до голови французького сенату Едуарда Ерріо. Французький політик, колишній неодноразовий прем’єр-міністр, мер Ліона, відвідав Україну в серпні-вересні 1933 р. на запрошення радянських керівників. Запрошуючи Е. Ерріо, московське керівництво прагнуло за допомогою соціаліста, автора прихильної до СРСР книжки, ввести в оману світову громадськість, заперечити твердження про голод в Україні, що почали ширитися в Європі, зобразити такі твердження, як злостиві випади українських націоналістів. До приїзду французького політика у кількох селах України було зрежисовано потрібне видовище: біленькі хати, веселі і щасливі українські селяни. З визначеного для нього маршруту француз ніде не звертав. Повернувшись у Францію, Е. Ерріо виступив з похвалами на адресу радянської влади й спростуваннями, яких від нього й очікували організатори його подорожі.

        У своєму листі, який оприлюднили окремі європейські часописи, за винятком комуністичних, О. Бочковський вдався до різкої критики такої позиції політика.

        Доводячи дійсну мету штучного голоду в радянській Україні, Бочковський зазначив, що захоплення Е. Ерріо більшовицькими досягненнями в Україні є помилковим і має вигляд страшної наруги, нечуваної облуди до народу, бо надбання «совєцького ладу», досягнуті ціною терору, звірств, мільйонів смертей. «Щоб почути справжній голос українського народу, – зауважив науковець, – Ви повинні були б об’їхати та побачити вимираючі села України; Ви мали б побувати на Соловках та засланнях совітської держави, Ви мали б відвідати в’язниці та льохи більшовицької людожерної ГПУ, – бо там передусім можна почути живий голос замученого і закатованого червоними катами українського народу». Плідна робота Ольгерда Аполлоновича, разом з активністю інших українських діячів, сприяла розголосу, а згодом і частковому визнанню європейськими урядами факту голодомору 1932–1933 рр., що був спрямований проти українського народу. Очолював Комітет порятунку України – організацію, яка працювала задля порятунку українців під час Голодомору.

        У 1938 році захворів на лейкемію. Перебуваючи на лікуванні у шпиталі та незважаючи на заборону лікарів, Ольгерд Бочковський 1938 року продовжує працювати. У центрі його наукових інтересів — дослідження впливу А. Гітлера і фашизму на світову спільноту та їх ролі у вирішенні українського питання, ідеалізація молоддю нового явища та розвінчання «фашистського дурману». Лікування було експериментальним та деякий час давало позитивні результати. Однак остаточно здолати недугу так і не вдалося. 9 листопада 1939 р. вчений помер у Празі і похований на Ольшанському цвинтарі.

        3 вересня 2010 р. у м. Долинська Кіровоградської області було урочисто відкрито меморіальну дошку-барельєф на честь 125-річчя з дня народження Ольгерда Іполита Бочковського. Дошку встановлено на будівлі музею історії Долинського району. Ініціатива та організація увічнення пам’яті вченого належить завідувачу фондами музею В. Г. Маруценко, якого підтримала місцева громада та допомогла зібрати кошти. Автор дошки – відомий на Кіровоградщині скульптор В. В. Френчко.

Дізнатися більше:

Книги

Віднянський С. В. Бочковський Ольгерд Іпполіт // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. – Київ: Наукова думка, 2003. – Т. 1: А-В. – С. 360.

Пономарьов В. Бочковський Ольгерд-Іполіт // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. – Київ: Парламентське видавництво, 2011. – С. 72.

Потульницький В. А. Бочковський Ольгерд-Іполит // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.]; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. – Київ: Поліграфкнига, 2004. – Т. 3: Біо-Бя. – С. 405.

Публікації

Каневська Ірина. Ольгерд Іполит Бочковський (1885-1939) – чесько-український науковець, публіцист, громадськополітичний діяч. // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. – №21. – Київ, 2010 – С. 391-411.

Маруценко В. Повернення земляка / В. Маруценко // Народне слово. – 2018. – 31 травня. – С. 8: фото.

Шепель Ф. Національна справа Бочковського. Чесько-український науковець та Кіровоградщина: від польського виховання до українського усвідомлення / Ф. Шепель // Наше місто. – 2020. – 26 березня. – С. 3.