Вулиця Віктора Близнеця

        Вулиця Каляєва була перейменована на Віктора Близнеця рішенням Кіровоградської міської ради №1477 «Про перейменування вулиць, провулків, тупика» від 09 лютого 2023 року.

        Вулиця знаходиться в Подільському районі (Ленінський) м. Кропивницький.

        Іван Платонович Каляєв – російський революціонер, терорист, соціаліст-революціонер, поет.

Віктор Близнець

        Віктор Семенович Близнець – обдарований прозаїк 60-70-х років минулого століття, визнаний майстер поетичної прози, автор неперевершених творів про дітей і для дітей. Народився 1933 року у селі Володимирівка Одеської області (нині – Кіровоградська область) у багатодітній хліборобській сім’ї – він був у батьків четвертою дитиною з шести. Через лихоліття війни та хвороби в живих залишилося троє. Про дату своєї появи на світ та деякі факти з дитинства письменник іронічно розповідає в «Автобіографії». В цьому є творі описує неймовірну вбогість і водночас красу рідного села, розкриває свої духовні корені та літературні впливи. Мала батьківщина митця – село Володимирівка на Кіровоградщині. Як неодноразово зізнавався письменник, для нього найдорожчим було «оте дитинство, обпалене війною», «важке, просте й зрозуміле», «той нелукавий світ», в якому він рано змужнів, загартувався холодом, голодом, горем від утрат близьких людей та страхом перед смертю.

        Найбільший вплив на письменника мав батько. Для нього він був живою історією з усім минулим, сучасним і прийдешнім. Малим хлопчиком Близнець дуже любив зимові вечори, коли батько починав розповідати... «Він був для нас першою книгою, першою школою, відкривав для нас землю батьків, її родильні муки і весільні торжества», – так, уже ставши митцем, оцінить Віктор Близнець найдорожчу людину – Семена Хомича.

        Змалку хлопець тягнувся до знань. Тільки-но він пішов до школи, як почалася війна. Проте коли закінчилося воєнне лихоліття, хлопець продовжив навчання. В школі тоді ж не було книжок, зошитів, олівців. Пізніше згадував, як його мама Килина Тихонівна, сільська вчителька, фарбувала крохмалем газету і з пам’яті відтворювала сторінку букваря, бо в цілому селі не збереглося жодного. А ввечері ця газета знову фарбувалась, і писалися на ній літери, склади. Навчався Віктор Близнець спочатку у Володимирівці, потім була школа в сусідній Першотравенці. А з 1949 року продовжував освіту у стінах Компаніївської середньої школи, яка на той час була єдиною школою в районі, куди за 20-30 км привозили дітей вчитися у 8-10 класи. Віктор був старанним, здібним та допитливим учнем, багато читав і потай пописував вірші. 1952 року закінчує школу із золотою медаллю і вступає на факультет журналістики Київського університету ім. Тараса Шевченка.

        В університеті Віктор Близнець навчався блискуче, мав гострий розум, умів розібратися в премудростях філософської науки, володів неабияким почуттям гумору, тому з ним любили спілкуватися. Його однокурсниками були Василь Симоненко, Микола Сом, Тамара Коломієць.

        Віктор готувався до літературної праці серйозно, тихо, без галасу, трудився сумлінно й наполегливо. Після закінчення університету спробував працювати за фахом у молодіжних газетах, зокрема, був кореспондентом «завідуючим відділу шкільного життя журналу «Піонерія» (теперішній «Однокласник»), заступником головного редактора видавництва «Молодь». І, цілком зрозуміло, паралельно із повсякденною журналістською роботою знаходив час, аби залишитися наодинці зі своїми думками і творити Літературу з великої літери, як він це розумів.

        Одне за одним з-під його мудрого й талановитого пера починають випурхувати оповідання для маленьких читачів – і майже без перерви друкуються в періодиці. До редакції ідуть листи з відгуками дітей, на них звертають пильну увагу поважні критики. У 1962 році побачила світ перша книжечка Віктора Близнеця «Ойойкове гніздо», у видавництві «Веселка», яку і склали написані раніше оповідання для дітей.

        Вихід першої збірки надихнув автора-початківця на більші творчі звершення. Віктор Семенович замахнувся на об’ємніший твір. Це була повість-споминів «Паруси над степом» (1965 р.), в якій він відобразив картини зі свого минулого: події другої світової війни та повоєнні лихоліття, які переплелись з людськими долями. Невід’ємним елементом, майже головною дійовою особою, цієї повісті став український степ, який автор змалював дуже чітко і яскраво. Компаніївський степ, його велична чарівність постає перед читачем очима спостережливого підлітка. Саме такий мистецький засіб, зумовлений акцентом на дитяче світосприйняття довкілля, закарбовується читачеві, водночас, письменник не вдається до розлогих описів, а невеличкими пейзажними та поетичними штрихами ще більше акцентує увагу на красі і величі степу.

        Потім з’являється повість «Землянка» (1966 р.), яка присвячена відродженню понівеченої війною української землі. У степах над Інгулом залишилися тільки пожарища та кілька землянок, де ще жевріє вогник життя. Письменник змальовує нехитрі будні головних героїв твору. Тяжка праця лягає на плечі виснажених голодом жінок, старих і підлітків. Розкриваються характерні риси покоління дітей війни – винахідливість і кмітливість, котрі були вкрай необхідні, щоб вижити у нелюдських умовах. А ще щирі дружні стосунки, перші почуття кохання. Все навколо поступово відроджується, відкривається школа, життя продовжується.

        Юний герой наступної повісті письменника «Мовчун» (1971 р.) опиняється у тяжкій ситуації: єдина рідна людина, мати, зрадила пам’яті батька. У творі йдеться про буденні реалії воєнного села, силу і красу високих моральних виявів, а також те дріб’язкове і нице, що проявилося в екстремальній ситуації. Засуджуючи матір, Сашко (головний герой твору) карає її мовчанням, водночас проявляючи успадковану від батька терплячість, доброту, особливу душевну надійність. Його пече сором за неї. Він терпить образи, але неправди не зносить. Втеча з дому – то форма протесту проти зради матері, вияв морального максималізму. У повісті автор використовує певну, але головну деталь: фотографія батька у вишиванці проходить крізь усі найважливіші епізоди як символ народної совісті та честі. З думкою про батька, якого забрала війна, Сашко вирушає в самостійне життя.

        Коли у 1970 році вийшла друком повість Близнеця «Звук павутинки», вона мала у читачів великий успіх. У 1974 році була видана ще одна книга письменника – «Женя і Синько», повість про життя, проблеми і прагнення підлітків. Ще через п’ять років побачила світ казкова повість «Земля світлячків», у якій йдуть поруч реальність і вигадка, казка і легенда – прагнення письменника опоетизувати дитяче світосприйняття світу та життя.

        Казка «Земля світлячків», написана за доби суспільної задухи, відтворює українське життя 1970-х років із його духовністю й бездуховністю, моральністю й аморальністю. Художні аналоги Близнецевим стовусам і тривусам важко знайти в українській літературі для дітей. У 1980 році за повість-казку «Земля Світлячків» Близнецю було присуджено премію імені Олександра Копиленка.

        Краса праці оспівана в оповіданні «Золота гора до неба» (1980 р.). Прозаїк глибоко і яскраво розкриває всю бурю почуттів і переживань героя-оповідача, сільського хлопчика Льоньки, коли той разом з дорослими брав участь у важливій справі – скиртуванні соломи на жнивному полі. Показує усвідомлення дитиною себе творцем «золотих гір до неба», виражає незвичайне захоплення від споглядання з висоти скирти рідних пейзажів.

        Краю, де в кожної людини починається своя життєва дорога, Близнець присвячує лірично-філософське оповідання «Як народжується стежка». Ось лише два речення з нього: «Живе наша стежка. Ми постаріємо, а вона ше довго житиме і водитиме наших дітей до школи. А потім, як підростуть, і далі у широкий світ життя». І йдучи своєю стежкою, – весняною, літньою, осінньою, зимовою, – кожен має відчувати тонкий, делікатний звук павутинки – голос совісті землі. У цьому – основний сенс творчості Віктора Близнеця.

        Цікавила В. Близнеця й історична тематика, яка крім повісті «Древляни» (1968 р.) знайшла місце і в повістях «Партизанська гармата» (1978 р.), «Вибух» (1979 р.) та в єдиному романі «Підземні барикади» (1977 р.).

        Останніми роками Близнець готувався до нової роботи, на яку покладав величезні надії. Він задумав історичний роман з часів Київської Русі. Тоді було прочитано десятки книжок з історії і текстології давньоруської літератури, укладено спеціальний словничок лексичних раритетів, які він збирався використати в романі, творячи мовний колорит далекої епохи. Той роман прочитати нам уже не судилося, написати його Близнець не встиг. Віктор Близнець рано пішов із життя. Це сталося після повернення із поїздки до Таджикистану. Там митець почув про Афганістан те, що замовчувала радянська преса, – і жахнувся від кривавої бойні, кричущої несправедливості, страшного лицемірства тогочасних правителів перед усім світом. Не витримало зболене серце, й життєвий шлях митця раптово обірвався в сорок вісім років. Кришталево чесний, відвертий і безкомпромісний, він пішов із життя. Проживши шевченківський вік, 2 квітня 1981 року відійшов у вічність, сам поставивши крапку у своєму житті.

        Твори Віктора Близнеця перекладені англійською, білоруською, болгарською, вірменською, російською, словацькою та чеською мовами.

        З метою увічнення пам’яті талановитого письменника та виявлення кращих творів для дітей і юнацтва у 2003 році Міжнародний освітній фонд ім. Ярослава Мудрого заснував літературну премію імені Віктора Близнеця «Звук павутики».

Дізнатися більше:

Твори автора

Близнець В. С. Земля світлячків: повість-казка / В. С. Близнець; худож. І. Вишинський. – 2-е вид. – Київ: Веселка, 1999. – 119 с.: іл.

Близнець В. С. Звук павутинки: повісті / В. С. Близнець; худож. О. Михайлова-Родіна. – Київ: Веселка, 2003. – 175 с.: іл.

Близнець Віктор. Крилаті дерева / В. Близнець // Нова газета. – 2016. – 4 лютого. – С. 10.

Близнець В. С. Паруси над степом: повість / В. С. Близнець. – Київ: Веселка, 1965. – 181 с.

Повість минулих літ: літописні оповіді / переказ В. Близнеця; худож. Г. Якутович. – Київ: Веселка, 2002. – 227 с.

Про автора

Базилевський Володимир. Про Віктора Близнеця і не тільки: рецензія / Володимир Базилевський // Народне слово. – 2018. – 11 січня. – С. 8.

Базилевський В. 138 листів Віктора Близнеця // Літ. Україна. – 1998. – 30 квітня. – С. 5.

Буценко О. Чисті плеса творчості // Література. Діти. Час. 1981 – Київ, 1981. – С. 37-45.

Гурбанська Антоніна. Виміри прози Близнеця: до 70-річчя від дня народження / А. Гурбанська // Народне слово. – 2003. – 10 квітня. – С. 3.

Гурбанська А. Віктор Близнець – повістяр // Слово і час. – 1999. – №2. – С. 52-56.

Гурбанська Антоніна. Звук павутинки: (до 70-річчя від дня народження Віктора Близнеця) / Антоніна Гурбанська // Дивослово. – 2003. – №4. – С. 69-73.

Гуцало Є. Письменник і громадянин // Дванадцять місяців. 1983. – Київ, 1982. – С. 56.

Дитячий прозаїк: 85 років від дня народження Віктора Близнеця // Шкільна бібліотека. – 2018. – №3. – С. 36-39: iл.

Лицар краси, совісті і честі: до 80-річчя від дня народж. В. С. Близнеця: інформ. бібліогр. список для організаторів дит. читання / Нац. б-ка України для дітей; уклад. Н. І. Турчин. – Київ, 2013. – 16 с.

Мовчун Антоніна. Найважливіше в житті – краса, совість і казка: до 75-річчя Віктора Близнеця / Антоніна Мовчун // Початкова школа. – 2008. – №5. – С. 55-57.

Остап’юк Петро. Двоєдиний портрет на мольберті часу: земне життя В. Близнеця урвалося далекого 1981-го року, коли йому було 48 літ... / П. Остап’юк // Літературна Україна. – 2018. – 11 жовтня. – С. 14: портр.

Панченко В. Сила пам’яті: (Штрихи до портр. В. Близнеця) // Українська мова і література в школі – 1982. – №3. – С. 12-18.

Прядун Іван. До річниці Віктора Близнеця / Іван Прядун // Літературна Україна. – 2011. – 14 квітня. – С. 3.

Слабошпицький М. Душа і пам’яті // Дивослово. – №4. – С. 67-69.

Чистюк С. В. Близнець «Звук павутинки». Неповторний світ дитинства: 6-й клас / С. Чистюк // Українська мова та література. – 2012. – №18. – С. 20-22.