Провулок Заслонова було перейменовано на Ганни Барвінок рішенням №1900 від 19 січня 2024 року Кропивницької міської ради «Про перейменування вулиць, провулків, тупиків, проїзду».
Провулок знаходиться в Фортечному районі (Кіровський), Новомиколаївка, м. Кропивницький.
Заслонов Костянтин Сергійович (1902-1942 рр.) радянський партизан у роки Німецько-радянської війни. Співробітник НКВС.
Ганна Барвінок
Олексaндра Михaйлівна Білозерська-Куліш, відома як Ганна Барвінок та А. Нечуй-Вітер – українська феміністська письменниця, фольклористка, мемуаристка та хранителька літературної спадщини свого чоловіка Пантелеймона Куліша.
Олександра Михайлівна Білозерська народилася 5 травня 1828 року на хуторі Мотронівка під Борзною в багатодітній родині чернігівського землевласника Михайла Білозерського. Мати, Мотрона Василівна займалася релігійним вихованням своїх дітей, любила українські пісні, цінувала дотепне слово, уміла читати та дбала про освіту для хлопців і дівчат.
Родина Білозерських дала українській історії, культурі та літературі відомих діячів, серед яких найбільшого успіху і визнання з усієї родини Білозерських набув Василь Білозерський, відомий журналіст і редактор, один із засновників Кирило-Мефодіївського братства, співавтор його статуту. Він заснував журнал «Основа» у Петербурзі, який відіграв значну роль у становленні й розвитку української культури ХІХ ст. Микола Білозерський був відомим фольклористом та етнографом, автором наукового дослідження «Южнорусские летописи, открытые и изданные Н. Белозерским», співавтором збірника «Українські приказки» М. Номиса, збірника «Народні південноруські пісні» А. Метлинського. Микола Білозерський був також автором вагомої мемуарної праці «Тарас Григорович Шевченко по воспоминаниям разных лиц (1831-1861 г.)».
Наймолодша донька Білозерських, Олександра, стала письменницею, під літературним псевдонімом Ганна Барвінок. Звички та побут родини Білозерських були наскрізь українськими, наближеними до народного селянського життя. У цій багатодітній сім’ї панував не тільки національно свідомий дух, а й висока, наближена до європейської, культура у традиціях, звичаях, спілкуванні. Строгість, вимогливість до дітей, благородність, людяність, скромність – невід’ємні атрибути виховних традицій у сім’ї Білозерських. Родина Білозерських підтримувала дружні зв’язки з 59 багатьма українськими культурними діячами: П. Кулішем, Т. Шевченком, М. Костомаровим, О. Марковичем, Б. Грінченком та іншими. Батько родини Білозерських помер у 1835 році, коли Олександрі було лише шість років, і Мотрона Василівна, залишившись вдовою, вирішує віддати двох своїх дочок Надію та Олександру в село Кропивне Прилуцького повіту до полковниці Козакової, яка утримувала домашній пансіонат для дівчаток. У пансіонаті сестри навчалися гри на фортеп’яно, танців і вивчали французьку та німецьку мови. Після смерті власниці пансіонату сестри Білозерські переїжджають у пансіон Прінлейна в Конотопі; але і його швидко закривають. Так, у 14 років Олександра Білозерська закінчила своє навчання і повернулася із сестрою у рідну Мотронівку. Олександра любила допомагати матері у господарстві, навчалася правильно вести господарство. Вірогідно, мати, як багато інших матерів того часу, бачила свою доньку хранителькою домашнього тепла. Відомо, що пізніше Т. Г. Шевченко бачив в Олександрі Михайлівні «справжню господиню», а друзі називали її «ідеальною дружиною», стверджували, що вона пронесла вірність як хрест через усе життя зі своїм чоловіком. Але її душа лежала не тільки до господарства. З народних уст Олександра пізнавала барвисту українську мову: діалекти як доречні узори української мовної вишивки; застарілі слова, що відтворювали історичну автентичність самобутніх предметів та явищ; прислів’я та приказки – влучні доповнення у мові колоритних персонажів. Невідомо, як склалась би її доля, якби не зустріч з Пантелеймоном Кулішем. Зі своїм майбутнім чоловіком Ганна Барвінок познайомилася у 15 років, коли йому було 24. В той час у Пантелеймона Куліша були дуже тісні зв’язки з братом Олександри Білозерської Василем.
Коли Ганні Барвінок виповнилося 19 років, Пантелеймон Куліш двічі просив руки Олександри, але Мотрона Василівна двічі відмовляла, вважаючи нареченого надто бідним і непарою дев’ятнадцятирічній дочці. Коли Куліш втретє посватався до Олександри Михайлівни, її мати нарешті дала дозвіл на весілля. Весілля відбулося 22 січня 1847 року. У поважнім домі Білозерських було багато гостей, серед яких був і особливий – Тарас Шевченко, запрошений старшим боярином. Олександра Михайлівна боготворила свого чоловіка, називаючи його «моя дружина», вважала його довершеним генієм. Не залишала чоловіка ані на мить і у складні часи арешту та заслання до Тули. Від 1854 жили в Петербурзі.
У 1883 році подружжя Кулішів оселилося в Мотронівці. Коли згорів рукопис українського перекладу «Біблії», над яким чоловік працював 25 років, умовила його почати роботу заново. Брала участь у розвитку філософії, ґрунтованої на українській державності.
Писати оповідання з народного життя під псевдонімом Ганна Барвінок почала 1847 року, у Варшаві, під час шлюбної подорожі. Її твори публікувалися під псевдонімом «Гуляй вітер» або «Нечуй-Вітер».
Увагу Ганни Барвінок привертали проблеми жінок у родинно-побутових взаєминах – родинний деспотизм. Мова письменниці барвиста й образна, пересипана народними прислів’ями. Особливо колоритні оповідання «Русалка», «Квітка з сльозами, сльози з квітками», «Лихо не без добра», «Восени літо». Використовуючи чернігівські й полтавські говірки, знання сільських звичаїв та фольклору, створила драму «Материнська помста».
Згодом, за порадою Пантелеймона Куліша, змінила псевдонім на Ганна Барвінок. А її творчість посіла своєрідне місце серед «жіночої прози» української літератури. Творчість Ганни Барвінок представлена короткими оповіданнями, головною темою яких є тема жіночої долі, труднощі та життєва несправедливість на жіночому шляху. В оповіданнях розкривається психологія української жінки через зображення гіркої жіночої долі, складних родинних стосунків та ставлення родини і суспільства до жінки XIX ст. Б. Гринченко (1900 р.) визначив два основні періоди творчого шляху Ганни Барвінок:
1. Ранній період. Письменниця входить в український літературний процес, друкуючи свої твори в альманасі «Хата»: «Восени літо», «Лихо не без добра» (1860 р.) та журналі «Основа»: «С Волыни», «С дороги», «Не було змалку – не буде й до станку», «Стрітський жаль», «Хатнє лихо», «Жизнь в одном селе», «Наш дід і піп» (1861-1862 рр);
2. Мотронівський період, під час проживання на хуторі з П. Кулішем у кінці 80-х-90-х років та після смерті чоловіка у 900-х роках початку ХХ ст. [12, сс. 9-10]. Перші оповідання «Лихо не без добра» та «Восени літо», написані у 1857 році на Полтавщині під Лубнами, були опубліковані в альманасі «Хата» П. Кулішем 1860 року з невеликими передмовами «Од іздателя». Вони засвідчили жіноче бачення української родини як основи суспільства. У 1861-1862 рр. в журналі «Основа» під рубрикою «З народних уст» було опубліковано твори «С Волыни», «С дороги», «Не було змалку – не буде й до станку», «Стрітський жаль», «Хатнє лихо», «Жизнь в одном селе», «Наш дід і піп».
По смерті чоловіка продала садибу в Мотронівці, щоб видати його творчу спадщину. Її зусиллями видано найповніше досі зібрання творів письменника. 6 липня 1911 року Олександра Білозерська-Куліш померла. Подружжя поховане поруч у Мотронівці, яку наприкінці життя Куліш викупив у Білозерських і дав нову, на честь дружини, назву – «Ганнина Пустинь».
Творчість Ганни Барвінок дістала високих оцінок таких митців і критиків її часу, як П. Куліш, Б. Грінченко, М. Венгжин, М. Шаповал, В. Чубинський. Її цінували за широту проблематики й художню майстерність. Соціологічно-класова літературна критика радянських часів втрачає інтерес до етико-моральних та релігійно-духовних шукань Ганни Барвінок і її постать творчість на тривалий час було забуто. Тільки з прийняттям незалежності України творчість Ганни Барвінок стала знову привертати увагу науковців і літературних критиків, що продовжується і досі.
Дізнатися більше:
Публікації
Аврахов Г. Барвінку українському-цвісти і зеленіть: післямова до 175-літнього ювілею Ганни Барвінок / Г. Аврахов // Дивослово. – 2003. – №12. – С. 58-61.
Берегиня українського слова: до 190-річчя від дня народження Ганни Барвінок (1828-1911) // Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2018. – №2. – С. 51-62: портр. – Бiблiогр. в кiнцi ст.
Владимирова Валентина. Духовний світ родини Кулішів у романі Івана Корсака «Перстень Ганни Барвінок» / В. Владимирова // Українська мова і література в школі. – 2016. – №3. – С. 18-21.
Галич О. А. Ганна Барвінок у біографічному просторі / О. А. Галич // Вісник Маріупольського державного університету. Серія: Філологія. – 2015. – Вип. 13. – С. 14-21. – Режим доступу: .
Дворецька Ю. Ганна Барвінок. Берегиня жіночої долі / Ю. Дворецька // Я вивчаю українську. – 2013. – №5. – С. 26-29.
Пилипенко Олександра. Ганна Барвінок: тематичний спектр / Олександра Пилипенко // Дивослово. – 2005. – №12. – С. 60-62.
Полуня Н. В. Маловідома Ганна Барвінок: до 185-річчя від дня народження / Н. В. Полуня // Шкільна бібліотека. – 2013. – №7-8. – С. 10-15.
Старовойтенко Інна. Ганна Барвінок та її листи до Євгена Чикаленка / Інна Старовойтенко // Дивослово. – 2008. – №5. – С. 48-51.
Яременко Василь. «Забута тінь» української літератури: до 100-річчя від дня смерті Ганни Барвінок – Олександри Михайлівни Куліш-Белозерської / Василь Яременко // Українська мова та література. – 2011. – №29-30. – С. 35-43.
