Вулиця Воронцовська була перейменована на Байгородську рішенням дев’ятої сесії восьмого скликання «Про перейменування вулиць, провулків, тупиків, проїздів» №1359 від 15 листопада 2022 року.
Вулиця знаходиться в Подільському районі (Ленінський) м. Кропивницький.
Михайло Семенович Воронцов – новоросійський генерал-губернатор та намісник Бессарабії, граф, генерал-фельдмаршал, генерал-ад’ютант; почесний член Петербурзької академії наук; в 1844-1854 рр. – намісник на Кавказі. 1812 року в Бородінській битві генерал-майор Воронцов командує дивізією гренадерів, що почала бій в кількості 5000 осіб і закінчила його в складі 300, отримав поранення ноги. Був командуючим російським окупаційним корпусом 1815-1818 рр. у Парижі. У 1820 році М. С. Воронцов ставить підпис під колективним листом групи офіцерів на ім’я імператора про необхідність скасування кріпосного права в Росії. У 1823 році генерал-лейтенант Воронцов приймає в Кишиневі управління Новоросійським краєм і переносить резиденцію генерал-губернатора до Одеси. На розвиток Одеси Воронцови пожертвували 8 млн. руб. особистих заощаджень. Ці кошти були витрачені на побудову сирітського будинку, лікарні для незаможних, Олександрівського дитячого притулку та ін.
Вулиця Байгородська
«Байгород» – неоромантична повість українського письменника Юрія Яновського, вперше опублікована у 1927 році. Історичною основою «Байгорода» стали бурхливі події народного повстання 1918 року у Єлисаветі (теперішньому Кропивницькому). Дослідники вважають, що в «Байгороді» зображено найяскравіший образ міста Кропивницького в українській літературі. Сам Юрій Яновський у повісті писав: «Байгород – дівчина, що лежить, розметавшись, на берегах […] Ми знаємо, що наше місто, розлігшися на річці головою до сходу, подібне до прекрасної дівчини, що потягується ранком на дівочій постелі, розметавши ковдру і затуляючи очі руками від світла […] Місто моє. Ти найпрекрасна в світі дівчина. Тилежиш на затишних берегах. Бажання стискують моє серце. Твої ноги пахнуть травою, і, впавши на твої груди, я відчуваю найбільшу насолоду в світі».
Населення міста на початок ХХ століття становило більше 62000 чоловік. Єлисаветград мав до десяти православних храмів, міську та земську лікарні, 40 навчальних закладів, кілька училищ, 4 ярмарки, друкарні, бібліотеки, театр. Велика кількість підприємств міста давали значний прибуток – 10 млн. карбованців.
У такому ось Байгородіі пройшло дитинство Ю. Яновського. Освіту він здобував у земському реальному училищі. В різні роки в ньому навчалися майбутні корифеї мистецтв: М. Садовський, П. Саксаганський, А. Тарковський, Г. Юра, Г. Нейгауз, К. Шимановський, Є. Маланюк. В 1919 р. майбутній письменник закінчить цей заклад, безумовно високого рівня, з золотою медаллю.
Зі степового оазиса наше місто після 1917 року перетворилося на арену жорстокої боротьби за владу, за втілення різноманітних концепцій державного устрою в життя. В буремну епоху місто, за словами Ю. Яновського, «загубило свою спокійну метушливість». За словами інших дослідників стало «нещасливим містом», перетворилося на «степову столицю громадянської війни». У ті роки Єлисаветграду вдалося познайомитися з багатьма конкурентами в боротьбі за владу: білими, червоними, анархістами, григор’євцями, січовими стрільцями, махновцями, повстанцями А. Гулого-Гуленка, запрошеними Центральною Радою німецькими військами.
Саме захист рідного міста від ватаги анархістів став історичною основою для повісті «Байгород». Сестра Олена скаже згодом: «З хвилюванням перечитую повість «Байгород». Письменник описав те, що відбувалося на наших очах. Повстання революційно настроєних городян. Отаманша Маруся – опецькувата, зла, опухла від пиятики. Бої на вулицях міста. І саме місто. Багато чого побаченого, пережитого не ввійшло в повість: письменник ретельно добирав факти».
Отже, події розгортаються навесні одного з революційних років. Місто опинилося без влади, тому відразу потрапило під контроль анархістів на чолі з отаманшею Марусею, яка перебувала в ньому протягом тижня. Вони наклали на Байгород контрибуцію, дозволили торгівлю, грабували крамниці та склепи. Міщани незадоволені діями анархістів. Під час зустрічі обох сторін на заводі (заводі Ельворті) спалахнув конфлікт. Байгородці почали вимагати припинення свавільної політики анархістів. У відповідь розлючена Маруся почала стріляти. Дорогою до приміщення залізничного вокзалу (місцерезиденція анархістів) в бік Марусі, яка їхала в автомобілі, пролунало кілька пострілів, одна з куль поранила її в руку. Ввечері вулицями міста просуватиметься панцирник і обстрілюватиме будинки.
Наступного дня Байгород повстав. Бої точилися просто на вулицях: в районі вокзалу, Ярмаркової площі, Єврейського кладовища, Вокзальної вулиці, Поштової площі. Проти анархістів виступило все місто: від старого до малого, однак ядром повстанців, за Ю. Яновським, були «справжні байгородці: робітники, люди околиць, гетто». У перший день запеклих боїв анархістів було вибито з міста. Маруся дістала поранення. Байгород святкував перемогу. Хоча поряд зі справжніми героями вистачало мародерів.
Вранці нової доби Маруся поновила наступ, але знову зазнала поразки. На подальші активні дії сил в анархістів не було. Цього разу перемога байгородців була остаточною та переконливою.
Ю. Яновський з гордістю підкреслював у повісті «Байгород»: «Ми місто чималеньке, до півсотні тисяч… Ніколи не любили тимчасової влади… Тому кожна влада мала з нами клопіт…». Тим паче, що у своєму розпорядженні єлисаветградці мали чимало зброї, важку й легку артилерію, кулемети і навіть три аероплани «Альбатрос». Місто виявило неабияку солідарність, єдність, патріотизм, незважаючи на досить строкатий релігійний та національний склад: євреї, росіяни, українці, серби; православні, католики, баптисти, старообрядці. Класові протиріччя, політичні уподобання, про які йшлося вище, також відійшли в бік перед фактом захисту рідного міста. Анархістам протистояли всі: міліціонери, вояки 8-го авіадивізіону, червоногвардійці, охоронці квартальних комітетів, волонтери, студенти, юнкери, міщани, гімназисти. Ненависть до Марусі виявилася спільною для всіх. За даними єлисаветградських більшовиків під час зіткнення з анархістами загинуло 86 мешканців міста, 147 дістали поранення. Вік загиблих коливався від 4 до 60 років. «Місто відразу загубило свою спокійну метушливість. По всіх дворах почалася стрілянина. Стерлися грані між малим та старим, жіночим і чоловічим, розумним і дурним. Дитина радила батькові, куди стріляти…
Бо тут не на якомусь міфічному фронті, а на рідних вулицях за очевидну справу клали голови, кров перед очима захопленого з їхнього геройства міста».
Дізнатися більше:
Книги
Таємниця Байгорода Юрія Яновського. Літературно-історична розвідка / упор. Б. В. Стасюк. – Кропивницький : Імекс-ЛТД, 2018. – 206 с. : фото. – Бібліогр. C. 200-202.
Янковська О. В. Яновський Юрій Іванович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. – К. : Наукова думка, 2013. – Т. 10 : Т – Я. – С. 748.
Яновський, Юрій Іванович. Вершники : романи, оповідання / Юрій Яновський ; худ.-оформлювач Б. П. Бублик. – Харків : Фоліо, 2006. – 318 с. – (Сер. «Українська література»).
Публікації
Багацький Л. Байгород, який ніколи не спав / Л. Багацький // Кіровоградська правда. – 2010. – 5 жовтня. – С. 6.
Багацький Л. Єлисаветград – Єлисавет – Байгород... / Л. Багацький // Народне слово. – 2004. – 6 травня. – С. 2.
Гуцалюк Максим. «Маруськины дни», або Таємниці «Байгорода» Юрія Яновського / Максим Гуцалюк // Народне слово. – 2018. – 29 березня. – С. 9 : фото.
Дацька, Валентина. Його особистий Байгород : 27 серпня – 114 років від дня народження Юрія Яновського / Валентина Дацька // Народне слово. – 2016. – 25 серпня. – С. 7 : фото.
Дашко К. 100 років тому був Байгород / К. Дашко // Наше місто. – 2018. – 29 березня. – С. 4.
Ім’я моєї вулиці // Кропивницький вечірній. – 2023. – 7 квітня. – С. 3 : фото.
Митрофаненко Юрій. Народне повстання єлисаветградців проти загону М. Никифорової (Марусі) – історична основа повісті Ю. Яновського «Байгород» / Юрій Митрофаненко, // Вежа. – 2006. – № 18. – С. 126-148.
Любарський Роман. «Таємниці Байгорода Юрія Яновського» / Роман Любарський // Народне слово. – 2018. – 15 листопада. – С. 8.
Митрофаненко Юрій. «Народне повстання» 1918 р. в Єлисаветграді / Юрій Митрофаненко, Наталія Черткова // Історія України. – 2015. – № 3 (лютий). – С. 10-12.
Набока Валентина. Юрій Митрофаненко : «Проти встановлення більшовицької влади в Єлисаветграді боролися усі – металурги Ельворті, купці і навіть дивізія авіапошти!» / В. Набока ; фото з приватної колекції Ю. Тютюшкіна // Нова газета. – 2018. – 12 квітня. – С. 1, 11 : фото.
Полулях Сергій. Справжні таємниці Байгорода / Сергій Полулях // Украина-Центр. – 2018. – 2 августа. – С. 13 : фот.
Шепель, Федір. «Байгород»: текст і контекст / Федір Шепель // Голос України. – 2018. – 28 липня. – С. 11 : фото.
Шепель, Ф. Таємниці «Байгорода» : кропивницьке перевидання книги Юрія Яновського / Ф. Шепель // Наше місто. – 2018. – 2 серпня. – С. 4.
Ресурси Інтернет
Школа І. Образ Дон Кіхота в «Байгороді» Ю. Яновського та «Поверненні дон Кіхота» Г.–К. Честертона як символ націотворення / І. Школа // Філологічні науки. – 2016. – Вип. 23. – С. 52-57. – Режим доступу: .
