Вулиця Володимира Антоновича

        Вулиця Павлика Морозова (пов’язана з радянською ідеоогією) була перейменована на Володимира Антоновича розпорядженням «Про перейменування вулиць, провулків та інших об’єктів топоніміки міста» №24 від 19.02.2016 р.

         Вулиця знаходиться в Фортечному районі (Кіровський).

        Що ми знаємо з радянських шкільних підручників історії про Павлика Морозова? Що він був ідеологічно переконаним піонером десь в глухому сибірському селі, і підтвердив свідчення матері на власного батька-кулака, за що був вбитий родичами та іншими кулаками. Злочини батька, голови сільради, полягали в тому, що він видавав засланим за Урал кулакам із центральної Росії довідки, що дозволяли виїхати і влаштуватися на завод чи будівництво, тобто фактично рятував людей.

        Щоправда, за спогадами односельців та матеріалами слідства, робив це не безкорисливо, а «за бланки з печатками три шкури драв» грошима та речами.

Володимир Антонович

        Володимир Антонович – видатний український історик, археолог, етнограф народився січня 1834 р. в м. Махнівці Київської губ. (нині Вінницька область), за іншими даними – у м. Чорнобиль. Йому з дитинства таланило на добрих викладачів і навчальні заклади. З особливим почуттям згадував він роки навчання в 2-й Одеській гімназії, до якої вступив у 1848 р. Потім, за наполяганням матері, було студіювання медицини у Київському університеті. У 1855 році закінчив медичний, а в 1860 році – історико-філологічний факультети Київського університету. Був одним з організаторів і головою київської Громади, належав до угруповання так званих «хлопоманів». З 1878 року був професором історії Київського університету, у 1881 році очолив Історичне товариство Нестора-літописця при Київському університеті.

        У Києві Антонович стає одним з найактивніших членів гуртка «хлопоманів» – осередку студентської молоді, яка засуджувала шляхетський побут і заперечувала культурну вищість поляків над українцями.

        Першим внеском у це самооновлення була наукова діяльність. По закінченні історико-філологічного факультету Володимир Антонович влаштовується канцеляристом у Тимчасову комісію для розгляду давніх актів, а за чотири роки стає її головним редактором. Згодом побачили світ підготовлені ним до видання літописи, щоденники, мемуари козацьких старшин та польських урядовців.

        Хронологічний і тематичний діапазон наукових інтересів Володимира Боніфатійовича був надзвичайно широким.

        Упродовж багатьох років його увагу незмінно привертав давньоруський період. Не менше значення мали праці Антоновича з історії литовсько-польської доби. Чимало часу й зусиль Володимир Антонович приділяв також вивченню народоправства – козаччини і гайдамацького руху.

        Нарешті, одним з найбільших досягнень Антоновича стала створена в 1895 р. археологічна карта Київської губернії, на якій було позначено всі відомі на той час пам'ятки старовини від кам'яного до залізного віку.

        Проте життєвий і творчий шлях ученого не був таким уже легким і безхмарним. Уже з 50-х рр. він як лідер політично неблагонадійних гуртків стає об'єктом нагляду з боку жандармерії. Підозри в опозиційності тривалий час заважають знайти постійну роботу і лише в 1870 р. йому вдається влаштуватися викладачем до Київського університету.

        На глибоке переконання Володимира Боніфатійовича, значним недоліком національно свідомих українофільських сил була їх роз'єднаність. У 1897 р., за сприяння вченого, з'явилося Товариство українських поступовців, яке, згідно із задумом Антоновича, мало примирити й об'єднати всіх українських політиків, незалежно від їхньої партійної приналежності.

        Не всі ідеї, ініціативи та творчі здобутки Володимира Антоновича сприймалися сучасниками прихильно. Незаперечним був, попри все, його авторитет талановитого науковця, проникливого педагога, полум'яного патріота.

        В. Антонович належав до народницької школи в українській історіографії, створив київську школу істориків.

        Помер Володимир Боніфатійович Антонович 21 березня 1908 р. у Києві. Офіційна влада заборонила на похороні влаштовувати прощальні урочистості.

Дізнатися більше:

Книги

Антонович В. Б. Мемуари до історії південної Русі: випуск І: (ХVІ століття) / В. Б. Антонович. – Дніпропетровськ: Січ, 2005. – 191 с.

Антонович В. Б. Моя сповідь: вибрані історичні та публіцистичні твори / упоряд. О. Тодийчук / В. Б. Антонович. – Київ: Либідь, 1995. – 814 с. – (Пам'ятки історичної думки України).

Публікації

Іванко А. Б. «Подякуймо долі, що він у нас був. І – є»: (Повернення Володимира Антоновича) / А. Б. Іванко // Історія та правознавство. – 2010. – № 30. – С. 2-8.

На ниві минувшини: 185 років від дня народження Володимира Антоновича // Шкільна бібліотека. – 2018. – №12. – С. 67-68: портр.