Провулок Христини Алчевської

        Провулок Першотравневий було перейменовано на Христини Алчевської рішенням Кропивницької міської ради від 27.02.2024 р. №1837 «Про перейменування вулиць, провулків, тупиків, проїзду».

         Провулок знаходиться в Подільському районі (Ленінський), Пермський, м. Кропивницький.

         Першотравень відомий більшості людей як свято комуністичної епохи.

Христина Алчевська

        Христя (Христина) Данилівна Алчевська – українська педагогиня, організаторка народної освіти, дружина засновника м. Алчевськ Олексія Алчевського. Христина Данилівна Алчевська – прогресивна педагогиня – просвітителька, організаторка і керівниця першої в Україні безплатної жіночої недільної школи, одна з найяскравіших представниць української інтелігенції середини XIX – початку XX ст., діяльність якої мала вагоме значення для становлення та розвитку вітчизняної педагогічної науки та освіти.

        Більше п’ятдесяти років свого життя Х. Алчевська присвятила справі народної освіти. За внесок у розвиток педагогічної науки вона обиралася віцепрезидентом Міжнародної ліги освіти, почесним членом багатьох освітніх товариств, комітетів грамотності.

        Вся діяльність Христини Данилівни була прикладом служіння своєму народові, його мові. Незважаючи на заборону, вона відстоювала українську мову, народну пісню, пропагувала твори Т. Г. Шевченка.

        Народилася Христина Журавльова (дівоче прізвище) 16 квітня 1841 р. у Борзні, Чернігівщина. Освіту здобула самотужки. У часи революційної ситуації 60-х років XIX ст. під псевдонімом «Українка» листувалася з О. Герценом.

        Христинин батько, хоча сам був учителем, не терпів жіночої освіти. Що таке утискання жіночих прав, маленька Христя збагнула без жодної теорії – на власному прикладі. Її брати змогли отримати домашню освіту, скінчити гімназію, а самій Христі батько заборонив навіть… навчатися читати і писати! Але ж це інтелігентна родина, а мати – з дворянського роду! Тим більше – разюча несправедливість. Але у той час діти, жінки і кріпаки фактично вважалися як одне і те ж саме – люди без прав. Про їхні права ніхто не замислювався, і якщо жінка ставала освіченою, то це означало: вона або витягнула щасливий квиток і народилася в нормальній сім’ї, або… діяла всупереч.

        Юна Христя стояла під дверима кімнати для уроків, слухала пояснення вчителя братам, і так навчалася сама. Дівчинка мала надзвичайні здібності, залізну волю і те, що сьогодні ми б назвали мотивацією. Читати і писати майбутня освітянка навчилася раніше, ніж її брати, а потім ще й писала за них твори для гімназії – і цими творами всі зачитувалися. Проте ні скінчити школи, ні отримати диплом учительки або якогось іншого фаху Христина не змогла. Їй не дали. І це ще більше змусило її працювати для інших. Усунути несправедливість. Жінки мають бути не просто письменними, а й освіченими, і робити вибір самі, а не чекати, доки за них вирішать їхню долю.

        Христина дуже багато читала і, не маючи системної освіти, у плані ерудиції могла б поконкурувати з відомими «метрами». Читання стало й панацеєю від горя, бо вмерла найдорожча людина – мати. Христині було 16 років, ніхто більше не заступиться за неї. Для Христі мати була ідеалом не просто красивої, а й освіченої, інтелектуальної та доброї жінки.

        Пише Христина й вірші. Одна така поезія у журналі «Колокол» вразила молодого Олексія Алчевського, який, не знаючи імені авторки написав у редакцію. Починається листування. Молодих інтелігентів зблизили любов до Шевченкових віршів, читання, а також уміння тонко і глибоко відчувати. І, безперечно, український інтерес. 1862 р. Христина і Олексій одружилися та поїхали до Харкова. Меценат дав Христині не просто прізвище, але ім’я, під яким вона ввійшла в історію.

        Христина дивувала усіх своєю енергійністю й працьовитістю, за що її жартома називали Гетьманшею. А ще вона була єдиною жінкою у харківській «Громаді», напівлегальному об’єднанні інтелігенції, яке очолював її чоловік. Загалом воно налічувало близько 80 осіб і мало на меті сприяти освіті українців. Вони відкривали безкоштовні школи для народу, видавали дешеві й дуже популярні книги-«метелики», організовували лекції, виступи театральних труп, концерти, шевченківські вечори. Вдома у Алчевських тоді збирався увесь цвіт української інтелігенції – Олександр Олесь, Пантелеймон Куліш, Тадей Рильський, Михайло Косач (Обачний), Микола Лисенко та інші.

        Власне, й уся родина Алчевських (не лише Христина, про яку говоримо тут докладно), була визначною. Олексій Алчевський, промисловець, банкір та меценат, – яскравий приклад того, як хлопець з глибинки з двома класами освіти може стати фінансовим генієм. Першу свою крамницю він відкрив за позичені кошти, але завдяки природному хисту зароблене вклав з великим зиском – у землю, агросектор, промисловість. Він використовував найкращі сільськогосподарські машини та реманент, тож продукція з його ферм йшла на зовнішні ринки. А металургійні підприємства, збудовані ним в Україні, були єдиними, що базувалися на вітчизняних інвестиціях, й дуже успішними. Вони не лише давали нові робочі місця – створювали нові міста. Як це було з Алчевськом, справедливо названим на його честь.

        Алчевські усвідомлювали: головне не просто вдягатися в народні українські строї (на той час такі інтелігенти – просто неформали!), а й конкретно діяти. 13 травня 1862 року зовсім ще молода Христина Алчевська власним коштом відкрила Харківську приватну жіночу недільну школу, яку втримувала протягом усього свого життя. Навчала дорослих потай, бо не мала вчительського диплома.

        Офіційно її засновано у 1870 р., утримувала цю школу до 1919 р.. В школі правознавство, географію, історію України, письмо, математику, фізику та хімію викладала з колективом педагогів-сподвижників – безкоштовно працювало понад 100 вчителів. У 1892-93 роках кількість учениць зросла до 600-700. Збільшилася і кількість викладачів.Кожна група мала одну або двох кураторок, які займалися і позакласною роботою: учениці ходили на екскурсії, відвідували театри та вистави, брали участь у літературних читаннях тощо.

        У 1896 р. збудувала для школи будинок вартістю 50 тис. карбованців – єдине власне, тобто таке, що належало школі, приміщення серед усіх недільних шкіл Російської імперії.

        За час існування школи Алчевської у ній вивчилося майже 17 тисяч жінок!

        У 1879 р. родина відкрила ще одну школу в селі Олексіївка (нині у складі Перевальського району Луганської області), навчання в якій вели українською мовою. У школі викладав Борис Грінченко.

        Популяризувала українську мову, народну пісню, творчість Тараса Шевченка. На своїй садибі у Харкові (тепер будинок Палацу культури Національної поліції) у 1899 р. встановила перший у світі пам’ятник Шевченку.

        Вона згуртувала й очолила авторський колектив з укладання 3-томного критико-бібліографічного покажчика «Что читать народу?» У ньому понад 4 тисячі рецензій, відгуків, анотацій близько 80 авторів, учителів, викладачів, професорів і просто читачів на твори зарубіжної, російської та української літератури. Сама Алчевська написала 1150 анотацій. Авторський колектив на чолі з нею підготував також 3-томний посібник «Книга взрослых», що протягом 1899-1917 рр. витримав 40 видань. Вона є авторкою мемуарів «Передуманное и пережитое» (1912 р.), методичних статей з навчання дорослих та оповідань, укладач «Каталога книг» для недільних шкіл, учасниця педагогічних експозицій на всеросійських та міжнародних виставках. Ушанована багатьма найвищими нагородами – золотими та срібними медалями, почесними дипломами тощо, обрана віцепрезидентом Міжнародної ліги освіти.

        Христина Данилівна Алчевська виростила та виховала славнозвісних дітей, які залишили помітний слід в історії вітчизняної науки та культури: Дмитро став кандидатом природничих наук, добре грав на віолончелі й малював, Іван – знаменитий оперний співак, Микола – педагог і громадський діяч, Григорій – композитор, Христя – поетеса і педагог.

        Померла 27 жовтня 1920 р. у Харкові. На її надгробку зроблений напис «Просвітителька народу».

Дізнатися більше:

Книги

Алчевська Христина // Енциклопедія історії України: [в 5 т.] / Ін-т історії України НАН України; голова редкол. В. А. Смолій. – Київ, 2005. – Т. 1. – С. 69.

Алчевська Христина Данилівна // Історія української бібліотечної справи в іменах (кінець ХІХ ст. – 1941 р.): матеріали до біобібліографічного словника / авт.-уклад. Л. В. Гарбар; відп. ред. Л. А. Дубровіна; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т рукопису. – Київ: НБУВ, 2017. – С. 18-19.

Бондар Л. С. Алчевська Христина Данилівна / Л. С. Бондар // Українська педагогіка в персоналіях: у 2 кн.: навч. посіб. / за ред. О. В. Сухомлинської. – Київ, 2005. – Кн. 1: Х-ХІХ століття. – С. 531-538. Козуля О. Віце-президент: про Х. Алчевську // Жінки в історії України / О. Козуля. – Київ, 1993. – C. 95–99.

Публікації

Засновниця першої жіночої школи: 180 років від дня народження Христини Алчевської // Шкільна бібліотека. – 2021. – №3. – С. 52-54: портр.

Іващенко В. Педагогічна діяльність Христини Алчевської та її роль у розвитку української освіти в документах із фонду Державної науковопедагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського / В. Іващенко, Р. Палійчук // Вісн. Книжк. палати. – 2014. – №7. – С. 40-43.

Клепач Таміла. Життя заради світла і добра: сторінками життєопису родини Алчевських / Т. Клепач // Дивослово. – 2014. – №6. – С. 53-56.

Массовер Г. Родина Алчевських на бібліотечній та видавничій ниві / Г. Массовер // Вісн. Книжк. палати. – 2012. – №6. – С. 31-33. Мельниченко Людмила. Світ поезії Христі Алчевської: ліричний етюд / Л. Мельниченко, В. Нерубайський, Л. Нерубайська // Дивослово. – 2017. – №9. – С. 28-32: портр.; фот.

Педагог, пропагандист української літератури: 140 років від дня народження Христини Алчевської (16 березня) // Шкільна бібліотека. – 2022. – №2. – С. 25-27.

Сильна українка: 135 років від дня народження Христини Алчевської // Шкільна бібліотека. – 2017. – №2. – С. 44-45: портр.

Слабошпицький М. Алчевські / М. Слабошпицький // Дивослово. – 2003. – №3. – С. 7-11.

Тарнашинська Л. Парадигма світоглядних шукань Христі Алчевської: від ідеалу краси до ідеалу соціальної справедливості / Л. Тарнашинська // Дивослово. – 2015. – №10. – С. 46-49: портр.

Христина Данилівна Алчевська // Завучу усе для роботи. – 2011. – №7-8. – С. 1.