Вулиця Академіка Вернадського

        Вулиця Кулібіна була перейменована на Академіка Вернадського рішенням Кіровоградської міської ради від 25 листопада 2003 року №581 «Про затвердження уточнених назв і перекладу українською мовою площ, проспектів, вулиць, провулків, проїздів, тупиків м. Кіровограда».

        Вулиця знаходиться в Фортечному районі (Кіровський) м. Кропивницький.

        Кулібін Іван Петрович – російський механік-винахідник.

Академік Вернадський

        Володимир Вернадський – видатний природознавець, мінералог і кристалограф, основоположник геохімії, біогеохімії, гідрогеохімії, вчень про ноосферу і біосферу.

        Вернадський Володимир Іванович народився 12 березня 1863 року в Санкт-Петербурзі в сім’ї економіста. Походив з давнього козачого українського роду,предки служили у війську Богдана Хмельницького. Дитинство минуло у Харкові та Полтаві, часто був у Києві. Володимир Вернадський рано навчився читати і багато часу проводив у батьківській бібліотеці. Перші уроки наукового мислення він отримав у читанні книг та у спілкуванні з батьком і з двоюрідним дядьком Є. М. Короленком – непересічною, дотепною людиною, що захоплювалась науково-філософськими пошуками. Саме Є. М. Короленку належить афоризм: «Земля є живий організм», який він сформулював ще наприкінці ХІХ століття.

        У 1873 році Володимир Вернадський вступив до першого класу Харківської гімназії, де провчився три роки. У 1876 році, після повернення сім’ї в Санкт-Петербург, В. І. Вернадський вступив в Першу Санкт-Петербурзьку класичну гімназію. Пізніше В. І. Вернадський вивчив п’ятнадцять іноземних мов, на яких читав світову літературу, а на трьох з них писав наукові статті. Вже в підлітковому віці у В. І. Вернадського формується широкий кругозір – він цікавиться питаннями мистецтва, історії, філософії, літератури, а також географією, хімією, геологією. Перша його самостійна наукова робота в цей час була присвячена історії становища слов’ян в Австро-Угорщині. У роки навчання на фізико-математичному факультеті Петербурзького університету В. І. Вернадський відвідував лекції видатних учених. Значний вплив на творчий розвиток особистості В. І. Вернадського у студентські роки справили А. М. Бекетов, О. М. Бутлеров, В. В. Докучаєв, В. І. Менделєєв, І. М. Сєченов.

        1885 р. закінчив фізико-математичний факультет Петербурзького університету. 1888-1890 рр. навчався за кордоном в Італії, Франції і Німеччині. Він постійно розширював сферу своїх наукових інтересів, з юнацьким натхненням брався за нові проблеми, висував оригінальні ідеї, працював над книгами і статтями. Він був фундатором десятків наукових дисциплін. В. І. Вернадський з 1890 року впродовж майже двох десятиліть працював професором Московського університету, який покинув 1911 року на знак протесту проти антидемократичних дій російського уряду. Переїхавши до Петербурга, він працював в Академії наук. Під час революції В. І. Вернадський опинився в Україні, де брав участь у створенні Української Академії наук, першим президентом якої став у жовтні 1918 року.

        1918-1920 рр. він читає лекції спочатку в Києві, а пізніше – у Таврійському університеті в Криму, який зараз носить його ім’я. Після повернення до Петербург він продовжує обіймати посаду директора Геологічного і Мінералогічного музеїв та Радієвого інституту.

        14 липня 1921 p. Вернадського заарештували і привезли у в’язницю на Шпалерну, але згодом звільнили. З 1922 до 1926 рік В. І. Вернадський читає лекції з геохімії у Паризькому університеті на запрошення ректора Сорбони професора П. Апеля. Після повернення з Франції життя видатного вченого пов’язане з Академією наук СРСР. Хоча в коло наукових інтересів видатного вченого входили переважно проблеми геології, геохімії, біохімії, біогеохімії, мінералогії тощо, його можна вважати також філософом, істориком науки, спеціалістом в галузі організації наукової діяльності та психології особистості вченого. Однією з вершин наукової творчості В. І. Вернадського стало його вчення про перехід від біосфери до ноосфери планети Земля, у здійсненні якого велику роль, на його переконання, відіграє наукова думка й особистість вченого. В ядерній фізиці він був першозасновником Радієвого інституту. Він передбачив появу атомної зброї та попереджав людство про загрозу самогубства цивілізації, наголошував на відповідальності вченого за наслідки його діяльності. Найбільш відомими науковими працями, в яких В. І. Вернадський висвітлив свої теоретичні погляди на особистість вченого, є «Наука і суспільство» (1908 р.); «Жива речовина. Біосфера. Людина» (1917-1921 рр.); «Наукова думка як планетне явище» (1938 р.); «Загальне поняття про біосферу» (1930-1940 рр.); «Декілька слів про ноосферу» (1944 р.); найповніше ці погляди викладено у виданій у 1988 році книзі «Філософські думки натураліста». 25 грудня 1944 р. у нього стався інсульт. Володимир Іванович Вернадський помер 6 січня 1945 року в Москві.

Дізнатися більше:

Книги

Даниленко В. М. Вернадський Володимир Іванович // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. – Київ, 2003. – Т. 1: А-В. – С. 484.

Тома Л. Володимир Вернадський: историческая литература / Л. Тома. – Київ: Укрвидавполіграфія, 2012. – 128 с.

Публікації

Базилевський Володимир. З книги «У садах Вернадського й Шардена» / В. Базилевський // Літературна Україна. – 2021. – 24 квітня. – С. 16-17: портр.

Володимир Іванович Вернадський: галерея видатних особистостей // Шкільна бібліотека. – 2013. – №19-20. – С. 121-126.

Дубровіна Л. Наукова вершина Вернадського – ноосфера: сьогодні 150 років від дня народження першого президента Академії наук України / Л. Дубровіна // Урядовий кур’єр. – 2013. – 12 березня. – С. 13.

Шендеровський В. Перший президент Української Академії: до 150-річчя Володимира Вернадського / В. Шендеровський // Дивослово. – 2013. – №2. – С. 54-57.