Пропонуємо почитати Пропонуємо почитати
Буктрейлери Буктрейлери
Презентації Презентації
Періодичні видання I півріччя II півріччя
Бібліотечні клуби Бібліотечні клуби
Бібліотеки в Інтернеті Бібліотеки в Інтернеті
Електронний каталог Електронний каталог

Не сумуйте, степи, я вернусь!
Я. Славутич

        Григорій Михайлович Жученко, більше знаний як Яр Славутич, – відомий поет, мовознавець, літературознавець, перекладач. Доля правдоносця склалася так, що більшу частину свого життя Яр Славутич перебував спочатку в Німеччині й США, а з 1960 року – в Канаді.

        Наш земляк – професор Альбертського університету, автор підручників з української мови як іноземної, редактор і видавець літературно-мистецького альманаху «Північне Сяйво» (Едмонтон). Член Об'єднання українських письменників «Слово».

        Народився Яр Славутич 11 січня 1918 року на хуторі Жученки (старовинному запорозькому зимівнику XVII ст.) біля села Благодатного Долинського району. Як пізніше зазначав поет, «Я по духу – запорожець».

        Батько був потомком славного запорозького роду, представники якого були сподвижниками Б. Хмельницького, І. Мазепи, Я. Остряниці. Серед переказів родини був і такий, що саме один із предків Жученків був меценатом Самійла Величка і забезпечив останньому можливість написати козацький літопис.

        Мати, проста селянка, знала й чудово співала українські народні пісні, талановито розповідала казки, захоплювалась поезією Т. Шевченка. Цю любов вона вміло передавала дітям.

        В сім’ї свято зберігались українські традиції, хлопчик виховувався під впливом вогненного шевченкового слова, вольниці диких степів, патріотичних оповідок діда.

        У 1925-1927 р.р. Григорій Жученко навчався в початковій школі в с. Благодатному, потім в початковій школі села Ново-Шевченкове, яку закінчив у 1930 році. Вже в молодшому шкільному віці хлопець почав складати вірші. Поет про це так згадує: «Коли мені пішов дев'ятий рік, дід возив мене до Дніпра, щоб показати пороги.

        Ми найняли підводу і провели три доби на берегах Славути. На острові Хортиці я, новоспечений «січовик», урочисто склав присягу, проказану дідом – бути найкращим у світі козаком. Там же, стоячи на скелі, на наказ діда я продекламував «Б'ють пороги...». Повернувся додому поетом». Спробував юний літератор свої можливості і в жанрі сатиричного оповідання («Картяр»), але потяг до написання віршів виявився сильнішим.

        У 1930-1932 р.р. Григорій учився в Гурівській семирічці.

        Як найстарший із шести дітей Жученків, він допомагав по господарству батькові, який «трудився на землі, як і всі», бо ще дід перестав бути «шляхтичем» і «дворянином».

        Через примусову колективізацію та розкуркулення у 1932 році постраждала родина поета. Причиною стала відмова Жученків стати колгоспниками. Звідси й непосильний додатковий «план до двору», який виконати було неможливо: м’яса потрібно було здати державі на 15 місяців вперед. 14-річного Григорія та його батька однієї ночі було арештовано, матір із доньками було геть вигнано з хутора, на який чекала жахлива руйнація. Статки сім'ї були поділені між сільськими активістами.

        Дорогою на заслання хлопець під Харковом вискочив з потяга (на ходу) крізь отвір, прорізаний у стелі дірявого товарного вагона й так врятувався. Гіркими були враження від побаченого – на Україні починався голод і продовжувалась більшовицька вакханалія.

        Ледве знайшов у сусідньому селі Гурівці матір і молодших сестер.

        Протягом кількох місяців хлопець утратив діда, бабусю і наймолодшу сестричку Галю. Спогади були болючими: «Голодомор 1932-33 років наробив жахливих спустошень на Україні... Не минув і нашої родини. На самому початку 1933 року померла бабуся, відмовившись їсти, щоб більше було тієї вбогої їжі для внуків. Незабаром відійшла з цього світу піврічна сестричка Галочка, бо не було молочка. На щастя, мені, п'ятнадцятирічному, вдалося дістатися до радгоспу «Скотар» на Криворіжжі, навесні 1933 року – і я рятував улюбленого діда маленькими шматочками хліба та грудочками пшоняної каші зі скромної пайки, приносячи їх до землянки на зруйнованому хуторі Жученки, на західному Гурівському узліссі. Не пощастило мені його врятувати. Помер на моїх руках. Зберігаючи повну присутність розуму, не втрачаючи влади над собою, перед своєю смертю він узяв від мене зобов'язання. Я мусив скласти йому урочисту присягу – вижити й розказати всьому світові, як сталінська людва нищила Україну.

        Поховавши улюбленого діда, загорненого в рядно, у викопаній мною неглибокій ямі між двома деревами, я поніс із собою присягу, проказану дідом (окремі слова було повторено ним тричі), як місію. Дивуюся тепер, що мені таки пощастило вижити, уціліти в неймовірних обставинах війни, у тривожній підпільній діяльності на північній Київщині, Чернігівщині та Стародубщині, у дорозі на Захід, під час утечі з катовицького огородженого дротом табору, при нічному переході польсько-чеського кордону, під американськими бомбами в Берліні, у таборах для переміщених осіб, звідки сталінські опричники насильно забирали втікачів «на родину», себто на каторжну працю в Сибіру, і т. д. й т. п. Урятуватися, вижити пощастило. Але чи виконав я повністю зобов'язання, дане моєму улюбленому дідові? Настав час готувати остаточний звіт. А українці в Україні самі сформулюють свою думку…

        У той час, коли масово вимирали хлібороби з голоду, несвідомо блукаючи полями в надії знайти торішній колосок чи качан кукурудзи, або викопати мерзлу картоплину, саме в той час дорідне зерно, пограбоване радянською владою в цих же хліборобів, лежало у ворохах і пріло та гнило під дощами, хоч і прикрите брезентами. Я власними очима бачив такі ворохи зерна на станції Долинській, на «полустанку» Висунь і поблизу станції Кривий Ріг».

        Штучний голодомор, жорстокість і безмежна сваволя представників радянської влади викликали численні стихійні виступи з боку селянства. В одному з таких повстань брав участь і юний Григорій Жученко. Здобуті трофеї (два мішки пшениці) дозволили деякий час протриматись його родині, що поневірялась то в Гурівці, то в Кривому Розі. Григорій вижив, пообіцявши вмираючому дідові Олександрові, що розповість всьому світові про злочини більшовиків на Україні.

        Події тих страшних років описано у поемі «Моя доба», розділі «Голод».

        У 1935 році сім'я Жученків, що порідшала за часів голодомору, пережила й радісну подію: повернувся батько із заслання. Влаштувався на роботу до радгоспу «Червоний шахтар» – конюхом і забрав туди решту родини.

        Григорій вирушає шукати щастя до м. Запоріжжя, де навчається на вечірніх курсах, займається самоосвітою, а водночас бере участь у ліквідації неграмотності серед робітників комбінату «Запоріжсталь».

        У вересні 1936 року Г. Жученко стає студентом Запорізького педагогічного інституту. Студентське життя вирує: Григорій бере участь у літературних вечорах, читає власні вірші, збирає фольклорні перлини (пісні, перекази, приказки), глибоко цікавиться історією України, козацькими звичаями, долею свого роду. Ще дитиною він познайомився з визначним дослідником старовини Д. Яворницьким, який гостював на їхньому хуторі, і тепер, уже студентом, захопився науковими розвідками вченого.

        Хлопця кликали до себе Великий Луг, Хортиця, Жовті Води та інші свідки героїки минулого. Особливо його вразила зустріч у селі Кушугум з кобзарем, від якого почув багато народних пісень. Як згадує письменник, «Для мене, тоді студента, це була ніби своєрідна лекція. Бандура ще більше нагострила мою національну свідомість. Я ніби набрався нової сили, нової енергії для боротьби, що вже назрівала».

        Поетичний дебют Григорія Жученка відбувся в 1938 році на сторінках харківського «Літературного журналу» (вірш «Коню мій буланий...»). У вірші поет складає хвалу рідним просторам:


        Коню мій буланий,
        Не ходи в траву.
        Я для тебе з лану
        Конюшину рву.
        Вигляджу на зерні,
        На вівсі, й тоді
        Сполосну в озерній
        Голубій воді.
        Поведу в діброву,
        Щедро попасу, –
        Набирайся крови,
        Набувай красу!













        Поради М. Філянського й В. Сосюри, з якими познайомився ще раніше в Запоріжжі, та Т. Масенка і В. Свідзинського, яких зутрів у Харкові, допомогли поету-початківцю обрати вірний шлях у мистецтві, переконатись у своїй творчій спроможності. Надихаючою для Григорія стала поезія неокласиків, особливо М. Рильського і М. Зерова. Молодий письменник свідомо відсторонюється від лозунгової пролетарської лірики, за що йому часом дорікають, а натомість орієнтується на зразки античного мистецтва і вітчизняної класики, удосконалює мову віршів. У київському журналі «Радянська література» того ж 1938 року з'являються інші вірші Григорія, і це додає йому віри в себе, окрилює, спонукає до нових творчих пошуків.

        У зв'язку з фінсько-радянською війною вуз, де навчався поет, став виконувати функції військового шпиталю, а студентів розіслали на робочі місця. Так, Г. Жученко потрапив до села Ботеве в Приазов'ї, де вчителював кілька місяців. Улітку 1940 року йому видано диплом викладача української мови та літератури, але вже восени мобілізовано до Червоної армії і направлено на навчання до саперно-інженерної школи. Початок війни Григорій зустрів молодшим лейтенантом, що разом зі своїм взводом будував мости на білоруських річках, а потім їх же підривав у ході відступу радянських військ. Та вже на десятий день війни його дивізія потрапила в оточення. Григорій разом з іншими червоноармійцями створює підпільну групу, яка обрала метою своєї діяльності боротьбу за вільну Україну. В січні 1942 року ця організація переформувалась у Чернігівську Січ, яка завдавала дошкульних ударів ворогам. Підпільна організація ставила за мету оберігати місцеве населення від німецьких загарбників, рятувати молодь від відправлення в Германію, а також готуватися стати армією Самостійної Української Держави – СУД.

        З 1941 року, ставши підпільником, Григорій Жученко поміняв своє ім'я та прізвище на Яра Славутича. Цей вибір не був випадковим. Адже ще 1940 року М. Рильський взяв на себе редагування першої збірки молодого поета «Слово про Запорозьку Січ», на титульній сторінці якої стояв псевдонім «Славутич». Рукопису судилося загинути у полум'ї війни. Та публікації в періодиці часів німецької окупації («Нова Україна») подавались саме під псевдонімом Яр Славутич. Пізніше, по війні, цей псевдонім стане його офіційним прізвищем. Змінити прізвище для поета було вкрай необхідно: потрапивши у німецьке оточення разом зі своїм другом-фронтовиком Гурвичем, євреєм, він віддав тому свій паспорт, щоб врятувати. Псевдонім також дозволив пізніше врятувати себе і рідних від переслідувань КДБ.

        Підпільники Чернігівської Cічі підтримували зв'язки з українськими націоналістами Києва, зокрема з Олегом Ольжичем, Оленою Телігою, Іваном Ірлявським.

        Особисте знайомство з цими полум'яними борцями надзвичайно вразило Яра Славутича. Тяжким ударом для нього була звістка про розправу гестапівців над київськими патріотами в Бабиному Яру. Стільки ще трагічних сторінок війни довелось перегорнути і перестраждати письменникові!

        У підпаленій німецькими окупантами слобідці загине перша дружина Уляна разом із щойно народженою донькою. Вкарбується в пам’ять загибель чоти імені Гетьмана Мазепи в бою з фашистами. Ці та інші смерті, які рясно сіялись ворогами на українській землі, кликали до помсти. Як воїн і поет Яр Славутич боровся із поневолювачами України і зброєю, і поетичним словом.

        З наближенням східного фронту Чернігівська Січ розформовується, її вояки продовжують боротьбу в лавах УПА, займаються підпільною роботою в Галичині. Так восени 1943 року Яр Славутич потрапляє до Львова, а влітку 1944 р. виїздить на Захід.

        Арешти, втечі, табори і, нарешті, американська зона в Баварії. Яр Славутич старанно ховає скарб: свої і чужі рукописи.

        У 1945-1946 р.р. письменник був вільним слухачем Українського вільного університету в Авгсбурзі, взяв участь у заснуванні Мистецького Українського Руху (МУР). З'являються друком перші збірки поета: «Співає колос» (1945) та «Гомін віків» (1946). Яр Славутич видає і редагує журнал «Заграва» в Авгсбурзі, а згодом працює в редакції часопису «Арка» в Мюнхені.

        У 1948 році письменник одружується з Вірою Цибар, що була родом з Мелітопольщини.

        Того ж року виходить у світ третя збірка Яра Славутича «Правдоносці».

        З 1949 р. письменник з дружиною живе в США, в Філадельфії, де вчителює в суботній та вечірній школах, працює в палітурні.

        У 1950 р. в Німеччині вийшла його четверта книга лірики «Спрага», а в Америці опубліковано критичний огляд «Модерна українська поезія: 1900-1950».

        Протягом 1953-1955 рр. Яр Славутич мав студії в Пенсильванському університеті, в Філадельфії, де отримав науковий ступінь магістра (1954), а згодом доктора філософії (1955) з української літератури, брав діяльну участь у наукових конференціях, міжнародних конкурсах.

        У 1955-1960 рр. поет займався викладацькою роботою в Американській військовій школі мов у Каліфорнії, в Монтереї. В цей період з'явилась друком книга "Розстріляна муза" (1955), присвячена визначним українським митцям, що зазнали репресій. У 1958 р. побачило світ перекладне видання «Вибрані поезії» Джона Кітса.

        В 1960 р. Яр Славутич переїздить з Каліфорнії до Канади, де обіймає посаду професора Альбертського університету протягом більш як двох десятиліть.

        Виходять наступні поетичні збірки співця «Оаза» (1960), «Маєстат» (1962), «Завойовники прерій» (1968), «Мудрощі мандрів» (1972), «Живі смолоскипи» (1983).

        Продовжують з'являтись у світ і наукові праці «Велич Шевченка» (1961), «Шевченкова поетика» (1964), «Українська поезія в Канаді» (І976) та ін.

        У 1983 році Яр Славутич вийшов на пенсію, але поєднував літературну, наукову, педагогічну, видавничу, перекладацьку справу.

        З 1990 року він часто відвідує Україну, де провадить просвітницьку і доброчинну діяльність.

        Тут у добу незалежності опубліковано десяту збірку поезій «Шаблі тополь» (1992; 1995), двотомник (1994) та п'ятитомник зібраних творів (1998), здійснено численні перевидання попередніх книг.

        У 1990 році засновано благодійний фонд Яра Славутича, кошти якого ідуть на підтримку і піднесення літературно-мистецької, наукової, видавничої справи. За свою подвижницьку працю на терені художньої творчості, науки, педагогіки письменник відзначений преміями Літературного фонду імені І. Франка (Чикаго), Української Могилянсько-Мазепинської Академії Наук, золотою Шевченківською медаллю, преміями імені Д. Яворницького (Січеслав) та імені Д. Загула (Чернівці). Він є дійсним членом Української Вільної Академії Наук (УВАН) у Канаді, Наукового Товариства імені Тараса Шевченка.

        Неодноразово відвідував Яр Славутич і рідні терена. Так, під час зустрічі з працівниками нашої бібліотеки 14 травня 1998 року залишив на згадку автограф:

        Як бачимо, поет хотів, щоб у майбутньому місто називалося Тобілевичі на пошану внеску родини наших земляків у розвиток національного театру.

        У 1998 році Яра Славутича нагороджено відзнакою президента України – орденом «За заслуги» III ступеня.

        Життя правдоносця обірвалося 4 липня 2011 року, але душа його живе у пам’яті сучасників та хвилюючих поетичних рядках.

        На поета лягла важка місія відповідальності: виступити захисником і вільним речником української нації, сказати про неї слово правди – розповісти всьому світові, сучасникам і нащадкам, у якому становищі вона опинилась і чому, якою вона є, яку історію має і чого прагне.

        Cтояли ночі перед ним, –
        Життя вузли в'язали.
        І застеляв дорогу дим,
        І сліз було немало.

        Здіймалась хвиля до небес,
        Його сторчма котила.
        Здавалося, що світ увесь –
        Одна-страшна могила.
Але в захланну каламуть
Себе він чув добряче:
На пробу міць твою беруть, –
Терпи! Тримайсь, козаче!

І він тримався, навпростак
Нова манила днина –
Потужний спалахом маяк –
Розкована Вкраїна!

М. Василенко        

Дізнатися більше:

Твори автора

Славутич Яр. Твори: В 5-ти т. – К.: Дніпро; Едмонтон: Славута. – 1998. –
Т. 1: Поезії (1937-1997). – 469 с.
Т. 2: Поеми. Переклади. Нариси. Життепис. – 331 с.
Т. 3: Розстріляна муза. Меч і перо. – 496 с.
Т. 4: Українська література й мова на Заході. – 487 с.
Т. 5: Спогади. Записи. – 352 с.

Славутич Яр. Твори: в 2 т. / Яр Славутич. – К.: Дніпро, 1994. –
Т. 1: Поезії. – 1994. – 670 с.: порт.
Т. 2: Поеми. Переклади. – 1994. – 364 с.: порт.

Вокальні твори на слова Яра Славутича [Ноти] / лірик Яр Славутич; упоряд. Сергій Яременко. – Едмонтон: Slavuta Publishers, 1978. – 77 с.: портр.

Вокальні твори на слова Яра Славутича [Ноти] / лірик Яр Славутич; авт. передм. Володимир Жила. – К.: Музична Україна, 1995. – 39 с.: портр.

Київ [Ноти]: пісні / комп. Роман Бородієвич; авт. слів. Яр Славутич; ред. Зенон Лавришин. – Едмонтон: Slavuta Publishers, 1987. – 42 с.: нот.

Славутич Яр. Живі смолискипи: поезії / Яр Славутич; авт. передм.: В. Жила. – Львів: Каменяр, 1992. – 94 с.

Славутич Яр. Зібрані твори: 1938-1978 / Яр Славутич. – Едмонтон: Славута, 1978. – 408 с.: 1 арк. портр.

Славутич Яр. Маєстат: шоста збірка поезій / Яр Славутич. – Едмонтон: Славута, 1962. – 45 с.

Славутич Яр. Місцями запорозькими: Нариси та спогади / Яр Славутич. – 5-те вид. – Запоріжжя: Хортиця, 2002. – 88 с.: іл, портр.

Славутич Яр. Моя доба: поема. – Львів: Меморіал, 1993. – 180 с.

Славутич Яр. Мудрощі мандрів: восьма збірка поезій / Яр Славутич. – Едмонтон: Славута, 1972. – 89 с.: портр.

Славутич Яр. Розстріляна муза: сильвети / Яр Славутич. – Детройт: Прометей, 1955. – 93 с.: портр.

Славутич Яр. Українська поезія в Канаді / Яр Славутич. – Едмонтон: Славута, 1976. – 103 с.

Славутич Яр. Шевченкова поетика / Яр Славутич. – Едмонтон: Славута, 1964. – 24 с.: портр.

Українські розмови: Посібник для учнів і вчителів / Уклад. Я.Славутич. – К.: Дніпро, 1998. – 77 с.

Шевченкіана степова: антологія / укл. Василь Бондар. – Кіровоград: Мавік, 2005. – 223 с.: портр., кол. іл.

Література про життя і творчість Яра Славутича

Балагура Тетяна. Правдоносець. Усний журнал за творчістю Яра Славутича / Т. Балагура // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2008. – № 1. – С. 54-66.

Біляїв Володимир. «На неокраянім крилі...»: (Штрихи до літературних портретів західної діаспори) / Володимир Біляїв; авт. передм. В. В. Оліфіренко. – Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. – 347 c. – Іменний покажч.: C. 335-346.

Відомі митці української діаспори. Яр Славутич. // Закордонне українство і Донеччина: вчора, сьогодні, завтра. Матеріали науково-практичної конференції. – Донецьк, 2008. – С. 300-310.

Волинський Кость Петрович. Яр Славутич: літературний портрет / Кость Петрович Волинський. – К.: Наукова думка, 1994. – 236 с.: іл. – (Сер. «Літературознавство»).

Долинська С. Антитоталітарний дискурс поезії Яра Славутича / С. Долинська // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. – 2008. – № 12. – С. 38-40.

Іщук-Пазуняк Н. До 70-річчя Яра Славутича // Вибрані студії з історії, лінгвістики, літературознавства і філософії. – К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2010. – С. 344-352.

Клочек Григорій. Поезія і поетика українського степу ранньої творчості Яра Славутича / Г. Клочек // Наукові записки Кіровоградського держ.педагогічного університету ім. В. Винниченка. – 1999. – Вип. 19: Філологічні науки(укр.літературознавство). – С. 3-15.

Конак С. Один з когорти правдоносців Славутич Яр / С. Конак // Вісник книжкової палати. – 2001. – № 4. – С. 28-30.

Кравчук В. Патріотичні мотиви у творчості Яра Славутича / В. Кравчук. – Тернопіль, 1998. – 64 с.

Мойсієнко А. Віршовий текст як динамічна структура (із спостережень над поетикою Яра Славутича) / А. Мойсієнко // Мовознавство. – 2002. – № 2-3. – С. 3-9.

Назаренко Т. Правди потужний спалах. Поетична творчість Яра Славутича. – Львів: Каменяр, 1996. – 144 с.

Поетика Яра Славутича / Херсонський держ. пед. ун-т; Укл. Іван Лопушинський. – К.: Дніпро; Херсон, 1999. – 196 с.: портр, іл. – Бібліогр.: C. 187-190.

Полякова Тетяна. Дієслівна синоніміка в мовній картині світу Яра Славутича / Тетяна Полякова // Дивослово. – 2012. – № 10. – С. 29-31.

Сологуб Надія. Мовний портрет Яра Славутича / Надія Сологуб. – Вінніпег: Українська Вільна Академія Наук. – К.: Дніпро, 1999. – 150 с.: іл., портр.

Ресурси Інтернет

1. Жученко Григорій Михайлович (Яр Славутич) [Електронний ресурс] // Вікіпедія: вільна енциклопедія: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Славутич_Яр. – (Дата звернення 3.01.2018).

2. Жученко Григорій Михайлович (Яр Славутич): Видатні особистості Кіровоградщини [Електронний ресурс] // ОУНБ Ім. Д. І. Чижевського: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://wiki.library.kr.ua/index.php/Жученко_Григорій_Михайлович_(Яр_Славутич). – (Дата звернення 3.01.2018).

3. Його серце в херсонських степах (про Яра Славутича) [Електронний ресурс] //Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека ім. О. Гончара: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://krai.lib.kherson.ua/sherba-prichetni-do-slova-3-rozdil.htm . – (Дата звернення 3.01.2018).

4. Свідок Голодомору Яр Славутич [Електронний ресурс] // Радіо Свобода: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://www.radiosvoboda.org/a/25118249.html. – (Дата звернення 3.01.2018).

5. Славутич Яр [Електронний ресурс] // Вікіпедія: вільна енциклопедія: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Славутич_Яр. – (Дата звернення 3.01.2018).

6. Славутич Яр [Електронний ресурс] // УкрЛіб: бібліотека української літератури: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=1679. – (Дата звернення 3.01.2018).

7. Славутич Яр (Жученко Григорій): Творчість [Електронний ресурс] // Клуб Поезії: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://www.poetryclub.com.ua/metrs.php?id=147&type=tvorch . – (Дата звернення 3.01.2018).

8. Славутич Яр: Крутянці [Електронний ресурс] // Пам’ятай про Крути: молодіжна кампанія: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://kruty.org.ua/poezija/135-2008-11-01-08-58-45. – (Дата звернення 3.01.2018).

9. Твори Яра Славутича в шкільному вивченні // Просвіта Херсонщини: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://prosvita-ks.co.ua/books/nemchenko/slavutycha_vyvchenna/slavutycha-vyvchenna2.htm. – (Дата звернення 3.01.2018).

10. Яр Славутич: пісні [Електронний ресурс] // Українські пісні: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://www.pisni.org.ua/persons/274.html. – (Дата звернення 3.01.2018).