|
«Я родом звідти, де Дніпро тече»
Й нікуди доля
Наша не втече
І буде Україна
Україною -
Підстав їй кожен
Лиш своє плече
Й з нею живи
Надією єдиною.
Кость Оверченко
Від укладачів
Кость Оверченко – поет, гуморист, перекладач, громадський діяч, великий патріот України, що народився у тихому містечку Новогеоргіївськ, яке ховалося в кучерявих садочках на березі швидкоплинного Тясмина, за кілька кілометрів від Дніпра на Кіровоградщині. В український духовний світ прийшов хлопець з тонким відчуттям художнього слова у його барвах: хвилююче-мелодійних віршованих рядках…
Дитинство та юність Костя Оверченка
Оверченко Костянтин (Кость) Гаврилович народився 22 травня 1920 р. у м. Новогеоргіївську (нині м. Світловодськ Кіровоградської області). Уже в зрілих літах Кость Оверченко згадував: «Наша сім’я складалася з тата, мами, брата Миколи (він загине 22 червня 1941 року) і мене. Згодом тут у мене народилося дві сестри, Марія й Тамара. Знаю, що дід писав вірші, бо батько мій вечорами, як збиралася родина, декламував дідові сатиричні рядки. Тато закінчив 2 класи церковно-приходської школи, теж був грамотним і мав гарний почерк, тому працював у волості писарем. У перший клас я пішов у Козельщині. У 3-5 класах займався у струнному оркестрі. Виступали ми скрізь, бо такий здібний колектив був один на всю округу. Ці виступи нас дуже підтримували, бо тоді якраз починався голод, а нас після концертів підгодовували. Наприклад, запросили на день міліції, ми там виступили, а потім нас пригощали, бо у них було що поїсти. Також їздили й по колгоспах, які тільки почали організовуватися. Ще школярем я почав дописувати до місцевої районної газети, писав вірші. На той час у ній працювали Василь Тараненко і майбутні письменники, які згодом стануть класиками української літератури, – Олесь Гончар та Олесь Юренко.
Узагалі я був досить активним хлопцем: виступав на всіх мітингах від імені школярів, вітав зі святом, при цьому ніколи не користувався шпаргалками. Десь у 1931-1932 роках під Козельщиною, за коліями, на полі приземлився літак – «кукурузник». Не знаю, з якої нагоди, але й там був великий мітинг, я й на ньому виступав. І за це мене першим покатали на цьому літачку…
Одного літа навіть послали у республіканський піонерський табір до Скадовська – ми його називали всеукраїнським «Артеком». Потім мене відзначили справжнім фабричним фотоапаратом «Турист», мабуть, такий був у районі тільки у мене одного, бо вчителі частенько просили у мене, щоб дав покористуватися. Я фотографував усе, що потрапляло в об’єктив: чи то поїзд, чи вулицю, чи школу. Ми самі робили фотокартки, під ліжком проявляли, проявник і фіксаж теж робили самі, бо я товаришував із сином аптекаря,то він мені допомагав із хімікатами, адже в той час це було складно. Взагалі, мене цікавило буквально все. Якось сам зробив примітивний детекторний приймач. Спасибі, батьки мені не забороняли ні під ліжко лізти, ні бовтати реактиви у кухонних тарілках...»
«У селян забрали все. Тих, хто не хотів вступати до колгоспів, вивозили... Ми жили у будинку, де на першому поверсі була їдальня. Її зачинили, а у приміщення звозили тих селян, яких збиралися або відправити на Соловки, або на поселення до Сибіру...
Хоча батько і працював у райвиконкомі, ми не розкошували. Були дуже щасливі, коли йому вдавалося принести нам, дітям, хоча би шматочок макухи... Я бачив, як падали і помирали з голоду люди, трупи валялися просто на вулицях. Як ганяли, стріляли тих, хто на полі різав колоски...»
Чутлива душа майбутнього поета прагнула віднайти себе у слові.
«Першим моїм віршем, якого було надруковано, був вірш про шпака. Опублікував його тодішній дитячий журнал «Жовтеня». З нагоди цього я навіть отримав коротенького листа з редакції журналу, підписаного ще молодим, але вже добре відомим українським письменником Петром Йосиповичем Панчем, автором повісті «Голубі ешелони», який працював у цьому дитячому часописі. Листувався з Павлом Тичиною, Петром Панчем, Леонідом Первомайським».
Воєнне лихоліття
Доля складалася так, що 1939 року першокурсника філологічного факультету Дніпропетровського університету Костя Оверченка призвали до лав Червоної Армії. Так 19-річний юнак став курсантом Гатчинського запасного полку, закінчив школу молодих командирів і служив в артилеристському полку на острові Езель (нині Сааремаа), що в Естонії. Там же йому судилось зустріти початок Німецько-радянської війни. Через кілька десятиліть, згадуючи ті часи, К. Оверченко зізнається: «Я зрозумів, що для мене, як українця, війна ніколи не була вітчизняною та й не могла бути. Ми, солдати Червоної Армії, були лише дешевим гарматним м’ясом у руках більшовицької Москви, яка де брехнею, де силою, заради примхи одного хижака-диктатора (я маю на увазі Сталіна) примушувала воювати проти такого ж хижака-диктатора Гітлера і його вермахту».
Бойове хрещення артилериста Оверченка відбулося в перші дні війни, коли гарматна обслуга дивізіону пустила на дно більше двох десятків гітлерівських транспортів та кораблів конвою. У час, коли точилася жорстока битва з фашистами на підступах до Москви, гармати артполку, де він служив, громили ворога на морських лініях Балтики. Однак, сили були нерівні. Тож у жовтні 1941 острів захопили німці, а групи червоноармійців і червонофлотців на рибацьких човнах пішли в море, сподіваючись пробитись до себе на материк. Однак в Ірбенському проливі захисники потрапили в полон, опинившись у Саласпільському концтаборі. Звідти наш славний земляк робив дві невдалі спроби втекти. Третя спроба була успішною: разом із ризькими підпільниками партизанська бригада під командуванням В. Лайвіньша сприяла втечі полонених. Після цього життя поета було тісно пов’язане з ризьким антифашистським підпіллям.
З 1944 року наказом по Центральній Раді ТСО авіахіму Латвійської РСР К. Оверченка призначено головою повітової ради м. Єлгави, де він керував комплектуванням і навчанням команд саперів. Про цей період життя поет напише згодом у спогаді «Через мінні поля» так: «Єлгава лежала в руїнах. За час війни я бачив чимало спалених і зруйнованих міст і сіл. І завжди їхній вигляд викликав біль і гнів».
Дорога біла.
Біжить у даль...
Німа могила,
Гірка печаль.
Похила хата,
І сон криниць.
Сосна горбата
Схилилась ниць.
І плаче горе
На чорнім пні:
Тут ще учора
Були вони.
Тут вбили брата
У цім яру.
Тут сиву матір,
А тут сестру.
Тут даль зелена
Вогнем пала.
Тут наречена
Моя жила.
Нема нікого.
Село пусте.
Біжить дорога
В широкий степ,
І лиш в руїнах,
Мов чорна ніч.
Мов страшний привид,
Голосить сич.
Дорога біла
Біжить у даль...
Німа могила
Гірка печаль.
Вартим уваги є випадок, про який поет неодноразово розповідав особисто. Потрапивши на фронт, він почав писати російською. У ті роки в Латвії саме почала виходити газета «За Родину», де й вийшли його російськомовні твори. З цією добіркою він познайомив Л. Первомайського, отримавши невдовзі від нього в подарунок книжку «Солдатські пісні» й лист із проханням писати рідною мовою. Десь на дорогах Сааремаа згубився той лист, однак упродовж життя Кость Оверченко писав лише рідною мовою.
Війна стала окремою темою у ліриці нашого земляка. Поет не відмежовує добро і зло від людської долі, саме тому із його творів виразно звучить мотив усвідомлення власної відповідальності, оприявнений вірою:
Всю ніч був бій,
Гірчив полин,
Й гірчила
Полином дорога.
І був в нас Бог
На всіх один,
І ми були
Одні у Бога.
Кость Оверченко писав за всіх, чиє життя згоріло в жерлі війни:
Війна багато в світі натворила,
І стільки лиха принесла війна…
Ніхто не зна, де братова могила,
І де душа його вита, ніхто не зна.
ЇЇ батьки шукали довгі роки,
Та так, на жаль, і не знайшли вони….
Відомо лиш, що десь під Білостоком
Загинув у перший день війни.
І не загинув, навіть, а пропав без вісті,
Що ще страшніш для них тоді було…
В гаю співали птахи голосисті,
А в кожній хаті плакало село.
Творче становлення
У повоєнні роки Кость Оверченко ще думав, що опинився в Прибалтиці тимчасово й невдовзі повернеться додому в Україну.
В садок відчинене вікно
В садок відчинене вікно
Він тут по-іншому зоветься.
Твій край, покинутий давно,
Тебе ніяк не дозветься.
Хай не твоя була вина,
Що ти лишив степи полинні.
Казали, спише все війна,
Та, бач, не списує й понині.
І все нагадує про те,
Що десь є і Дніпро, й долини,
Там нині теж бузок цвіте
Й біліють кетяги калини.
Там пісня жайвора дзвінка
Щоранку будить співом небо.
Там все на тебе так чека,
Так все очікує тебе.
Та доля склалась інакше. Одружившись з красунею-латишцкою Велтою, він так і залишився жити в Єлгаві. Очолював повітову Раду товариства Тсоавіахім. Понад 50 тисяч мін та 500 тисяч різних вибухонебезпечних предметів виявлено та знешкоджено мінерами, якими керував Кость Оверченко. За цю роботу він був нагороджений Почесною Грамотою Верховної Ради Латвійської республіки. У 50-ті роки мало не потрапив у в’язницю за те, що був у полоні. Виручили колишні побратими з партизанського загону. Але з посади керівника районної організації ДОСАРМ (так називалося товариство Тсоавіахім) звільнили. З того часу працював в одній з бібліотек Єлгави. Все частіше друкується в українській періодиці, збірниках, альманах тощо. Особливо багато віршів з’являється в кіровоградських газетах, адже з 1948 року він – член Кіровоградського літературного об’єднання «Степ». Постійно підтримував контакт з рідним краєм, навідував Кіровоград (нині м. Кропивницький), Світловодськ.
Тепер у поета і перекладача було дві батьківщини: визволена ним Латвія і завжди рідна йому Україна. Після розпаду СРСР і здобуття Україною незалежності К. Оверченка можна по праву назвати одним із найактивніших громадських діячів української діаспори в Латвії. Його перекладацька праця була покладена на благо розбудови нашої держави, її культурного розвитку й збагачення. Він був активним учасником різних акцій на підтримку Батьківщини, збереження і вшанування України та її діячів.
Оволодівши латиською мовою, почав перекладати на українську твори відомих письменників, серед яких: Артур Лієлайс, Лаймон Вацземнієкс, Андріс Колберг, Віктор Лагздинь та ін.
Кость Гаврилович – автор літературних передач для українського радіо, присвячених творчості латиських письменників Віліса Лаціса, Андрейса Упіта, Анни Кемпе та ін.
Проживаючи у Прибалтиці, ніколи не поривав зв’язків з батьківщиною, українська мова залишилася для нього рідною. У далекій Єлгаві подумки линув до неньки України, безмежну любов до якої проніс через усе життя.
«Україна повертається до себе…»
Україна
Повертається до себе,
Хай несміло, важко,
Крок за кроком.
Хай іще не те
Над нею небо,
І не той ще
Степ її широкий.
Хай неквапно
Входить в рідну хату
Пісня, вчора
Майже геть забута,
Та вже руку
Простяга брат брату,
І все більше
Мову нашу чути.
Все гучніш
Вона луна довкола,
В серці щирі
Сподівання сіє.
Соловейка
У діброві голос
По весні за нас, людей,
Радіє.
Цією любов’ю пронизані збірки поезії «О, як тоді співали солов’ї», «Я родом звідти, де Дніпро тече», «Так непомітно одійшла весна», «Я бачу Україну Україною», «Якщо ти українець – українцем будь», «Мені сниться війна». Вірші та переклади Костя Оверченка друкувалися в газетах «Літературна Україна», «Молодь України», «Кіровоградська правда», «Народне слово», «Маловисківські вісті», в журналах «Вітчизна», «Дніпро», «Вежа», «Степ», «Барвінок», «Сузір’я», «Малятко», «Перець».
Протягом багатьох років листувався з краєзнавцями В. Ярошем, Г. Позняком, співробітниками літературно-меморіального музею І. К. Карпенка-Карого. Неодноразово приїздив у Кіровоград, Світловодськ.
У 2008 році став лауреатом Кіровоградської обласної літературної премії імені Євгена Маланюка за книгу «Латвія поетична: Поети Латвії в українському перекладі». Над перекладом творів півсотні різних латвійських поетів Кость Оверченко працював декілька десятиліть. Він познайомив українського читача і з уславленими класиками, і з тими хто сьогодні надихає шанувальників поетичного слова. Грошову винагороду від цієї премії передав на видання книг молодих літераторів Кіровоградщини.
За вагомий внесок у розвиток латвійсько-українських відносин нагороджений «Бронзовим козацьким Хрестом» ІІІ ступеня.
Тільки в єдності і розумінні українців бачив майбутнє своє батьківщини поет:
В нас один регіон
І одна в нас усіх Україна
І ділити її
Не потрібно на Захід і Схід.
І цвістиме тоді
По весні неодмінно калина.
І на радість дітей
Восени червонітиме глід.
Й прийдуть злагода й мир
В кожну нашу оселю і хату.
Божа правда й добробут
Народу нараз оживуть.
І ніхто не посміє
Хохлами нас більше назвати.
Й малоросами нас
Вже ніколи в житті не назвуть.
І поверне для всіх
Сонце в чистому небі на літо,
Дужі крила народ
Наш розправить в орлиний політ.
Лиш не треба його
Як покритку лукаво ділити,
Гріх великий ділити
Україну на Захід і схід.
В останні роки життя саме завдяки Костю Оверченку було споруджено й відкрито пам’ятник Т. Шевченку у Ризі (2014 p.). Крім того, впродовж проживання за кордоном, поет підтримував тісні зв’язки із земляками, про що свідчать численні матеріали, що збереглися у фондах Кіровоградського обласного літературно-меморіального музею імені І. Карпенка-Карого, а також Світловодського краєзнавчого музею.
Поезія К. Оверченка особлива з багатьох причин. Передусім тому, що естетика віршів концептуально закорінена в їхній зміст. Його збірки, як правило, структуровані за ідейно-тематичним принципом і презентують інтимну, громадянську, пейзажну, філософську лірику. Разом із тим центральним образом творів К. Оверченка, написаних ним упродовж майже столітнього життя, є Україна. Україна – не як декларація, а як ідейно-естетичний ідеал поета. Тому, попри те, що творче життя нашого земляка надзвичайно всеохоплююче й тривале у своїй багатогранності, важко говорити про тяжіння поета до якоїсь певної школи чи течії. У нього є свій стиль, своя легкокрилість рядка.
Соборною,
Вродливою,
Єдиною,
Всю зіткану
Із сонця і роси, –
Я бачу Україну Україною,
Такою, як і справді
Ти єси.
З колін уставшу
Й розігнувшу спину,
Всі негаразди
Й біди всі попри, –
Я бачу Незалежну
Україну,
Її жовто-блакитні
Прапори.
І доброю, як матір,
І сумлінною
Вона в моїй уяві
Постає.
Я бачу Україну
Україною, –
Такою, як насправді
Вона є!
Кость Оверченко поет-трибун, сила й привабливість якого полягають у лаконізмі, простоті, конкретиці, ідейності його поезії. Це народний поет, що гостро відчував кожний порух життя свого народу:
«Я жив Майданом…»
Я жив Майданом,
Хоч не був на нім.
Вік особисто
Не дозволив бути.
Та я вітав
Майдану віщий грім,
Який було
У всьому світі чути.
Він був мені близьким,
І саме тим,
Яким і справді
Мав в ту пору стати:
Суворим, справедливим
І ясним,
Шляхетним духом і добром
Багатий.
Він на Європу
Нас націлив враз,
Хоч це Москва
Сприймати не бажала.
Історія
Колись розсудить нас,
Підступність цю
Не раз ми з вами знали.
Та ми навчилися
Не вірити Москві
Тим, хто сидить
В Кремлі, не довіряти.
Всі українці –
Мертві і живі –
Готові за Вкраїну
Постояти.
Підсумковою збіркою його творчості стала збірка поезій «О, як тоді співали солов’ї», оскільки вона об’єднала вірші, написані впродовж усього життя поета. Її провідними мотивами є боротьба за поступ, за рідну мову, культуру – за Україну; ностальгія за рідним краєм і за дружиною; воєнна лірика.
Пізнали ми
І радощі і болі,
Гостило в хаті
І добро і зло.
Нічого ми
Не просили в долі,
Що нам давала,
Те в ній і жило.
І білий світ
Не сходивсь на нас клином,
Хоча доба
Нелегкою була…
Спасибі, що
Любов до України
Вона
В моєму серці зберегла.
Ностальгією пронизані поетові спогади про рідний край, що рясно подані у збірці «Я родом звідти, де Дніпро тече»:
Є наче кладки і мости,
І вишеньок розквітлий вихор.
Мені ж до тебе не дійти,
Не долетіти, не доїхать.
Не збулася мрія Костя Оверченка повернутися нарешті на Україну. Так і знайшов поет свій вічний спочинок на латвійській землі 27 жовтня 2017 року. Похований у м. Єлгаві (Латвія).
Його поетичні рядки і ліричні громадянські вірші проникнуті теплими душевно-інтимними інтонаціями, простотою і виключною виразністю слова, намаганням по-своєму відкрити вічну цінність людського буття, людської суті. Нащадкам він залишив найсокровенніші вірші, що полонять душу кожного українця:
…Люблю тебе таку, яка ти є:
Із волошками, з чебрецем у полі.
Ділю з тобою все життя своє
І прикрощі, і радощі, і болі.
І де б не був я, у якім краю,
Твоїм повсюди називався сином.
Схиляю сиву голову свою
Перед Тобою в шані, Україно.
Кость Оверченко – дітям
Наймолодшим читачам Кость Оверченко залишив переклад латиських народних казок. З незапам'ятних часів життя і праця кожного народу проходили в супроводі усної творчості, тож велике значення мала вона і в житті латишів. Казка служила засобом відображення життєвого й трудового досвіду, була виразником надій і сподівань людей на краще майбутнє...
Збирати й вивчати усну народну творчість в Латвії почали десь у другій половині XIX століття. Серед перших збирачів і популяризаторів латиського фольклору можна назвати імена народного вчителя й поета Фріціса Брівземнієка, цінителя народної пісні Ансіса Лер-хіс-Пушкайтіса, відомого фольклориста і літературознавця Петеріса Шміта.
В наші дні збиранням і вивченням усної народної творчості займається сектор фольклору Інституту мови й літератури ім. А. Упіта Академії наук Латвійської РСР, архівні фонди якого нараховують близько 120 тисяч творів оповідного фольклору, з них до 90 тисяч казок.
Казки в фольклористиці прийнято ділити на три основні групи: казки про тварин, до якої приєднують також казки про диких і свійських птахів, про рослини і явища природи, чарівні казки і соціально-побутові казки. Кожна з цих трьох груп має свої характерні риси і особливості.
Так, у казках про тварин героями виступають лисиці, ведмеді, зайці і т. д., за образами і поведінкою яких ми виразно бачимо поведінку та характери людей. У казках про тварин безіменні автори засуджують жорстокість, гноблення, висміюють дурість, лінощі, шахрайство та інші негативні явища повсякденного побуту й суспільного життя. Всі вони здебільшого закінчуються перемогою слабшого над сильним, скривдженого над кривдником.
Дивовижні перетворення є головним елементом змісту чарівних, пригодницьких казок. Події в них відбуваються в казкових країнах, а герої цих казок вступають у двобій з різними страховищами, злими силами і завжди перемагають їх.
В соціально-побутових казках чи не найбільше у порівнянні з іншими групами висловлено вороже ставлення народу до поміщиків, різних багатіїв та попів, позитивними героями виступають бідні селяни, батраки, пастухи...
Кость Оверченко переклав з латиської на українську мову повісті для дітей А. Лієлайса «Каравели виходять в океан» та Л. Вацземнієкса «Лівсальські хлопчаки» та ін.
Посмертно, завдяки подвижницькій роботі Л. Лаврик, голови Світловодського літературного об’єднання «Літо», світ побачили дві збірки творів К. Оверченка для дітей: «Ми ходили по гриби» (2018 p.), «Білі гуси налетіли» (2019 p.).
Білі гуси налетіли
Білі гуси летіли,
Відпочити схотіли.
Сіли гуси на став –
Білим-білим він став.
Сіли гуси на луг –
Забіліло навкруг.
Залетіли на подвір’я,
Натрусили всюди пір’я.
Вийшов Петрик за поріг,
Взяв те пір’я, а то – сніг.
Відкривайте у собі безмежну любов до рідної землі разом з Костем Оверченком, і нехай вона стане вашим натхненням.
Дізнатися більше:
Книги
Вацземнієк Л. Лівсальські хлопчаки : повість / Л. Вацземнієк; перекл. с лат. К. Оверченка; худ. Є. Гончаренка. – Київ : Веселка, 1980. – 140 с. : іл.
Гончар Дмитро. Пробудися, моя Україно : вірші / Дмитро Гончар; авт. передм. Кость Оверченко. – Riga : DIAC, 2006. – 163 с. : портр., іл. – (Бібліотека газети «Вісник»).
Латвія поетична: Поети Латвії в українському перекладі Костя Оверченка / упор. : Г. Юрчонок; ред. : Ія Чілачава; вступне слово: Кнутс Скуєнієкс. – Рига : DIAC, 2007. – 271 с. : портр.
Латиські народні казки / укл., пер. з латиської Костя Оверченка, ред. Тетяна Лазда. – Вид. 2-ге, перероб. і доп. – Рига : Конґрес українців Латвії, 2013. – 215 с. : кол. іл.
Оверченко Кость. Білі гуси летіли: вірші для дітей мол. та серед. шк. віку / Кость Оверченко; худож. Наталя Дзюник. – Кременчук : ПП Щербатих О. В., 2019. – 32 с.
Оверченко Кость. Колючі рядки: гуморист. та сатир. мініатюри / Кость Оверченко. – Кременчук : Піраміда, 2015. – 100 с. : іл.
Оверченко Кость. Люблю тебе, таку, яка ти є... / Кость Оверченко. – Кіровоград: Видавець Лисенко В. Ф., 2016. – 148 с. : іл.
Оверченко Кость. Майдану віщий грім : вірші / Кость Оверченко. – Кіровоград: Центр.-Укр. вид-во, 2014. – 64 с. : фото.
Оверченко Кость. Мені сниться війна : вірші / Кость Оверченко. – Рига : DIAC, 2013. – 56 с. : портр., фото, іл.
Оверченко Кость. Мені тепер до тебе не дійти : вірші / Кость Оверченко; худож. Георгій Крутой. – Рига : DIAC, 2013. – 235 с. : фото.
Оверченко Кость. Ми ходили по гриби : вірші для дітей мол. віку / Кость Оверченко; худож. Наталя Дзюник. – Кременчук : ПП Щербатих О. В., 2018. – 16 с.
Оверченко Кость. О, як тоді співали солов’ї... : поезії / Кость Оверченко; Авт. передм. Анатолій Павленко, Худ. Георгій Крутой. – Рига : DIAC, 2005. – 295 с. : портр. – (Б-ка газети «Вісник»).
Оверченко Кость. Я бачу Україну Україною : поезії / Кость Оверченко. – Рига : DIAC, 2010. – 36 с. : іл, фото. кол.
Оверченко Кость. Якщо ти українець – українцем будь... : поезії / Кость Оверченко. – Рига : DIAC, 2011. – 124 с. : портр., 6 л. фото. кол.
Оверченко Кость. Я родом звідти, де Дніпро тече... : збірник віршів / Кость Оверченко; укл. Г. Юрчонок. – Рига : DIAC, 2006. – 159 с. : іл.
Періодичні видання
Оверченко Кость. Дайни : поезії //Вечірня газета. – 2000. – 29 вересня. – С. 13.
Оверченко Кость. Доки ж сортуватимуть людей? / Кость Оверченко // Літературна Україна. – 2005. – 19 травня. – С. 3.
Оверченко Кость. Знов ми в хаті старенькій з вами... : вірш / Кость Оверченко // Кіровоградська правда. – 2000. – 23 травня. – С. 3.
Оверченко Кость. І минув золотий листопад : поезії / Кость Оверченко // Вежа. – 2006. – №18. – С. 45-51.
Оверченко Кость. Кленовий лист юності : добірка віршів / Кость Оверченко // Народне слово. – 2000. – 25 травня. – С. 3.
Оверченко Кость. Ліричні рядки : поезії / Кость Оверченко // Народне слово. – 2003. – 22 травня. – С. 3.
Оверченко Кость. Мені сниться війна... : вірш / Кость Оверченко // Літературна Україна. – 2002. – 8 травня. – С. 3.
Оверченко Кость. На рубежі : вірш / Кость Оверченко // Кіровоградська правда. – 2000. – 18 січня. – С. 3.
Оверченко Кость. Нині звістку скорботну : вірш / Кость Оверченко // Народне слово. – 2002. – 21 травня. – С. 3.
Оверченко Кость. Під білим снігом сплять лани : вірш / Кость Оверченко // Кіровоградська правда. – 2000. – 29 серпня. – С. 3.
Оверченко Кость По-іншому все ми... : вірш / Кость Оверченко // Народне слово. – 2001. – 22 травня. – С. 3.
Оверченко Кость. Рядки, написані нещодавно / Кость Оверченко // Кіровоградська правда. – 2006. – 24 січня. – С. 3.
Оверченко Кость. Таку, яка ти є / Кость Оверченко // Кіровоградська правда. – 1999. – 28 вересня. – С. 3.
Оверченко Кость. «Ще десь в захмар’ї спить наша мета» : вірші / Кость Оверченко // Світловодськ вечірній. – 2006. – 19 січня. – С. 8.
Оверченко Кость. Як цвіли абрикоси... : вірш / Кость Оверченко // Маловисківські вісті. – 2001. – 18 квітня. – С. 3.
«Усім, хто мене знає і пам’ятає...» : вірші / П. Ткачук // Народне слово. – 2004. – 7 лютого. – С. 2: фото.
Публікації про життя і творчість
Аболмасова О. Землякам – від поета / О. Аболмасова // Народне слово. – 2007. – 27 лютого. – С. 1.
Висунуто претендентів на здобуття премії імені Є. Маланюка // Народне слово. – 2008. – 20 листопада. – С. 2.
Гармазій Н. Кость Оверченко – перекладач / Гармазій Н. // Народне слово. – 2008. – 9 вересня. – С. 3.
Гармазій Н. «Я родом звідти, де Дніпро тече…» / Н. Гармазій // Народне слово. – 2007. – 20 лютого. – С. 3.
Додалося до гурту маланюківців // Кіровоградська правда. – 2009. – 6 лютого. – С. 1.
З берегів Лієлупе : День поезії // Народне слово. – 2005. – 20 травня. – С. 4.
Корінь А. «Латвія поетична» – вустами земляка Костя Оверченка : Обговорюємо твори, висунуті на здобуття обласної літературної премії імені Євгена Маланюка / А. Корінь // Кіровоградська правда. – 2009. – 13 січня. – С. 5.
Корінь А. «Я бачу Україну Україною» / А. Корінь // Народне слово. – 2011. – 18 серпня. – С. 9.
Лагздиньш В. Ніч на хуторі Межажі / Лагздиньш В.; Пер. К.Оверченка // Вежа. – 2003. – №13,14. – С. 146-170.
«Латвія поетична» Костя Оверченка // Народне слово. – 2008. – 30 вересня. – С. 4.
Лісниченко Ю. Степові орли високого літературного лету / Ю. Лісниченко // Вечірня газета. – 2009. – 13 лютого. – С. 3.
Макей Л. Премія Євгена Маланюка – достойним! / Л. Макей // Народне слово. – 2009. – 5 лютого. – С. 1, 2.
Павленко А. Щедрий талант : Костю Оверченку – 85 / А. Павленко // Кіровоградська правда. – 2005. – 2 липня. – С. 3.
Пам’яті товариша : Некролог // Народне слово. – 2017. – 2 листопада. – С. 15 : фото.
Позняк Г. Кость Оверченко – поет і громадянин : добірка віршів / Г. Позняк // Маловисківські вісті. – 2000. – 21 травня. – С. 3.
Позняк Г. Нашого квіту по всьому світу / Г. Позняк // Кіровоградська правда. – 2004. – 14 грудня. – С. 3.
Степанюк Б. Я бачу Україну ... Україною / Б. Степанюк // Літературна Україна. – 2005. – 8 грудня. – С. 6.
Сукач Н. Не на день, не на рік – на віки хай щастить вам, мої земляки! / Н. Сукач // Вісті Світловодщини. – 2005. – 2 вересня. – С. 6.
Ткачук Т. ...Як настане пора, будем жати / Т. Ткачук // Світловодськ вечірній. – 2005. – 19 травня. – С. 8.
Ткачук Т. Син двох народів / Т. Ткачук // Світловодськ вечірній. – 2006. – 4 травня. – С. 2.
Ткачук П. «Усім, хто мене знає і пам’ятає...» : Кость Оверченко / П. Ткачук // Народне слово. – 2004. – 7 лютого. – С. 2.
|
