Пропонуємо почитати Пропонуємо почитати
Буктрейлери Буктрейлери
Презентації Презентації
Періодичні видання I півріччя II півріччя
Бібліотечні клуби Бібліотечні клуби
Бібліотеки в Інтернеті Бібліотеки в Інтернеті
Електронний каталог Електронний каталог

аниме





«Слава Мацієвича розійшлася по всьому світу, але Україні належить честь, що один з її синів записав своє благородне ім’я на скрижалях вселюдського поступу.»

Микола Вороний        




«Його гвинти звучать як струни.»

О. Блок                        


        Український поет О. Олесь на початку ХХ ст. писав: «Ми повинні з чуттям глибокого здивування і гордості вшанувати пам’ять Мацієвича в самому центрі України, у Києві, поставити йому принаймі бюст».

        Яким же був шлях одного із перших авіаторів, теоретика і практика військово-морської справи, одного із засновників першої української політичної партії?

        Левко Мацієвич провів 9 найкращих років свого життя в родинному колі на благодатних землях нашого краю.

        Народився він 13 січня 1877 року в добре відомому селі Олександрівці (колись Чигиринський повіт Київської губернії, а нині – територія Кіровоградщини).

        До цього часу зберігся будинок, в якому з’явився на світ Левко та вісім його братів та сестер.

        Олександрівка того часу нараховувала не більше 2000 жителів, але мала два цегельних заводи, школу, торгові лавки. Але центром життя селища був цукровий завод, який орендував торговий дім Яхненків-Симиренка.

        Бухгалтером на цьому заводі працював голова родини – Макар Дмитрович Мацієвич. Людина сильного духу, наполеглива, у якої світлий розум поєднувався з вражаючою працездатністю.

        Справжнім святом для хлопця було відвідування заводських цехів, робота механізмів машин цікавила хлопця понад усе. А дома він намагався зробити макети побаченого.

        Під впливом батька у Левка сформується чесність, практичний розум і колосальна енергійність.

        Основ грамоти хлопця навчила мати, Тетяна Федорівна – освіта і виховання дітей були її покликанням.

        До гімназійних екзаменів хлопця готував репетитор Знаменський, що довгий час інспектував народні училища. Заняття із Знаменським пробуджували у Левка цікавість, а найголовніше – педагог вчив здобувати знання самостійно.

        Навчався хлопець у 3-й Київській гімназії на Подолі, де виявив нахил до математики, фізики, хімії, а водночас до іноземних мов і до класичної літератури. Була лише одна трійка - з російської мови.

        Займався фотографією і обладнав удома цілу дослідну лабораторію.

    Літо 1895 року стало вирішальним для юнака у формуванні проукраїнських поглядів. Не секрет, що дворянські і міщанські родини спілкувалися переважно російською мовою. Читаючи українські книги, Левко демонстративно переходить на українську мову, розмовляє і листується нею не лише у колі однодумців, а й у сімейному колі, активно долучаючи рідних до надбань української культури.

        Того ж 1895 року хлопець досить легко вступив на механічне відділення Харківського технологічного інституту. Вчився він добре, бо, як і батько, був наполегливим і серйозно ставився до праці, особливо наукової.

        О. Коваленко згадував: «Левко Мацієвич завжди спонукав до самоосвіти, критичного ставлення до всього, що становило громадську діяльність, ганьбив поверховість, пасивність і млявість».

        Левко долучається до українського гуртка «Студентська громада», який видавав і поширював книги рідною мовою.

        Гуртківці ставили перед собою і завдання відстоювання студентських прав – особливий спротив викликали інспектори, які були закріплені за кожним курсом і виконували роль негласних політичних наглядачів.

        Левко брав участь у студентських заворушеннях, а 1900 року разом із Дмитром Антоновичем, Михайлом Русовим, Боніфатієм Камінським, Олександром Коваленком та іншими став засновником Революційної української партії (РУП) – першої української політичної партії Наддніпрянщини.

        Програмою Революційної української партії стала промова М. Міхновського, виголошена на Шевченківських святкуваннях в Полтаві та Харкові у березні 1900 року. В тому ж році вона видана брошурою під назвою «Самостійна Україна».

        Головна мета РУП містилася в гаслі: «Одна, єдина, нероздільна, вільна Україна від Карпат аж по Кавказ».

        Левко Мацієвич наголошував не тільки на національно-культурній самостійності, а, насамперед, економічній.

        «У самостійній Українській державі права працюючого люду повинні бути широко забезпеченими, бо інакше може вийти так, що в тій самій державі маси лишаться поневоленими соціально. Визволення народу з політичної тиранії мало що значитиме, коли не буде також визволення з економічної тиранії».

       РУП згодом переросте в Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП), головним натхненником якої був інший наш земляк – Володимир Винниченко.

        За організацію студентських виступів Левка відраховано з інституту і вислано із Харкова до Севастополя під нагляд поліції. Там він несе службу у Севастопольському порту. Серед його друзів тієї пори був, зокрема, Гнат Хоткевич, письменник і бандурист, з яким вони разом влаштовували українські вистави, займалися просвітницькою роботою.

        Починаючи з 1901 року заснували конспіративний гурток, в який входили М. Міхновський, О. Коваленко, Л. Мацієвич. Як згадував О. Коваленко «Вишукували поміж мешканцями Севастополя українців і повертали їх на нашу віру».

        На громадських засадах Левко Мацієвич працював помічником режисера в українському гуртку любителів драматичного мистецтва при Севастопольському «Народному домі». У Севастополі Левко влаштовує з друзями вечір пам’яті Т. Г. Шевченка, бере безпосередню участь в урочистостях.

        На вечорі гуртківці прочитали нарис історика Олександри Єфименко про Тараса Шевченка, показали «живу картину» «Садок вишневий біля хати», звучала музика М. Лисенка, Гнат Хоткевич під бандуру співав українські народні думи і пісні, хор виконав композицію «Закувала та сива зозуля» Петра Ніщинського.

        На світлині ми бачимо Гната Хоткевича, Олександра Коваленка, сестер Л. Мацієвича і, нарешті, праворуч самого Левка в українському національному костюмі. Левко був стрижнем вечора: брав участь у багатьох гумористичних сценах та виконував роль конферансьє, читав поетові вірші і навіть хвацько танцював гопака. Популярність урочистостей була настільки високою, що при ціні білета 8 копійок, глядачі у спекулянтів викуповували по 40.

        А на світлині 1903 року, яка зафіксувала момент, коли в Полтаві на відкритті пам’ятника Івану Котляревському зібралися провідні діячі українства, ми бачимо Левка Мацієвича (третій справа в другому ряду) поряд із Миколою Міхновським, Михайлом Старицьким, Євгеном Чикаленком, Миколою Аркасом, Сергієм Єфремовим, Оленою Пчілкою, Михайлом Коцюбинським, Лесею Українкою.

                   Для Михайла Коцюбинського Левко Мацієвич у Севастополі збирав матеріал для однієї з повістей.

              Харківський технологічний інститут Левко Мацієвич зміг закінчити тільки у 1902 році, представивши проект комерційного лайнера.

        Інженерний талант Мацієвича перемагає в очах керівників військового відомства політичну неблагонадійність: він стає флотським офіцером і одним із керівників спорудження крейсерів “Очаків”, “Кагул” і панцерника “Іоан Златоуст”.

                Серед ідей Мацієвича – побудова авіаносця, на якому можна розмістити більше 20 літаків.

        За його задумом, потрібно було улаштувати на судні спеціального типу легку навісну палубу, на якій перебували б, злітали і сідали аероплани.

        Підйом аеропланів з палуби міг би бути здійснений також за допомогою електричної лебідки, яка б вистрілювала апарат з потрібною швидкістю.

         Для гальмування аероплану під час посадки на палубу корабля варто використати особливу сітку, розставлену над частиною палуби.

            1905 р. конструктор розробляє два проекти протимінних загороджень.

        1906 року Мацієвич здобуває ще одну освіту і закінчує Миколаївську морську академію, спеціалізується на побудові підводних човнів та займається іншими конструкторськими роботами.

        Разом з Журавльовим Левко Мацієвич створює 14 креслень підводних човнів. 1908 представляє проект захисту бойових кораблів від атак торпедами.

         У 31 рік Левко Мацієвич стає помічником начальника конструкторського бюро Морського технічного комітету колишньої Російської імперії.

        У тому ж 1908 році Левко Мацієвич захоплюється авіацією і віддається теорії та практиці повітроплавання. Він їде до Франції, тоді найпередовішої у світі авіаційної держави, й одержує посвідчення авіатора №178 (це фактично означало входження до двох сотень перших у світі льотчиків), вивчає авіабудування.

        Коли у вересні 1910 року Мацієвич повернувся зі своєю групою пілотів до Санкт-Петербурга і взяв активну участь у Першому всеросійському святі повітроплавання, – завоював кілька призів і став улюбленцем столичної публіки.

        Практично щодня у тому вересні Мацієвич піднімав у повітря пасажирів. Серед них була його дружина Олександра, колишній в’язень-народоволець Морозов і прем’єр Російської імперії Столипін.

                

        За кілька днів до останнього свого польоту на велику висоту (а тоді це були цілих півкілометра) Левко Мацієвич дізнався про те, що йому для експериментів зі створення авіаносця виділений корабель і відпущена значна сума грошей. У цей же час він також підписав верстку книги «Повітроплавання у морській війні».

        І от під час польоту 7 жовтня «Фарман-IV» під час набору висоти раптом почав розвалюватися над Комендантським полем поблизу Санкт-Петербурга на очах десятків тисяч глядачів (серед яких була дружина з дітьми), а сам льотчик випав зі свого крісла, адже кабін, пасків безпеки і парашутів у літаках на той час не існувало. Як з’ясувала спеціальна комісія, під час польоту не витримав навантаження дріт діагонального розтягування і потрапив у гвинт. При спробі вирівняти падаючий літак Левко Мацієвич зірвався з сидіння...

        Вся передова громадськість Санкт-Петербурга проводжала в останню дорогу видатного конструктора і льотчика. За труною йшло понад 100 тисяч людей.

        Серед 350-ти вінків був і вінок від Української Громади, в якій покійний був товаришем голови правління. Замовлений він був за ініціативою старого друга Левка – Симона Петлюри, який же й виступив 31 жовтня у Громаді на вечорі пам’яті Л. Мацієвича з доповіддю про його життєвий і громадський шлях.

        А ось що писав у ті дні інший поет і громадський діяч Микола Вороний: «Ми, українці, в особі небіжчика втратили товариша – свідомого національного робітника. Людину, всім серцем прихильну до робітничої справи. Вдача витривалого українця поєднувалася в ньому з високою культурою європейця…».

        У того ж Миколи Вороного у циклі «Сонячні хвилини» є вірш «Ікар», написаний на сюжет давнього грецького міфа. Цей вірш було написано 1902 року. Але в пізніших виданнях Вороного, після 1910-го, в ньому стоїть присвята: «Світлій пам’яті Левка Мацієвича, першого українського літуна».

        І, дійсно, Лев Макарович Мацієвич за життя був людиною, що для української незалежності зробила багато: від популяризації надбань української культури – до підтримки коштами від винаходів українських революційних партій.

     

        Поховали О. Мацієвича на Нікольському цвинтарі Олександро-Невської лаври Петербурга. На його могилі за кошти, зібрані всенародними пожертвами, було встановлено величний пам’ятник у вигляді восьмиметрової колони з полірованого червоного фінляндського граніту (автор – І. Фомін, за чиїм проектом побудовано будинок Ради Міністрів України в Києві), на місці загибелі героя покладено гранітну меморіальну плиту.

        Недалеко від неї знаходиться площа ім. Капітана Мацієвича.

        Відомий російський поет Олександр Блок присвятив останньому польотові Л. Мацієвича вірш «Авіатор».

        На головному корпусі Харківського політехнічного інституту (колишній ХТІ) встановлено меморіальну дошку.

  

        6 вересня 1997 року в смт Олександрівці, де народився Мацієвич, було відкрито меморіальну дошку, а 7 жовтня 2003 року – кімнату музей з безліччю раритетних експонатів.

        

        За ініціативою олександрівських краєзнавців у 1997 та 2006 роках Левка Мацієвича було увічнено на конвертах.

   

        Олександрівська поетеса Оксана Шпирко присвятила підкорювачу неба поетичні рядки:

                                                                 Ікаре! Ікаре! Не марна та слава,
                                                                 Спустошена пилом російських вітрів.
                                                                 Туманом впадеш в росянисті отави
                                                                 Оцих фундукліївських рідних країв.

                                                                 Ти мріяв про небо... А небо – про тебе...
                                                                 Світилися зорі – криваві, та все ж –
                                                                 Над нами тепер височить твоє небо –
                                                                 Те небо, що раз – на віки і без меж...»

«Осінь Ікара»                                                          

 

Дізнатися більше:

Книги

Панченко, Володимир. Небо Левка Мацієвича: нарис / Володимир Панченко. – К.: Пульсари, 2009. – 49 с.: фото.

Публікації

Бєлов, Олександр. Великому земляку [Текст] / Олександр Бєлов // Народне слово. – 2015. – 1 жовтня. – С. 16: фото. кол.

Білошапка, Василь. Аеронавти над Олександрівкою [Текст] / Василь Білошапка // Народне слово. – 2015. – 28 травня. – С. 10: фото.

Білошапка, В. Видатний українець Левко Мацієвич повертається в Олександрівку [Текст] / В. Білошапка // З перших уст. – 2015. – 24 вересня. – С. 12: фото.

Білошапка, В. На честь піонера вітчизняної авіації [Текст] / В. Білошапка // Народне слово. – 2003. – 9 жовтня. –
С. 3.

Головко, М. На зорі авіації [Текст] / М.Головко // Фізика та астрономія в школі. – 1999. – № 4. – С. 50-53.

Коваленко, Леонід. Небо Левка Мацієвича [Текст] / Леонід Коваленко // З перших уст. – 2016. – 15 вересня. –
С. 4: портр.

Куманський, Б. Шануймося, ми того варті! [Текст] / Б. Куманський // Народне слово. – 2007. – 1 листопада. –
С. 3.

Матівос, Ю. Севастополь співає «Заповіт...» [Текст] / Ю. Матівос // Кіровоградська правда. – 2010. – 12 березня. – С. 11.

Матівос, Ю. Крила і душа Левка Мацієвича [Текст] / Ю. Матівос // Кіровоградська правда. – 2012. – 13 січня. –
С. 9: фото.

Матівос, Ю. Літали двоє друзів [Текст]: 13-років від дня народження Л.М.Мацієвича – українського конструктора / Ю. Матівос // Кіровоградська правда. – 2007. – 12 січня. – С. 3.

Орел, С. Льотка має носити ім’я Мацієвича [Текст] / С. Орел // Наше місто. – 2016. – 6 жовтня. – С. 4.

Пам’ятник Мацієвичу [Текст] // Наше місто. – 2015. – 15 жовтня. – С. 4: фото.

Панченко В. В. Український Ікар [Текст] / В. В. Панченко // День. – 2002. – 4 жовтня. – С. 8.

Підвисоцький, В. Два океани Левка Мацієвича [Текст] / В. Підвисоцький // 21-й канал. – 2016. – 22 вересня. –
С. 10.

Цвілюк, Сергій. Левка Мацієвича пам’ятають і в Олександрівці, і в Києві [Текст] / Сергій Цвілюк // Народне слово.– 2016. – 10 листопада. – С. 3: фото.

Ресурси Інтернет:

В Олександрівці відкрито пам’ятник Левку Мацієвичу: [Електронний ресурс] // Олександрівський районний краєзнавчий музей: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://olemuzeum.jimdo.com/події/події-2015/2015-в-олександрівці-вікрито-пам-ятник-левку-мацієвичу/. – Назва з екрана.

Гибель воздушного Льва: [Електронний ресурс] // Comments.ua: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://kirovograd.comments.ua/digest/2010/10/29/100903.html. – Назва з екрана.

Левко Мацієвич – авіатор, інженер, політик: [Електронний ресурс] // Радіо свобода: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://www.radiosvoboda.org/a/957419.html. – Назва з екрана.

Мацієвич Левко Макарович: [Електронний ресурс] // Вікіпедія: вільна енциклопедія: [веб-сайт]. – Електрон. дані.– Режим доступу: http://chtyvo.org.ua/authors/Panchenko_Volodymyr/Nebo_Levka_Matsiievycha/. – Назва з екрана.

На Кіровоградщині встановили пам'ятник першому українцю-авіатору: [Електронний ресурс] // Українська правда: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/short/2015/10/1/148578/. – Назва з екрана.

Орел С. Левко Мацієвич повертається у рідне місто:[Електронний ресурс] // Перша електронна газета: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://persha.kr.ua/news/55208-levko-matsiyevich-povertayetsya-u-ridne-misto.html. – Назва з екрана.

Панченко В. Є. Небо Левка Мацієвича: [Електронний ресурс] // Чтиво: електронна бібліотека: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://chtyvo.org.ua/authors/Panchenko_Volodymyr/Nebo_Levka_Matsiievycha/. – Назва з екрана.

Перший український пілот: [Електронний ресурс] // Україна в словах: Cловник-довідник українською і російською мовами: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://promova.net/pershiy-ukrayinskiy-pilot/. – Назва з екрана.

Український Ікар Лев Мацієвич: [Електронний ресурс] // VIDIA: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://vidia.org/2012/8846. – Назва з екрана.