«Я тільки правду серцем кличу»

      «Книга часу – це щастя й трагедія,
      Пам’ять друзів – як чистий ромен,
      Мого серця енциклопедія
      Із любові і рідних імен.
      Серце кличуть видіння прекрасного
      Світлі образи честі й добра».
                                             Терень Масенко

Від укладачів

        Яскравою зіркою на карті Новоукраїнщини спалахнуло ім’я уродженця села Глодоси Тереня Германовича Масенка – поета, прозаїка, перекладача, справжнього патріота своєї землі, якому 10 листопада виповнилося б 120 років від дня народження. У поезії він продовжував традиції Олександра Олеся. Лірика Тереня Масенка, заснована на українському народному мелосі, стоїть поряд із творами Володимира Сосюри й Андрія Малишка. Низку його віршів поклали на музику композитори Георгій і Платон Майбороди, Г. Жуковський, Г. Верьовка, М. Колесса, А. Філіпенко, М. Дремлюга, Л. Ревуцький (зокрема «Пісня про Дніпро», «Дніпровські хвилі»), К. Домінчен, І. Шамо, Я. Цегляр та ін. Значне місце у творчості поета належить епічному жанру – віршовований роман «Степ». Терень Масенко уклав книгу спогадів про класиків української культури «Роман пам’яті» (1970 p.). Перекладав з білоруської, узбецької, таджицької мов, а також рубаї О. Хайяма.

Я ще донині юністю живу

        Дитинство хлопця було як у всіх ровесників: пас худобу, ходив за плугом. У початковій школі навчився грамоті. Взимку, коли у хаті збиралися сусіди, читав їм Кобзаря. Багато віршів Шевченка знав напам’ять. Хати, в якій народився поет, у селі не зберегли. Як не дожив до цих днів і садок Масенків.

        У родині Масенків було восьмеро дітей. Терень – найменший серед хлопців. Батько Герман Карпович за молодих літ закінчив музично-вокальні курси в Києві, грав на скрипці, довгі роки був регентом сільського церковного хору. Старший брат Степан вчителював. Повертаючись із світової війни 1918 року, привіз із Києва більше сотні щойно виданих українських книжок. «Для мене наче світ неосяжний відкрився», – розповідав згодом в автобіографії Терень Масенко. Мати Меланія Карпівна гарно співала.

МАТИ МОЯ МЕЛАНКА

                                                                    Вона іде в степах, зажурена й висока,
                                                                    В озерах пирію, берізки і катрану.
                                                                    Волошки вибира із колосків й осоту,
                                                                    І на руках її старі пекучі рани.
                                                                    «Хай буде шлях батьків і дорогим, і милим
                                                                    Для тебе, сину мій, як підеш в світ блукати!»
                                                                    Хрестами витканий, старий херсонський килим
                                                                    Подарувала нам на спомин наша мати.
                                                                    Тепер за сотні верст, на поверсі жилкопу
                                                                    В кімнаті я стелю моїх степів узори
                                                                    І чую дух трави, і пахнуть житні копи,
                                                                    І десь летять ізнов моїх сестер докори.
                                                                    Ввіходь, мій килиме, в гранітні сірі мури
                                                                    Дитинства барвами: тут степові мотиви!
                                                                    Нехай забуду я минувшину похмуру
                                                                    Та понесу в душі батьків сердечні співи.
                                                                                                                                  (1927 p.)

Теренами творчості

        Під час громадянської війни брат Тереня Степан Масенко став командиром полку у отамана Миколи Григор’єва. Після вбивства Григор’єва Махном з уцілілими частинами повстанської армії вирвався з оточення і з’єднався з військами УНР. В боях – до листопада 1920 року. Далі – табори для інтернованих українських вояків у Польщі і втеча до Чехословаччини. Відтоді між братами починається листування, і молодший, Терень, вирішив приєднатися до брата. Однак ідея перейти кордон була надто ризикованою. Масенко-молодший вступає до робітничого факультету Кам’янецького сільськогосподарського інституту і у газеті «Червоний кордон» з’являються його перші вірші.

        Визнання до Тереня Масенка як поета прийшло раніше, ніж побачила світ його перша збірка віршів. Навчаючись на робітфаці в Кам’янці-Подільському, юнак був запрошений на роботу секретаря в редакцію газети «Червоний кордон», що й зумовило його подальший вибір життєвої стежини. Тому саме Тереня послали згодом на перші курси журналістів у Харків – тодішню столицю молодої країни, а після навчання залишили працювати в державному видавництві. Йому пощастило працювати пліч-о-пліч з П. Тичиною, І. Муратовим, Л. Курбасом, М. Кулішем, Г. Косинкою, В. Сосюрою, М. Рильським – цілою плеядою видатних поетів-співців нового часу, нової людини, світлих почуттів.

        Важко уявити поезію Тереня Масенка без оспівування рідних зеленаво-золотих степових просторів, біленьких хатин, вишняків у цвіту.

Я ЩЕ ДОНИНІ ЮНІСТЮ ЖИВУ

                                                                    Мені приснилось, що косив траву,
                                                                    Таку високу і таку зелену!..
                                                                    Я ще донині юністю живу,
                                                                    В літах шукаю мрію безіменну.
                                                                    Під сонцем літ і над печаллю літ
                                                                    Іде у білім юність і рожевім,
                                                                    Вона на кручі київській стоїть
                                                                    У весняному шумі березневім.
                                                                    Вона до мене руки простяга,
                                                                    А в серці б’ється туга журавлина...
                                                                    В цвітінні білім світ, як у снігах,
                                                                    І кожен пелюсток, немов сльозина.
                                                                                                                    (1965 p.)

        З дитинства навчений праці на землі, він через роки-роки оспіває в романі у віршах «Степ» свого народні святкування Різдва, Водохреща, Великодня – традиції й обряди, які є невід’ємною складовою життя народу. Розповість, як багато в світі добрих і щирих людей. І ці теми мандруватимуть із книги в книгу, бо найбільш цінував поет у людях – людяність, найбільш боявся втратити дорогоцінний скарб – «оте, що не купується й не продається – душевна доброта і серця світ простий». Любов’ю до матері, до земляків, до людини-творця прекрасного бере в полон світла й ніжна лірика Т. Масенка, відсіявши тимчасове, пройшовши випробування часом:

                                                                    Ви навчіть мене вишивки, мамо!
                                                                    І навчіть мене, рідная, так,
                                                                    Щоб з мережки живими словами
                                                                    Промовляли волошки і мак.
                                                                                                                 («Гобелен»)

ПАМ’ЯТІ МОЄЇ МАТЕРІ

        Терень Масенко поринає у літературне життя тодішньої столиці України, стає одним із засновників групи яскравих молодих літераторів, що і назву собі підібрали відповідну – «Молодняк». 1927 року видав першу збірку поезій «Степова мідь», 1929-го – другу «Південне море». 30-ті роки стали для молодого письменника дуже плідними: світ побачили 12 збірок.

        Тим часом брат-емігрант Степан Масенко у 1927 році закінчив у Празі університет і поїхав вчителювати на Закарпаття. Листування тривало. Однак невдовзі над головою молодшого захмарило. Розходження з «Молодняком» у низці «літературно-політичних питань» виглядало не таким вже й безвинним у сумнозвісні 30-ті роки. Поет це збагнув. І все ж, «поезії перших п’ятирічок» не вдалося повністю витіснити пісенно-ліричну поезію. Своєрідною схованкою стали переклади з білоруської, узбецької, таджицької мов. Аби удосконалити свої знання, Терень Германович вступив до технікуму сходознавства. Разом з ним навчалися поети Василь Мисик та Іван Калянник, які через кілька років були репресовані. Першому поталанило вижити і повернутися. Терень Масенко підтримав його, написав передмову до нової книги.

        У роки Другої Світової війни поета мобілізовано до сталінського війська, де призначено репортером радіостанції ім. Шевченка в поволзькому м. Саратов. Наш земляк працював на радіостанції, в редакції газети, часто виїздив на фронт, створював книги. У 1944 році з родиною переїхав до Києва, де отримав помешкання в будинку письменників, так званому Роліті, на вулиці Леніна (тепер – Богдана Хмельницького), 68. Зросійщена атмосфера не мала жодного впливу на мовну поведінку поета – завжди й з усіма він говорив українською. За своє життя він видав більше п’ятдесяти збірок віршів українською.

        Функціонери від мистецтва Тереня Масенка не жалували – жодних нагород, премій, закордонних поїздок. Тінь «родича за кордоном» переслідувала невідступно: старший брат, змінивши кілька країн, наприкінці 40-х років учителював у таборі для переміщених осіб у німецькому Регенсбурзі (до речі, разом з Євгеном Маланюком). У 1950 році виїхав до Америки. Терень і Степан Масенки знову віднайшли один одного лише у 1963 році. Сподівалися на зустріч. Марно. Степан помер напередодні 1970 року, Терень – сім місяців опісля.

        Терень Германович уклав своєрідну хрестоматію спогадів про класиків української культури «Роман пам’яті» (1970 p., нариси про П. Тичину, М. Рильського, М. Куліша, А. Петрицького тощо). Пробував себе в дитячій прозі – «Казка нашого лісу» (1959 p.), «Леся і сонце» (1964 p.). Працював письменник також як нарисовець та автор книжок для дітей. Чимало віршів Т. Масенка поклали на музику композитори Георгій та Платон Майбороди, А. Філіппенко, М. Дремлюга, К. Домінчен, І. Шамо, Я. Цегляр та інші. Близько 200 віршів стали піснями. Серед виконавців – уславлений Український народний хор імені Григорія Верьовки. Особливо популярними стали «Пісня про Дніпро», «Пісня про Київ», «Дніпровські хвилі», «Любов моя». «Ми пройдемо над сонячним лугом», «Студентська пісня», «Стежками юності».

        Доступні наразі записи пісень на слова Тереня Масенка:

• Друзі хороші мої (муз. П. Майбороди) – В. Буймистер, К. Столяр та ін.
• Йде весна над нивами (муз. А. Філіпенка) – Буковинський ансамбль пісні і танцю.
• Любов моя (муз. П. Майбороди) – М. Фокін і Хорова капела Укррадіо.
• Пісня про Дніпро /Ти течеш віки/ (муз. П. Майбороди).
• Степова волошка (муз. В. Філоніка) – В. Філонік.

        Коли б запитали, чому у Тереня Масенка такий співучий голос, чому оці, а не інші образи і мотиви, – без вагання можна було б відповісти: від рідної землі, від свого народу взяв у свою поезію їх співець.

        Полум’яний патріотизм визначає пафос вірша «Степи України жанр якого поет визначив словом «дума». Це вірш-роздум, міркування поета із самим собою, із власним серцем. Жанру цілком відповідає довгий, цілком «книжний» амфібрахічний розмір, ряд образів, власне, літературного походження, які перебувають в органічній єдності з фольклорними мотивами:

                                                                    І коні, і танки топтали завжди
                                                                    Живої праматері тіло,
                                                                    Вона ж у століттях збирала катран,
                                                                    Шукала цілющого зілля
                                                                    І знов прикладала до серця і ран,
                                                                    Ждучи, мов княгиня, весілля.
                                                                    І знала: сконає усяк Тамерлан
                                                                    В кривавім своїм божевіллі.

        Ні минулі тяжкі страждання України, ні власні втрати і болі не закрили від очей поета краси сьогоднішнього дня. Поезії Т. Масенка, такій «земній», реалістичній, з виключним тяжінням до простоти класичного вірша, народної пісні, властиве деяке романтичне чи романтизоване сприйняття дійсності: він милується романтикою «чистої душі», сповнений прагнення ясного рідного ідеалу, який уявляється йому чимсь своїм, дорогим, заповітним. У Т. Масенка у вірші «Під небом юності» читаємо:

                                                                    Де б я не жив, та повсюди шумить
                                                                    Чорного моря шовкова блакить,
                                                                    Пахнуть солоні вітри на світанні,
                                                                    Степу гарячого трави духмяні,
                                                                    Сняться трикутні руді паруси,
                                                                    Наче з полотен, що мати наткала,
                                                                    Чути рибалок глухі голоси
                                                                    В тиші дзвінкій, що на берег упала;
                                                                    Серцю ввижаються ті вечори,
                                                                    Де я по стежці збігав із гори,
                                                                    Босий, по першім морозцю і глині.
                                                                    Гей, вечори мої теплі і сині,
                                                                    Неба дитинства пахучі вітри!

        Майже щороку впродовж 45 літ творчої діяльності Терень Масенко випускав по книзі. Їх назви свідчать, що написані вони тонким ліриком, – «Степова мідь», «Чебрець», «Цвіт землі», «Вишневі зорі України», «Степова пісня», «Весняні журавлі», «Срібні дороги», роман у віршах «Степ». Для нього чи не найвищою оцінкою і визнанням як поета було те, що збірка віршів «Як пахне земля», подарована на Полтавщині землякам його друзів-композиторів і співавторів пісень Платона і Георгія Майбород, повернулася до друзів із затертою селянськими руками палітуркою і справді пахла землею... Твори Т. Масенка природні й щирі. Кращі з них мають сонячну забарвленість, якусь особливу теплоту і м’якість. Не дивно, що плавність, мелодійність і чітку ритміку поетичного рядка.

        Наша землячка, лауреат обласної літературної премії ім. Є. Маланюка (2006 p.) Галина Берізка (Бровченко) якось поділилася спогадами, яке величезне враження справив на неї вірш Т. Масенка «На великій Угорській рівнині», що вона після прочитання одразу ж вивчила його напам’ять, та все ж носила текст із собою, мов талісман, бо всі люди – брати! Коли Галину схопили в застінки НКВД, вона, страшенно ризикуючи, не позбулась дорогоцінного для неї клаптика паперу, а сховала його в підкладку – так він і помандрував з дівчиною-ворогом народу на заслання.

        «Казка нашого лісу» – один з кращих творів для дітей: вона справді поетична, міцно зв’язана з українським фольклором, написана хорошим віршем. Дума про ліс – красу і багатство рідної землі – визначає і її тему і пафос. Звичайно, в творі наявне деяке моралізаторство, але міра дотримана, і воно цілком в дусі поезії для дітей.

        Світ для поета прекрасний плодами людського труда, людських рук, бо тільки праця робить цей світ прекрасним.

                                                                    Пісню першу і не останню
                                                                    Ми залишимо й нащадкам
                                                                    До кінця вже довести.
                                                                    І на втіху для людини
                                                                    Труд, робота безупинна
                                                                    Шлях вінчає – не беззвісно,
                                                                    Й залишається, як пісня,
                                                                    Як Патонові мости!

        І в цьому переплетенні особистих мотивів з ширшими – громадськими, в цьому апофеозі людської праці – живого джерела краси і натхнення, глибокий зміст вірша, його життєвий сенс.

        Справжньою поетичною знахідкою став віршований роман «Степ», вірш якого – мов нескінченний потік, що виносить на береги роздуми й тривоги, болі й мрії головного героя. Критики справедливо сходилися на думці, що «Степ» – це явище в українській поезії ХХ століття, сповнений національного колориту і громадянського звучання. Він увійшов у золотий фонд нашої літератури.

        Емоційний вплив кращих творів Т. Масенка пояснюється ще й тим, що поет тонко відчуває мову, вміло використовує її величезні багатства. Терень Масенко писав відверто й чесно. Це була сповідь перед тими, хто колись її читатиме й зрозуміє хоча б щось про нього й час, у якому довелося жити, страждати, втрачати... Він казав про найінтимніше, не страхаючись осуду, казав про тих, чиї імена в ті роки згадувалися з пересторогою. Він нічого не приховував і ні перед ким не виправдовувався (як це було в мемуарах іншого письменника, що писав про «неспокій»). Він відчував у собі гідність, інтонація написаного ним ставала щодалі впевненішою. Письменник не був суддею, розуміючи, що судити може тільки час.

        Уривки з «Роману пам’яті» встиг Терень Масенко надрукувати у «Вітчизні», але самої книжки в руках тримати йому вже не довелося. Виданий єдиний раз накладом 30 тисяч примірників, «Роман пам’яті» став лебединою піснею Масенка: твір підписано до друку 27 листопада 1970 року, а поет помер на кілька місяців раніше – 6 серпня 1970 року. Письменник Володимир Вільний (1921­1981 pp.) писав 1975 року: «Це своєрідна книга, оригінальна як композицією, так і манерою письма. Терень Масенко писав роман одним подихом, часом здається, поспішаючи розповісти людям своє потаємне, прибережене для останньої сповіді перед народом. Тож у романі минають картини дитинства, згадується молодість. І сторінка за сторінкою відкривається розповідь поета про тих, із ким він ішов у дорозі поруч. Тут спогад про Павла Тичину та побратимів молодняківців. Задушевні сторінки, що розповідають про зустріч із Джамбулом і дружбу з Янкою Купалою. Живим постає Максим Рильський, Анатолій Петрицький. А ще – брати Майбороди, Андрій Малишко… Ні, всього того, звичайно, не переказати, що вкладено в сторінки «Роману пам’яті». Бо це цілісний монолог про все життя, про події, учасником яких був поет. «Роман пам’яті» відразу здобув розголос і не залишився на полицях книгарень. Читач сказав про нього своє авторитетне слово».

        Павло Загребельний (1924-2009 pp.), який написав передмову до «Роману пам’яті», висловив таку думку: «Книжка ця мені подобається – і подобається дуже. Як прозаїк, я відкрив, що можна писати про людські взаємини (розділ «Наталя і море») так просто, що простота тут нагадує звичайність і простоту дихання. І разом з тим з отих безпретензійних, спокійних, розважливих описів витворюється алхімія високих почуттів, прекрасної схвильованості, і я можу поставити кращі сторінки цієї історії поряд зі справжніми здобутками наших майстрів».

        Якими б терновими не бували життєві стежки поета, він лишився в поезії весною як прихильник всього молодого, квітучого, залюбленого в рідну Батьківщину:

                                                                    Мені в століттях не напитись
                                                                    Тебе, дніпровська течія,
                                                                    Очима правнуків дивитись
                                                                    На тебе вічно буду я.

        Прагнув відчути в собі, хоча б в останні роки життя, правічну вдачу вільного степовика-сонцелюба, якому дано за будь-яких обставин лишатися людиною.

ПОВЕРНЕННЯ

                                                                    Не крийсь туманом, найрідніше небо,
                                                                    Коли з доріг вертаюся у дім!
                                                                    Мій Києве, я мав жалі від тебе,
                                                                    А чую їх лиш в спомині моїм.

                                                                    Бо хто в дорозі щирий і розважний
                                                                    Стрічав людей, мов сонця теплий схід, -
                                                                    Тому вже світ великий, неосяжний
                                                                    Давно змінив маленький звичний світ.

                                                                    Хай свіжий вітер до порога свище!
                                                                    Мене стрічає сотня дружніх рук.
                                                                    О Київ мій! Ти завжди будеш вищий
                                                                    Од наших бід, печалей і розлук.

        Сучасному читачеві Терень Германович Масенко залишив пронесенну через усе життя любов до рідного слова:

                                                                    Любіть красу своєї мови,
                                                                    Звучання слів і запах слів:
                                                                    Це квітка ніжна і чудова
                                                                    З широких батьківських степів.
                                                                    Всі каравани знайдуть воду
                                                                    В краю пустель і злих негод:
                                                                    Як річка, з роду і до роду,
                                                                    Там мова з’єднує народ.
                                                                                                                      «Краса рідної мови»

Дізнатися більше:

Твори Тереня Масенка

Масенко Т. Г. Багряні жоржини: лірика, балади, поеми / Т. Г. Масенко; авт. передм. П. Моргаєнко. – Київ: Дніпро, 1969. – 347 с.

Масенко Т. Г. Весняні журавлі: поема і вірші / Т. Г. Масенко. – Київ: Радянський письменник, 1956. – 160 с.

Масенко Т. Г. Вибране / Т. Г. Масенко. – Київ: Дніпро, 1975. – 391 с.

Масенко Т. Г. Вишневі зорі України / Т. Г. Масенко. – Київ: Держлітвидав, 1960. – 179 с.

Масенко Т. Г. Вірші / Т. Г. Масенко // Вітчизна. – 2004. – № 11-12. – С. 70-74.

Масенко Т. Г. Вишневі зорі України / Т. Г. Масенко. – Київ: Держлітвидав, 1960. – 179 с.

Масенко Т. Г. Друзі хороші мої: вірші / Т. Г. Масенко. – Київ: Дніпро, 1966. – 180 с.

Масенко Т. Г. Життя і пісня: нариси і статті / Т. Г. Масенко. – Київ: Радянський письменник, 1960. – 180 с.

Масенко Т. Г. Київські каштани: поезії / Т. Г. Масенко. – Київ: Радянський письменник, 1954. – 160 с.

Масенко Т. Г. Книга лірики: вірші / Т. Масенко. – Київ: Держлітвидав, 1935. – 175 с.

Масенко Т. Г. Леся і сонце: поезії / Т. Г. Масенко. – Київ: Веселка, 1964. – 67 с.

Масенко Т. Г. Під небом Гуцульщини: нариси / Т. Г. Масенко. – Київ: Держлітвидав, 1961. – 236 с.

Масенко Т. Г. Побратими / Т. Г. Масенко. Поезії; Пісні; Поеми / Терень Масенко. – Київ: Рад. письменник, 1950. – 190 с.

Масенко Т. Г. Поезії / Т. Г. Масенко // Дивослово: Українська мова й література в навчальних закладах. – 2014. – № 1. – С. 52.

Масенко Т. Г. Поезії / Т. Г. Масенко. – Київ: Рад. письменник, 1983. – 302 с.

Масенко Т. Г. П’ятнадцята весна: поезії / Т. Г. Масенко. – Харків: Література і мистецтво, 1932. – 80 с.

Масенко Т. Г. Роман пам’яті / Т. Г. Масенко. – Київ: Радянський письменник, 1970. – 379 с.

Масенко Т. Г. Сорок весен: лірика, пісні, поеми / Т. Г. Масенко. – Київ: Держлітвидав, 1957. – 520 с.

Масенко Т. Г. Степ: роман у віршах / Т. Г. Масенко. – Київ: Радянський письменник 1968. – 167 с.

Масенко Т. Г. Цвіт землі: вірші і поеми / Т. Г. Масенко. – Львів: Рад. письменник, 1948. – 145 с.

Масенко Т. Г. Як пахне земля: лірика і поеми / Т. Г. Масенко. – К.: Рад. письменник, 1958. – 134 с.

Масенко Т. Г. Чебрець: поезії / Т. Г. Масенко. – Київ: Рад. письменник, 1965. – 147 с.

Про життя і творчість Т. Масенка

Більчук Маргарита. Українські та зарубіжні письменники: pозповіді про життя і творчість / Маргарита Більчук. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2007. – 240 с.

Блакитні вежі: хрестоматія творів письменників Приінгульського краю: у 2 т. / укл.: Василь Бондар. – Кіровоград: Мавік, 2011. – Т. 1: поезія / Тетяна Андрушко [та ін.]. – 2011. – 507 с.: портр., іл.

Вайнерман Ханан Абрамович. Світло й тінь: поезії / Ханан Вайнерман; пер. з євр., авт. передм. Терень Масенко. "Роздуми поетичні". – Одеса: Маяк, 1966. – 96 с.

Горбатюк В. По стерні залізній [Терень Масенко] / В. Горбатюк //Вежа. – 2009. – № 24. – С. 159-166.

Гусейнов Григорій Джамалович. Незаймані сніги: п’ятнадцять мандрівних історій: документальні повісті: в 3-х кн. / Григорій Гусейнов. – Дніпропетровськ: Арт-Прес, 2010. – Кн. 1. – 511 с.: іл.

Гусейнов Г. Сумні очі степовиків: до 100-річчя Тереня Масенка / Г. Гусейнов // Дивослово. – 2003. – № 10. – С. 71.

Гусейнов Г. «Я тільки правду серцем кличу»: до 100-річчя з дня народження Тереня Масенка / Г. Гусейнов // Дивослово. – 2003. – № 10. – С. 71-72: портр.

Доля пісняра: 115 років від дня народження Тереня Масенка // Шкільна бібліотека. – 2018. – № 10. – С. 49-50: мал.

Корінь А. Сила в щирості: до 100-річчя з дня народження Тереня Масенка / А. Корінь // Освітянське слово. – 2003. – Жовтень. – С. 2.

Костюк Г. Діалог через океан: до 100-річчя Тереня Масенка / Костюк Г. // Дивослово. – 2003. – № 10. – С. 72-73.

Мельниченко Наталія. Шляхами письменницької долі: до дня народження Тереня Масенка / Наталія Мельниченко // Первая городская газета. – 2018. – 6 декабря. – С. 10: фот.

Нудьга Г. А. Терень Масенко: літ.-критич. нарис / Григорій Нудьга. – Київ: Рад. письменник, 1965. – 139 с.

Підвисоцький В. Тихі вишневі Глодоси / В. Підвисоцький // 21-й канал. – 2013. – 15 серпня. – С. 12.

Погрібний В. Він степ оспівував, як батька: 100-річчя від дня народження Тереня Масенка / Погрібний В. // Кіровоградська правда. – 2003. – 15 листопада. – С. 1.

Ратушняк О. Терень Масенко – «Глодоський скарб» нашої поезії / О. Ратушняк // Дивослово. – 2014. – № 1. – С. 49-52.

Стебелев А. Єдина зустріч ...: до 100-річчя від дня народження Тереня Масенка / Стебелев А. // Літературна Україна. – 2003. – 6 листопада. – С. 4.

Ресурси Інтернет

Масенко Терень [Електронний ресурс] // Вікіпедія: вільна енциклопедія: [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Масенко_Терень. – Назва з екрана.– (Дата звернення 05.11.2023). – Мова укр.

Масенко Терень Германович [Електронний ресурс] // ОУНБ ім. Д. І. Чижевського: [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://wiki.library.kr.ua/index.php?title=Масенко_Терень_Германович. – Назва з екрана.– (Дата звернення 05.11.2023). – Мова укр.