Пропонуємо почитати Пропонуємо почитати
Буктрейлери Буктрейлери
Презентації Презентації
Періодичні видання I півріччя II півріччя
Нові надходження лютий 2020 січень 2020
Анонси Оголошення
Бібліотечні клуби Бібліотечні клуби
Бібліотеки в Інтернеті Бібліотеки в Інтернеті
Електронний каталог Електронний каталог

 


Юнкерське кавалерійське училище в нашому місті було урочисто відкрито 26 вересня 1865 р.

        Раніше в Єлисаветграді в 1859-1865 рр. існувало офіцерське кавалерійське училище, призначене для спеціальної освіти офіцерів кавалерії, в якому викладалися тактика, верхова їзда, артилерія, фортифікація, ветеринарія, ковальська справа, фехтування і гімнастика. Курс навчання тривав 2 роки. 2 серпня 1866 року воно було приєднане до навчального кавалерійського ескадрону, з розміщенням в містечку Казарми Селіщенські Новгородської губернії. Це офіцерське кавалерійське училище можна вважати попередником Єлисаветградського кавалерійського юнкерського училища – воно залишило закладу свої приміщення та викладачів. Єлисаветградське кавалерійське юнкерське училище було призначене для комплектування офіцерськими кадрами кавалерійських частин Київського, Одеського та Харківського військових округів.

        Спочатку в училищі був один ескадрон із 90 юнкерів. Навчальний план училища був розрахований на 2 роки і, крім загальних предметів (закону Божого, російської мови, математики, географії, історії, креслення, природознавства), містив спеціальні дисципліни: тактику, військову топографію, польову фортифікацію, артилерійську підготовку, військове командування, військове законодавство, гіпологія, військову гігієну, методику навчання солдат шкільної грамотності, практичні заняття з тактики, топографії та саперної справи.

        Поступово штатна кількість юнкерів в ЄКЮУ збільшувалася: 1868 р. – 150, 1871 р. – 200, 1874 р. – 300 осіб. У 1874 році юнкери були розділені на 2 ескадрони: 1-й – для комплектації драгунських полків, 2-й – для гусарських і уланських полків.

        У 1876 р. в Єлисаветградському кавалерійському юнкерському училищі було відкрито козаче відділення на 35 осіб. На той час в Російській Імперії існувало лише одне суто козацьке училище – Новочеркаське урядницьке. У 1886 р. козаче відділення ЄКЮУ було переведено в Новочеркаськ.

        У 1877 р. було започатковане щорічне училищне свято – 26 жовтня.

        Випускники юнкерських училищ отримували звання стандарт-юнкерів (в піхоті – портупей-юнкерів) і тільки після табірних зборів у своїх полках випущені 1-м розрядом переводилися в офіцери за поданням начальства без наявності вакансій в полку, а випускники 2-го розряду чекали, коли з'явиться вакансія. Учнівський склад налічував 200 юнкерів, і тільки в 1890 р., коли в училищі з'явилася козача сотня, загальна кількість курсантів зросла до 320.

        Єлисаветградське кавалерійське юнкерське училище вже з 1874 р. стало основним джерелом офіцерських кадрів кавалерії.

        В юнкерські училища приймали випускників військових прогімназій або відповідних цивільних навчальних закладів, а також добровольців. З 1869 р. могли навчатися і призвані унтер-офіцери. У 1868-1886 рр. в Єлисаветграді існувала військова прогімназія – чотирирічний навчальний заклад, основним призначенням якого була початкова освіта майбутніх юнкерів ЄКЮУ. Крім того, в училище вступали колишні учні Єлисаветградського земського реального училища, класичної та інших гімназій, а також найближчих до Єлисаветграда Київської та Полтавської військових гімназій.

        Основний склад учнів Єлисаветградського кавалерійського училища був різноманітним. Потомствені дворяни (серед яких зустрічалися і титуловані – князі та барони) становили не більше 20%, і навіть разом з дітьми молодших офіцерів і чиновників вони ледве досягали половини курсу в XІX столітті, а з початком XX століття більшість юнкерів були селянського, міщанського та козацького походження.

        Курс юнкерського училища складався з двох класів – молодшого загального і старшого спеціального. Обсяг і зміст спеціальної освіти диктувався знаннями і навичками, необхідними для командування батальйоном (у військових училищах рівень підготовки був орієнтований на командування полком).

        З розвитком мережі юнкерських училищ надання офіцерського звання без курсу навчання було припинено. У 1893 р. юнкерам військово-училищних курсів була надана однакова форма обмундирування.

        У 1901-1904 рр. юнкерські відділення училища були перетворені у військові ради училищ. У 1902 р. ЄКЮУ було перейменовано в Єлисаветградське кавалерійське училище (ЕКУ) і в 1904 р. здійснило останній випуск з юнкерських відділень. 21 січня 1903 р. Єлисаветградське кавалерійське училище було височайше нагороджено штандартом.

        У 1908 р. всім чинам училища була видана уланська форма обмундирування.

        19 січня 1913 р. був затверджений нагрудний знак Єлисаветградського кавалерійського училища.

        Наприкінці 1917 р. Єлисаветградське кавалерійське училище було розформовано.

        У 1918 р. в період гетьманщини, робота Єлисаветградського кавалерійського училища була відновлена і в ньому готували кадри для гетьманського війська. Доля училища часів УНР (Української Народної Республіки) невідома. У 1919 р. в Єлисаветграді діяли прискорені курси червоних командирів. Пізніше радянський військово-навчальний заклад, що зайняв приміщення ЕКУ, називався 5-а Українська кавалерійська школа ім. С. М. Будьонного, а потому Зінов'євське кавалерійське училище, що проіснувало до 1935 р., після воно було переведено в м. Пензу.

        Багато випускників училища стали видатними воєначальниками, відомими були також його викладачі та очільники.

        Начальником Єлисаветградського офіцерського кавалерійського училища (1859-1866) був полковник Едуард Абрамович Гайлі. Можливо, це той самий Едуард Гайлі, який (в чині ротмістра) був товаришем по службі А. А. Фета в Орденському кірасирському полку. Ось як його описав поет: «Це був тип колишнього гусара. Середнього зросту, з рудуватим відтінком волосся на голові і висячими на всі груди вусами, Гайлі уособлював добродушно-глузливу безтурботність».

        Найвідомішим начальником (1896-1904) був Олександр Васильович Самсонов (1859-1914), герой Першої світової війни. Траурний поїзд з його тілом, привезеним зі Східної Пруссії, зустрічав на пероні Елисаведградського залізничного вокзалу стрій юнкерів та викладачів училища.

        Серед викладачів ЕКУ були: учасник революційно-демократичного руху Микола Дементійович Новицький (1833-1906), культурний і просвітницький діяч Микола Федорович Федоровський (1838-1918), талановитий військовий теоретик, після революції – радянський воєначальник Павло Павлович Ситін (1870-1938). Викладачем і скарбником ЕКУ в останні його роки був ротмістр Євген Васильович Величковський, батько єлисаветградського гімназиста, згодом чудового поета, Анатолія Євгеновича Величковського (1901-1981).

        В училищі в різні роки навчалися цікаві особистості, які з часом добре відзначилися на ниві своєї діяльності. Діапазон талантів, сформованих в стінах кавалерійського училища, дуже широкий – від непереможного аса Першої світової війни (полковник Олександр Олександрович Казаков, кавалер Георгіївського хреста, 1889-1919) до українського військового генерал-хорунжого Іван Володимирович Омелянович-Павленко (1881-1962) і наказного отамана вільного козацького війська Іван Васильович Полтавця-Остряниці (1890-1957).

        Кілька випускників ЕКУ стали самобутніми художниками – Амвросій Ждаха, Костянтин Подушкін, Георгій Гурський, Віктор Арнаутов. Колишніх юнкерів ЄКУ можна знайти і серед письменників – Йосип Варфоломійович Шевченко (1854 – до 1900), племінник Т. Г. Шевченка. Перелік відомих людей, пов'язаних з Єлисаветградським кавалерійським училищем, неважко продовжити, але і так можна зробити висновок, що воно було значним державним навчальним закладом другої половини XIX – початку ХХ століть.

Дізнатися більше:

Книги

Кавалерія: від Єлисаветградського офіцерського кавалерійського училища до Української кіннотної військової школи ім. Будьонного (1850-1930 рр.): книга-альбом. – Кіровоград: Імекс ЛТД, 2015. – 232 с.

Публікації

Босько Володимир. «Фет вспоминает Елисаветград и службу в армии»: від військової прогімназії до військового ліцею [Текст] / Володимир Босько // Народне слово. – 2014. – №49 (6 листопада). – С. 8-9: фото.

Пілінський В. Пам’ятна дошка випускникам кавалерійського училища / В. Пілінський // Народне слово. – 2019. – 19 вересня. – С. 9.

Трибуцька О. Подвижницька місія Миколи Федоровського / О. Трибуцька // Народне слово. – 2012. – 12 липня. – С. 12.

Шевченко С. Юнкерське кавалерійське / С. Шевченко // Вечірня газета. – 2008. – 18 липня. – С. 7.

Юнкерське кавалерійське училище // Нова газета. – 2014. – 20 березня. – С. 20: фото. кол.

Ресурси Інтернет

Босько В. Кавалерійське училище: гордість Єлисаветграда [Електронний ресурс] // ОУНБ ім. Д. І. Чижевського: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу:
http://library.kr.ua/elib/bosko/advokaty/kavuch.html. – (Дата звернення 3.09.2019). – Назва з екрана. – Мова укр.

Исторический очерк Елисаветградского кавалерийского училища с воспоминаниями питомцев школы к столетию со дня основания училища / под ред. С. Ряснянского. – Нью Йорк: издание объединения бывших юнкеров Елисаветградского кавалерийского училища, 1965. – 239 с. – Режим доступу: https://www.genrogge.ru/elisavetgrad_kav_uchilishe/index.htm

Шевченко С. Випускники Єлисаветградського училища у боротьбі за незалежність України [Електронний ресурс] // Перша електронна газета: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://persha.kr.ua/news/52884-vipuskniki-yelisavetgradskogo-uchilishha-u-borotbi-za-nezalezhnist-ukraini/. – (Дата звернення 3.09.2019). – Назва з екрана. – Мова укр.

Шляховий К. В. Єлисаветградське кавалерійське училище [Електронний ресурс] // ОУНБ ім. Д. І. Чижевського: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://library.kr.ua/kray/shlakhovoy/eky.html. – (Дата звернення 3.09.2019). – Назва з екрана. – Мова укр.