Пропонуємо почитати Пропонуємо почитати
Буктрейлери Буктрейлери
Презентації Презентації
Періодичні видання I півріччя II півріччя
Анонси Оголошення
Бібліотечні клуби Бібліотечні клуби
Безпека в Інтернеті Безпека в Інтернеті
Бібліотеки в Інтернеті Бібліотеки в Інтернеті
Електронний каталог Електронний каталог

 

Першому трамваю пам’ятник

        Першому трамваю пам’ятник Кропивницький трамвай (раніше – Єлисаветградський, Зинов’євський, Кіровський, Кіровоградський) – система трамвая на електричній тязі, що діяла у місті Кропивницький. Історично четверта міська трамвайна мережа Російської імперії після Київського, Нижньогородського та Дніпровського трамваїв.

        Перший проект побудови кінного трамвая у Єлисаветграді з’явився у 1887 році. Вдруге подібний проект надійшов до міської управи від московського купця П. А. Алексєєва в 1890 році. Втретє, у квітні 1895 року, інженер залізничних шляхів І. А. Ліхачов, виконавчий директор Бельгійського трамвайного товариства в Москві, подав прохання до міської управи про дозвіл прокласти вулицями Єлисаветграда лінії електричного трамвая. У травні того ж року управа дала згоду і підписала угоду з Ліхачовим на побудову та експлуатацію трамвая на 50 років.

        Укладати колії почали у квітні 1897 року. Лінія будувалася одноколійною з роз’їздами. На заводі в Кельні були замовлені 5 закритих і 3 відкритих вагони, електрообладнання було змонтоване німецькою фірмою АЕГ.

        Регулярний рух вагонів електричного трамвая розпочався 13 липня 1897 року від вокзалу нинішніми вулицями Олефіренка, Двірцевою, Великою Перспективною і Великою Пермською до пивзаводу Зальцера, офіційно електричний трамвай у місті було відкрито 26 липня 1897 року.

        24 вересня 1899 року збудовано лінію вулицями Безпопівською, Успенською та Преображенською від заводу Шкловського на Кущівку завдовжки 3,6 км, а у листопаді того ж року нею вже курсувало чотири вагони.

        Загальна довжина всіх ліній Єлисаветградського трамвая становила 9,7 км. 1901 року в депо перебувало 22 моторних і 3 причіпних вагони, які до того часу вже перевезли 2045,8 тисячі пасажирів.

        Наявність трамваю благотворно вплинула на вирішення транспортних проблем міста, що бурхливо розвивалося, забезпечивши швидкий, зручний і відносно недорогий зв’язок робітничих та індустріальних околиць з діловим центром, житлових районів з навчальними закладами, магазинами, заміськими дачами і левадами, культурними установами. Добре продумані були загальні правила користування міським трамваєм. Ціна проїзду складала до п’яти копійок для дорослих і до трьох для дітей від 7 до 16 років (мова йде про часи до 1918 року). Це досить висока сума, якщо врахувати, що буханець хліба коштував одну копійку. Тому користуватися послугами «малої залізниці» могли далеко не всі мешканці, особливо центральної частини міста, та й відстані були не такі вже й довгі. Для деяких державних службовців існували своєрідні пільги. Наприклад, для поліцейських і рознощиків телеграм. Але їхати безплатно вони могли лише у службовій формі і не більше одного у вагоні. Причому, у салон заходити і сидіти пільговикам не дозволялося, вони мусили стояти на передній площадці (тамбурі). Тільки цій категорії городян надавалися такі скромні пільги.

        Під час подій Української революції рух трамваїв припинився 8 січня 1918 року, а відновився 1 травня 1922 року. У цьому ж році на вулиці Гоголя зношені відрізки на головній лінії були замінені на нові. Станом на 1922 рік депо налічувало 10 вагонів, які курсували двома маршрутами: «Вокзал – Пивзавод Зальцера» (№1) та «Центр – Кущівка» (№2).

        У 1929 році побудовано 3,5 км ліній з центру до Новомиколаївки. Цього ж року в Харкові було придбано 11 вагонів, що дозволило списати найстаріші німецькі вагони фірми «Гербрант».

        У 1940 році довжина колій становила 16,2 км, у депо налічувалося 29 вагонів, діяла одна тягова підстанція та один трамвайний парк, існував також допоміжний трамвайний парк. Діяли чотири маршрути:

        «Вокзал – Пивзавод Зальцера»;

        «Центр – Кущівка»;

        «Вулиця Леніна – Новомиколаївка»;

        «Пивзавод Зальцера – Міський сад».

        Три з них мали лише одну колію – діяло 8 роз’їздів. Поворотна петля знаходилася біля залізничного вокзалу. У 1940 році був складений проект розширення трамвайної мережі.

        Першого удару трамвайному господарству було завдано напередодні війни. У червні у жорна безпідставних комуністичних репресій потрапили кадри трамвайників, були репресовані рядові спеціалісти і керівники. У 1941 році, при відступі радянських військ, було підірвано трамвайну електростанцію та зруйновано трамвайне господарство. Під час окупації міста німці намагалися запустити трамвай, полагодили колію і вагони, але не встигли поновити електростанцію. При відступі вони вивели з ладу відбудоване ними. Залишки колій і машинного обладнання виднілися серед бруківки вулиць і дворів депо наприкінці 50-х років. Після закінчення війни були невдалі (через брак коштів) спроби відновити кіровоградський трамвай. 1945 року цілі трамвайні вагони вирішили передати до Вінниці, але туди вони не потрапили через дорожнечу транспортування. Подальша їхня доля невідома.

        Пам’ятник Єлисаветградському трамваю з’явився у місті у 1997 році. Відкриття скульптури приурочили до 100-літнього ювілею з дня появи першого трамвая в Єлисаветграді. Сьогодні пам’ятна скульптура є незвичайною пам’яткою у зеленому сквері на розі вулиць Дворцової та Шульгіних.

        Скульптура у вигляді арки зі стилізованим зображення трамвайного вагона в середині створена скульпторами В. Френчко та А. Мацієвським.

Дізнатися більше:

Книги

Маленький Париж: Елисаветград в старой открытке. – М.: Пинакотека, 2004. – 240 с.: ил.

Публікації

Босько В. «Туди ходив трамвай...»: Михайло Шполянський – найвидатніший радянський інженер-транспортник / В. Босько // Народне слово. – 2011. – 27 жовтня. – С. 9: фото.

Босько В. Загадка єлисаветградського трамвая: хто його справжні будівничі? / В. Босько // Народне слово. – 2012. – 24 травня. – С. 6: фото.

Маршанін А. Трамвай – перший електротранспорт нашого міста / А. Маршанін // Вечірня газета. – 2012. – 1 червня. – С. 5.

Міський трамвай // Наше місто. – 2016. – 6 жовтня. – С. 9: фото.

Стужук Г. Четвертий в Російській імперії: історія міста Єлисаветграда – Кіровограда – це справжнє сплетіння з пам’ятних подій і бібліографій знаменитих людей / Г. Стужук // Молодіжне перехрестя. – 2007. – 11 жовтня. – С. 9.

Тютюшкін Ю. Маршрути Єлисаветградського трамвая / Ю. Тютюшкін // 21-й канал. – 2014. – 31 липня. – С. 18.

Ресурси Інтернет

Кіровоградський трамвай [Електронний ресурс] // Вікіпедія: вільна енциклопедія [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Кіровоградський_трамвай. – Назва з екрана. – (Дата звернення 18.08.2019). – Мова укр.

Матівос Ю. Світле минуле: історія кіровоградського трамваю. [Електронний ресурс] // АКУЛАMEDIA: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://akulamedia.com/svitle-minule-istorija-kirovogradskogo-tramvaju-foto/. – Назва з екрана. – (Дата звернення 18.08.2019). – Мова укр.