Міський (казенний) сад став першим серйозним і довговічним об’єктом у споруджуваному Єлисаветграді. Відомо про закладення в 1764 році на березі річки Сугоклея, в одній версті від Єлисавета, міського саду за наказом генерала Мельгунова, командира чи коменданта Нової Сербії, для вирощування овочів і фруктів для імператорського двору. Пишуть, що вже в наступному, 1765 році до імператорського столу були відправлені місцеві кавуни і дині. Збереглося ім’я першого садівника – ним був ієромонах Герасим. В основному «казенний сад і город» забезпечував потреби місцевого гарнізону, напевно, і того ж генерала Мельгунова. Місцем активного відпочинку городян Казенний сад з самого початку не був, хоча там і могли влаштовуватися пікніки й інші розважальні прогулянки, адже місця красиві.
Незабаром територія перейшла у власність міста для облаштування на цьому місці «саду на англійський смак».
У 1819 році місто замовило характеристику саду землеміру Коропчинському, що зафіксував наявність досить великого винограднику – близько 25 десятин. Великий фруктовий сад був посаджений та існував ще після війни на місці нинішнього пустиря, праворуч від телецентру. Не так давно там були теплиці «Зелентресту». Виходить, що справжнє облаштування Міського саду почалося тільки з 1834 року, коли Єлисаветград став військовим поселенням. Військові жваво взялися за справу і висадили тут соснову алею, навели порядок, розбили зразковий парк з квітниками, розчистили русло Сугоклеї й обладнали купальню-«копанку», побудували танцювальний зал, альтанки і навіть будиночки, де влітку жили батьки-командири.
Загалом, у ті роки Міський сад став справжнім місцем відпочинку, але після скасування в Єлисаветграді статусу військового поселення і ліквідації шефства військових сад занепав, аж до кінця XIX століття. З 1897 року в саду були облаштовані буфети для публіки, чотири рази на тиждень грав духовий оркестр, побудували циклодром, або іподром, провели освітлення і навіть телефонний зв’язок з номером 294. До самого входу в сад підвели і трамвайну лінію, яка обслуговувала публіку до 23-ї години в літній період.
Породи дерев там росли звичайні, характерні для цієї місцевості дуби, клени, ясени, а пізніше розрослася акація. Найвідоміше дерево – величезний, в декілька обхватів, Потьомкінський дуб, що ріс на березі річки, але спиляний чомусь в 1915-му році. Можливо, він був останнім представником дубового гаю, що був тут ще в доісторичні часи.
Під час подій 1917-1921 років у ньому постраждали багато дерев, які рубали на дрова, але з середини 20-х років ХХ століття тут знову діяв парк, площа якого перед війною становила майже 40 гектарів.
У війну сад знову піддався варварській вирубці. Державна комісія повідомила, що це справа рук німців, які рішуче знищили розважальну інфраструктуру і вирубали рідкісні породи дерев, зате після війни Міський сад пережив справжній ренесанс. Крім будівництва тут павільйонів, облаштування алей та іншого, в 1948 році на Сугоклеї була споруджена перша дамба за проектом архітектора Темченка, завдяки якій з’явилося водосховище, яке зробило Міський сад одним з найпопулярніших місць відпочинку городян.
Територія Міського саду зросла майже до 50 гектарів, а коли на початку 70-х років частково розмило стару греблю, в 1978-му році звели сучасну, в тому числі й для задоволення потреб у воді споруджуваних заводів радіовиробів і «Друкмаш». Вийшла водойма з площею водного дзеркала 38 гектарів і обсягом у 967 тисяч кубічних метрів води.
Міський сад був обладнаний атракціонами, з боку міста були влаштовані пляж і зручний спуск у воду за допомогою покладених уступами бетонних плит. Завдяки цим плитам, які лежать у воді, можна було купатися на безпечній глибині. У Міському саду були футбольне поле, волейбольні та баскетбольні майданчики, але зараз вони практично не використовуються. Там був побудований навіть зал засідань, де влітку проводили різні громадські та партійні заходи. На іншому березі довгі роки діяв піонерський табір, неподалік розташовувалися ресторан і човнова станція, пляж. Вище парку, навколо паркану телецентру, довгий час працювали всілякі павільйони – тут була величезна виставка досягнень сільського господарства з колесом огляду і гойдалками. З лівого боку від вулиці Кропивницького розташовувалися реставраційні скульптурні майстерні. З 1968-го по 1996-й рік Кіровоградська обласна рада прийняла низку рішень, що закріпили за територією Міськсаду, який після війни стали називати Парком Перемоги, статус рекреаційної та заповідної зони як пам’ятки садово-паркового мистецтва. У 2001 році Кіровоградська міськрада пішла ще далі і вирішила створити на місці Міського саду Ботанічний, але самого саду, як парку в його звичному розумінні, вже не було.
У Міському саду росте багато таких цікавих видів дерев: три або чотири види клена гостролистого, чагарник птелею; з рослин росте червонокнижна рослина дібровний тюльпан.
Сьогодні знаковими елементами Міського саду, як колись 500-літній дуб, стали 180-метрова телевежа і відпочинковий комплекс «Тиха гавань».
Дізнатися більше:
Книги
На память о родном крае: история центральной Украины в слове, красках, фотографиях и почтовых открытках. – Кіровоград: Імекс ЛТД, 2008. – 432 с.: ил.
Публікації
Верстюк О. Чи стане міський сад знову улюбленим парком? / О. Верстюк // Вечірня газета. – 2007. – 2 листопада. – С. 4.
Слюсаренко В. Міський (Казенний) сад / В. Слюсаренко // Народне слово. – 2013. – 16 травня. – С. 6.
Худояров Р. «Сад. Ах, мой сад» / Р. Худояров // Молодіжне перехрестя. – 2008. – 14 лютого. – С. 4.
Полулях Сергей. Городской сад: лечим или калечим? / Сергей Полулях // Украина-Центр. – 2019. – 23 мая. – С. 8, 9: фот. кол.
Ресурси Інтернет
Леонід Багацький. Не тільки й світла у вікні, що Пашутін… Міський сад: [Електронний ресурс] // Сурма: [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: . – Назва з екрана. – (Дата звернення 10.08.2019). – Мова укр.
