Фортеця Святої Єлисавети – одна із найбільш вцілілих земляних фортець на Україні. Фортецю збудували на землях, які належали Війську Запорізькому – Інгульська козацька Бугогардівська паланка. Указ про створення на правому березі Інгулу фортеці підписаний імператрицею Єлисаветою 11 січня 1752 року. Указ про будівництво фортеці датований 3 березня 1754 року. На території фортеці до її побудови були поселення, тому що після зведення фортеці невдовзі відбувся великий ярмарок (у липні 1754 р.). Фортеця – це потужний блокпост у економічному, адміністративному, діловому і судовому відношеннях.
Будувати фортецю прибуває Гадяцько-Миргородський полк (1390 чоловік), який виконує за чотири місяці основні роботи. Під час робіт померло 72 козаків, 233 захворіло, а 855 – втекло. 12 червня 1754 року відбувся молебень закладки за церковним чиноположінням і святковий салют. Фортеця була побудована у жовтні 1754 р. у формі шестикутної зірки – шість бастіонів, шість равелінів. Зверху споруджували палісад, або по-запорізькому «часник», – заточені дерев’яні колоди, які стояли по всій довжині равелінів та бастіонів.
Фортеця навмисне побудована на нагірному березі річки Інгул (на правому березі). На лівому березі заселялося місто.
Почався конфлікт між запорожцями і чиновниками Російської імперії. Є свідчення з архіву Війська Запорізького: «...Росіяни нині Військо Запорізьке до решти вигубити хотять, для чого фортець, як ось Єлисавет і прочая, на цьому боці Дніпра пороблено і Військо Запорізьке зовсім у мішок убрате і щоб той мішок зав’язати, росіяни способу не обрали».
1769 рік. Фортеця витримала один єдиний штурм у своїй історії, коли на неї напало військо кримських татар. Насправді запорожці їх пропустили. Озброєння було поганим, застарілим, гармат було мало, часів петрівської доби. Армія кримських татар була потомлена і боялася вилазки з фортеці. Гарнізон не робить жодної вилазки. Побачивши, що небезпеки немає, армія кримських татар здобула можливість грабувати прилеглі землі. В цей час Петро Румянцев, Олександр Суворов почали говорити про те, що ця споруда своєї функції не виконує, фортеця не захистила цю провінцію від пограбувань.
На валах ми можемо бачити дві гармати, у 1805 році їх поставили тут після ліквідації фортеці, вони є автентичними і доповнюють архітектурний ансамбль фортеці св. Єлисавети.
На місці сучасної лікарні були розташовані казарми, собор, гауптвахта, острог – всі споруди були дерев’яними, лише для князя Потьомкіна було побудовано кам’яний дім з 14 кімнатами.
Бастіон Андрія Первозваного (з якого видно школу №32 і будівлю управління статистики) зберігся, напевно, чи не найкраще. Артснаряди могли влучити лише у земляний вал і не могли зашкодити житловим будівлям, що були розташовані у центрі фортеці.
Вал навпроти виправної колонії обсипався, але це важливий пункт спостереження, з нього добре видно усе місто – як на долоні (видна зараз Інгульська шахта).
З часом фортеця занепадає, а місто стрімко розвивається. Кошовий отаман Петро Калнишевський має надію на повернення козацьких земель, йому вдається цього досягти. Але 1775 р. відбулася остаточна ліквідація Запорізької Січі як козацької автономії.
Повне скасування фортеці Св. Єлисавети здійснилося 15 березня 1805 року. Фортечний гарнізон був розформований, але в казармах ще багато років розміщувався нестройовий батальйон (три інвалідні роти).
Фортецю завжди використовували учасники боротьби за владу – отаман Григор’єв захопив її у 1919 р., тут перебували і ув’язненні під час Української визвольної революції.
Видатна фортеця і тим фактом, що тут у тюрмі сидів під арештом учасник визвольних змагань Юрій Горліс-Горський, якого привезли на вали фортеці для розстрілу. Вояк, розвідник і письменник потрапив у полон у 1920 р. В його романі «Холодний яр» знаходимо:
«В кількох кроках темніли плями розкопаної землі, здогадуюся – тут стріляють і закопують... Коли старший затримав крок, щоб зробити рух убік і пропустити мене вперед – плигаю на нього. Вхопивши за плечі і обернувши кругом себе, штовхаю його на задніх. Два постріли... крик... Скотившись клубком із валу, пускаюся бігти. Босий... в одній білизні. Біля ніг дзижчать кулі... До цього часу в грудях забиває дух, коли згадую той біг. Старт – смерть. Мета – життя і воля! Коли б хтось так бігав на спортивних змаганнях, зібрав би нагороди з цілого світу!..»
На місті фортеці є плани облаштувати впорядкований меморіально-історичний комплекс.
Дізнатися більше:
Книги
Матівос Ю. Фортеця Св. Єлисавети: історія винекнення / Ю. Матівос // Місто на сивому Інгулі. – 2005. – С. 25-32.
Пашутин, А. Н. Исторический очерк г. Елисаветграда. – Елисаветград: Лито-типография бр. Шполянских, 1897. – 311 с.
Фортеця Святої Єлисавети. Заснування. – Кропивницький: КОД, 2019. – 40 с.
Публікації
Історична дата народження міста Святої Єлисавети // Наше місто. – 2018. – 27 червня. – С. 14.
Петраков В. «Мундири, ментики, нашивки...»: до 250-річчя заснування фортеці Святої Єлизавети / В. Петраков // Освітянське слово. – 2003. – Жовтень. – С. 8.
Підвисоцький В. Фортеця Святої Єлисавети. Заснування / В. Підвисоцький // 21-й канал. – 2017. – 21 вересня. – С. 9.
Скочко Олена. Українські стежки фортеці Святої Єлисавети / Олена Скочко // Первая городская газета. – 2019. – 1 августа. – С. 14: фот.
Ресурси Інтернет
Шляховий К. Фортеця Святої Єлисавети. Історична довідка [Електронний ресурс] // ОУНБ ім. Д. І. Чижевського: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: . – (Дата звернення 10.09.2019). – Назва з екрана. – Мова укр.
Фортеця Святої Єлисавети [Електронний ресурс] // Вікіпедія: ф: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: .
Кропивницький: Новий погляд на фортецю Святої Єлисавети [Електронний ресурс] // утренний город: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: . – (Дата звернення 10.09.2019). – Назва з екрана. – Мова укр.
