Пропонуємо почитати Пропонуємо почитати
Буктрейлери Буктрейлери
Презентації Презентації
Періодичні видання I півріччя II півріччя
Нові надходження січень 2024
Безпека в Інтернеті Безпека в Інтернеті
Електронний каталог Електронний каталог
Державні закупівлі

                                                          Україна ж повсюду єдина,
                                                          Хоч миліша за все біля отчого дому земля.
                                                                                                           К. Горчар

        Катерина Горчар – українська поетеса, журналістка, членкиня Національної Спілки письменників України (1997 p.). Лауреат обласної літературної премії імені Є. Маланюка 2006 року в номінації поезія за збірку «Мій серпень».

        Катерина Георгіївна народилася в селі Інгуло-Кам’янці Новгородківського району на Кіровоградщині 5 серпня 1957 року. Інгуло-Кам’янка – велике, гарне село, яке розташоване на берегах річок Інгулу і Кам’янки, звідси і назва його. Засноване село у тридцятих роках 18 століття.

        Дитинство пролітало парусами над степом, калейдоскопом вражень, а згодом ставало щемливими спогадами:

        В дитинство іще повернусь,
        Хай мічені скроні літами,
        І школі старенькій, як мамі,
        При зустрічі низько вклонюсь.
        Скажи мені, як ти живеш.
        Сама край села серед кленів?

        Шибками всміхнулась до мене,
        А в кожній – вітрильце пливе.
        Вітрильце дитинства сія
        Крізь років розвихрений простір,
        Пораднице, школо моя.
        Як жити на світі непросто…
                                     Вітрильце

        Теплі рядки і спогади присвятить потім рідним видноколам, та найріднішим людям на землі:

        Де батькова хата – там сонця багато
        І терен цвіте навесні.
        Там соняхи й мальви, і тато, і мама
        Всміхаються радо мені.
        Там квітне калина чарівно, дитинно,
        І небо зірки нахиля
        Над райдужну хату, де батько і мати
        Колишуть внучат-журавлят.
        До рідної хати спішу завітати
        І в радісні дні, і в сумні
        Там соняхи, й мальви, і тато, і мама
        Всміхаються радо мені.
        Сміється день, немов дзвінка сопілка,
        Він сумніви й сум’яття віджене,
        І голубе вікно, й брунатна гілка –

        Все привітає радісно мене.
        І клен старий: у нього нині свято,
        Він стільки років гойдалку беріг...
        І бабця – піч, і рушникова хата,
        І спогадами клечаний поріг.
        Тут рідне все й таке близьке до болю,
        І кущ калини, й мальви, і квітки...
        Немов з дитинства, з першої любові
        Несуть у душу щебіт ластівки.
        Потисну батьку бережно правицю,
        Погладжу скроні
        в мами край воріт.
        А скроня в батька інеєм сріблиться.
        А коси в мами – як вишневий цвіт.

        Після закінчення середньої школи продовжила навчання у Кіровоградському педінституті на філологічному факультеті. Працювала в школі, у редакціях Новгородківської райгазети, обласної газети «Народне слово», власним кореспондентом у газетах «Сільські вісті», «Кіровоградська правда».

        Перші вірші Катерини Георгіївни з’явились у колективних збірниках «Поезія – 88», «Котигорошкове поле», у колективній книжці на правах першої збірки «Пелюстка світу». Її твори друкуються в обласній та республіканській пресі. Зокрема в альманасі «Степ».

        Має Катерина Горчар і окремі збірки поезій: «Листи до любові» (1994 р.), «Неприручений птах» (2001 р.), «Мій серпень» (2003 р.), «День, якого не було» (2008 р.), «Дощ при місяці» (2008 р.).

        Багато віршів у Катерини Георгіївни присвячено одвічній берегині української оселі – матусі:

                                                                         В маминій хаті зелена неділя,
                                                                         Пахнуть василечки і чебреці –
                                                                         В свято матуся аж помолоділа
                                                                         То вже не зморшечки,
                                                                        А промінці.

**********

                                                                        Ви – у мами,
                                                                        Там, напевне,
                                                                        Гріє душу кожна квітка,
                                                                        Кожна гілка, кожна пташка,
                                                                        Навіть стежка на город.

**********

        Дорога моя мамо,
        Хай цвіте тобі сонячне літо,
        Золота моя горличко,
        Квітко моя чарівна.
        В день народження твій
        Так я хочу тебе обігріти,
        І любов’ю, й теплом,
        Бо ти – зірка для мене ясна.

        Дорога моя мамо,
        Золота моя, сонячна нене,
        Я дарую тобі
        Свого серця любов і тепло.
        Знай, матусю, завжди,
        Ти завжди найдорожча для мене
        І тебе від незгод
        Я своїм обігрію крилом.

        Чи можна дібрати кращі, ніжніші і тепліші слова, які будуть оберегом і вдячністю від доньки. Це і молитва, і потрібність і спасіння від самотності для батьків.

        Світлана Барабаш так означила творчість Катерини Горчар: «...її поезія така схвильована, щира, як мамине слово, як мамина пісня… її поетичний світ народжений з любові і живе нею. Скидається на те, що цвіт папороті, знайдений дівчинкою якоїсь дивовижної ночі, не перецвітає в її душі».

        Її поетичний світ народжений з любові і живе нею. Джерело поезії і любові прийшло з дитинства, а почалося з отчого дому, з любові до батька, до матері, до рідної землі.

        Для Катерини Гончар любов до отчого дому, до батька, матері, до сина невіддільна від любові до України. І це постійно відчуваєш. Читаючи її поезію, спостерігаєш, як глибоке джерельце дитячої любові поступово переростає в потік відповідальності за все на світі. Наше традиційне бачення матері як Батьківщини, а Батьківщини - як матері, особливо виразно звучить у її творчості…

                                                                        Єдина відрада, Єдиним багата:
                                                                        Це стежка додому, де мама і тато.
                                                                        Старенькі, сивесенькі мною щасливі,
                                                                        Тут всі твої біди стають неможливі.

        Україна для Катерини Горчар у вірші «Реквієм» - то «скривджена вдова, змордована, замучена ...мати», то «маленька дівчинка, дівчатко!, маленька квіточка... Скалічені і мертві – без війни... І саркофаг, як смерть, стоїть на чатах».

        Українська душа її пробивається у кожному рядочку потужною здатністю бачити прекрасний світ, вміти бути в ньому чарівною сопілкою, і втілити світ навічно у слові, аби він відлунював тим, хто здатен торкнутися до того слова чи сьогодні, чи завтра, чи колись.

                                                                        Намалюю рушник, і птаха, і небо, і вишию.
                                                                        На крилі рушника неприрученний птах полетить.

        Залюбленістю у світ наш до краю, своєю ніжністю і щирим словом Катерина Горчар підкорює свого читача.

        Поезії авторки «Бережіть матерів» та «Де батькова хата – там сонця багато» покладені на музику.

 

Дізнатися більше:

Твори автора

Антологія одного вірша / Катерина Горчар, Володимир Яремчук, Наталія Бідненко // Народне слово. – 2012. – 25 жовтня. – С. 1.

Блакитні вежі: хрестоматія творів письменників Приінгульського краю: у 2 т. / редкол.: Василь Бондар (голова), Т. В. Андрушко, А. М. Корінь [та ін.]; авт. передм. Л. В. Куценко; укл.: Василь Бондар. – Кіровоград: Мавік, 2011. – Т. 1: Поезія / Тетяна Андрушко [та ін.]. – 2011. – 507 с.: портр., іл. – Бібліогр. в кінці розд.

Горчар Катерина Георгіївна. День, якого не було: поезії / Катерина Горчар; ред. Олександр Кердіваренко. – Кіровоград: [б. в.], 2008. – 71 с.: портр.

Горчар Катерина. Дощ при місяці: поезії / ред. В. Бондар / К. Горчар. – Кіровоград: Мавік, 2008. – 88 с.

Горчар К. Листи до любові: вірші. – Кіровоград: Степ, 1994. – 103 с.

Горчар Катерина. Мій серпень: поезії / Катерина Горчар; ред. Олександр Кердіваренко. – Кіровоград: Степ, 2003. – 195 с.: портр.

Горчар Катерина. Неприручений птах: вірші / К. Горчар. – Кіровоград: Степ, 2001. – 95 с.

Горчар К. О. Кердіваренко: «Село - мій ревний біль»: На здобуття обласної літературної премії імені Євгена Маланюка / К. Горчар // Кіровоградська правда. – 2010. – 12 січня. – С. 6.

Горчар, Катерина. Роки вдаль відпливуть...: вірш / Катерина Горчар // Народне слово. – 2013. – 12 грудня. – С. 7.

Жіноче обличчя літератури краю: прес-досьє для користувачів шкільного віку та організаторів дитячого читання / Кіровогр. обл. б-ка для дітей ім. А. П. Гайдара, Відділ бібліографії та краєзнавства; укл. Л. В. Матвієнко; ред. О. В. Ліпей. – Кіровоград: [б. в.], 2012. – 16 с.: фото.

Золоте поле: літературний альманах письменників Приінгулля / Валерій Гончаренко [та ін.]. – Кіровоград: Поліграф-Терція, 2009. – 275 с.: іл.

Літературний календар: серпень // Народне слово. – 2016. – 11 серпня. – С. 8: фото.

Решетов Олександр Олексійович. Троянда на білім роялі: пісенник / Олександр Решетов; ред.: Олена Панічева, Світлана Барабаш. – Кіровоград: ТОВ "Імекс-ЛТД", 2006. – 210 с.

«Стежина. Літературний часопис»: Випуск 142-й // Кіровоградська правда. – 2007. – 31 серпня. – С. 3.

«Стежина. Літературний часопис»: Випуск 149-й / В. Погрібний // Кіровоградська правда. – 2008. – 22 липня. – С. 7.

«Стежина. Літературний часопис»: Випуск 160-й / В. Погрібний [та ін.] // Кіровоградська правда. – 2009. – 24 листопада. – С. 7.

Твори про автора

15 х 15: Письменники Приінгулля: автобіобібліографічний довідник / укл. В. Бондар. - Кіровоград: Центрально-Українське вид-во, 1999. - 63 с.

Чернігівська К. «При спаласі проміння двох долонь»: Презентація книги К. Горчар «Листи любові» // Кіровоградська правда. – 1994. – 29 грудня. – С. 3.