Інжир у фольклорі

        Красиві ззовні і приємні на дотик фіги вважалися символом родючості.

        Римляни щиро вірили у те, що смоківниця – подарунок Діоніса, тому називали плід винною ягодою та забороняли вивозити інжир за межі держави. Про інжир згадується у двох відомих книгах: Корані та Біблії.

        Фігове дерево у Біблії – символ вибраного народу. Саме тому найзаповітнішою мрією кожного єврея був відпочинок у тіні власного фігового дерева. Смоковницю часто садили поблизу будинку разом з виноградником, які вкупі створювали тінь. Під цими рослинами збиралася вся сім’я на обід чи вечерю. Улюблений вислів пророків «під своєю виноградною лозою та смоківницею» часто трапляється у Біблії, наприклад, у Міхея, Захарія тощо (Міхей 4, 4; Захарія 3,10). Фігове дерево належало до благ обіцяної землі, про яку Мойсей розповідав євреям у пустелі (Второзаконня 8, 7–8), а нестача тут фіг не раз була приводом до нарікань: «І навіщо ви вивели нас із Єгипту, – щоб завести нас у це погане місце, де нема ні землі на сівбу, ні смоковниць, ні винограду, ні гранатів, ні питної води» (Числа 20, 5). Неврожай чи знищення саранчею урожаю фіг вважали карою Божою, якою часто лякали пророки. «Спустошив він мій виноградник, мою смоковницю обломив; він облупив її геть і кинув, – лиш галузки її біліють» (Йоіл 1, 7; Псалом 105, 33). Про велике практичне значення фігового дерева для стародавніх євреїв свідчить і той факт, що плоди смоковниці використовували у жертвоприношеннях: «…і давав те все священикам. Потомкам Арона, на жертовник плодів; левітам, що тоді були при службі в Єрусалимі, 40 десятину хліба, вина, олії, гранатових яблук, смоков та інших плодів древесних; а другу десятину я шість років рік за роком, відкладав грішми й ходив щороку в Єрусалим і там їх витрачав» (Товит 1, 7).

        І у Старому (Єремія 29, 17), і у Новому Завіті плоди смоковниці часто порівнюють з людиною та її вчинками. Вислів «неплідна смоківниця» сягає своїми коренями у біблійні часи. Христос багаторазово говорить про добру і погану смоковницю. Останню каже вирубати і спалити: у переносному значенні це люди, віра яких є формальною і не підтверджена добрими вчинками та повсякденними справами милосердя. «І він розповів їм оцю притчу. Один чоловік мав смоковницю, посаджену в його винограднику. Прийшов він і почав плода на ній шукати, та не знайшов. Тоді він сказав до виноградаря: Оце три роки, як я приходжу, шукаючи плода на цій смоковниці, і не знаходжу. Зрубай її: нащо й землю займає ще? А той озвавсь до нього: пане, лиши її ще на цей рік: я обкопаю навкруг неї і обкладу гноєм. Може щось вродить нарік, а коли ні, то ти її зрубаєш» (Лука 13, 6–9). Інша розповідь євангелістів про проклін Ісусом смоковниці доповнює образ глибоко віруючої людини. «Уранці, повертаючись до міста, Він зголоднів. Побачивши одну смоковницю край дороги, Він підійшов до неї, та не знайшов на ній нічого, крім самого листя, тож сказав до неї: «Нехай повік не буде з тебе плоду!» І негайно же смоковниця всохла. Побачивши це, учні здивувались і говорили: «Як це смоковниця в одну мить засохла?» Ісус у відповідь сказав їм: «Істинно кажу вам, що коли матимете віру й не завагаєтесь, ви зробите не тільки таке з смоковницею, але й коли горі цій скажете: Двигнись і кинься в море! – воно станеться. І все, чого проситимете в молитві з вірою, одержите». (Матей 21, 18-22). Ця притча навчає, що люди, у душі котрих є щира віра, можуть не тільки здолати будь-які труднощі, але й творити чудеса. Про фігове дерево Біблія згадує понад 50 разів.

        Популярна смоковниця і в інших релігіях. У Стародавній Греції рослину присвячували Деметрі і Діонісу. У Римі довгий час шанували одне фігове дерево, під яким, за повір’ям народила вовчиця Ромула. У стародавніх римлян смоковниця була культом родючості. Єгиптяни вважали інжир священним деревом, втіленням богині неба Нут. В Індії і досі існує культ священної смоковниці. Тут її вважають престолом бога Вішну, який в образі хлопця сидить на гілках смоковниці. Сам Будда отримав просвітлення у тіні смоковниці, а Мухамед вважав її плоди найкращими у райському саду.