Відкриття груші та її сорти

        Груша (Pyrus L.) – одна з древніх плодових порід, історія якої сягає своєю глибини віків. Перші достовірні археологічні знахідки залишків її плодів у Швейцарії та Італії належать до періоду пальових будівель. Однак у культуру грушу було введено значно пізніше. Теофраст, що жив у IV ст. до н. е., першим згадує у своїх працях ранні й пізні сорти її. Перші згадки про неї зустрічаються у Стародавній Греції приблизно за 1000 років до н. е. в «наукових працях» Теофраста, в яких згадується існування дикої та культурної груші, описано різні способи її розмноження та обрізування, аж до вказівки необхідності застосування перехресного запилення між сортами, що свідчить про високий рівень культури груші вже в той час. Півострів Пелопоннес у Древній Греції називали «Країною груш».

        Задовго до нашої ери грушу почали вирощувати і в Італії. В період розквіту Римської імперії (І ст. н. е.) письменник і філософ Пліній описав більше 40 культивованих у той час сортів груші.

        Саме з цих двох країн культура груші просунулася у північніші райони Європи. В ІХ сторіччі вона стає відомою в Німеччині, у ХІІ-му – в Англії, де в ХУІІ ст. займає провідне місце у плодівництві [168]. В цьому ж столітті культура груші набуває особливого розквіту і у Франції. Зокрема, Олів’є де Серр, якого французи називають «батьком землеробства» і якому пізніше французький помолог А. Т. Буабюнель присвятив один із кращих своїх сортів (Олів’є де Серр), що культивується і в наш час, вважав, що без груші не може бути повноцінного плодового саду. В цей же час помологічна колекція Ле Лектьє, налічувала близько 260 сортів. До речі, французький оригінатор А. Лезюф назвав його іменем один з ранньозимових сортів груші (Лектьє), котрий і досі не втратив свого значення і може конкурувати з сучасними сортами.

        На території України первинні осередки груші з’явились у містах-державах Причорномор’я, що носили самостійний статус (Ольвія, Херсонес) ще в V-IV ст. до н. е.

        Нова хвиля садівничої культури на території України припадає на Х ст. і безпосередньо пов’язана з введенням християнства у Київській Русі. На перших порах садівництво було зосереджено в монастирських садах, звідки воно поширювалось у садиби та маєтки вельможних городян.

        У ХІХ ст. починають створювати паркові заповідні зони декоративного садівництва, де з часом значне місце займають і плодові культури. Зокрема, колекція груші Нікітського ботанічного саду в середині цього ж сторіччя налічувала більше 550 сортів різного походження. Особлива роль у вивченні та розповсюдженні сортів плодових культур на Україні належить Л. П. Симиренку – вченому із світовим іменем і значенням, якого по праву можна назвати засновником української помологічної науки. В його розсаднику в селі Мліїво нинішньої Черкаської області на кінець 1919 р. було зібрано колекцію з 1123 сортів плодових. Це була найбільша у світі колекція, де сорти не тільки вивчались, а й широко розмножувались, і кращі з них рекомендувались для приватних виробників і відповідних промислових зон.

        В Інституті зрошуваного садівництва УААН селекціонерами Г. І. Куликовим, І. Н. Максимовою та ін. створено близько 10 сортів груші. З них найбільшої уваги заслуговує Вікторія, що характеризується скороплідністю, стійкістю до хвороб, високою врожайністю і якістю плодів.

        У північно-східному регіоні України, на Краснокутській дослідній станції садівництва, селекцію груші здійснювали в різні роки А. Н. Шепельський, Е. С. Полякова, А. Е. Берендей, В. О. Кібкало та В. Г. Бібік. Ними створені досить зимостійкі та високоякісні сорти, придатні для промислового вирощування у східній частині Лісостепу – Основ’янська, Улюблена осіння, Бере краснокутська, Каразінська тощо.

        Велику і плідну роботу з селекції груші проводить на Придністровській дослідній станції садівництва селекціонер В. І. Сайко. Починаючи з 1960 р. і донині, вона вивела понад 20 прекрасних сортів, що по праву користуються великою популярністю в садівників. На особливу увагу заслуговують Буковинка, Звенячинська, Кучерянка, Крупноплідна, Малевчанка, Осінь Буковини, Придністрянка, Сторожинецька, Чернівчанка, Яблунівська.

        Селекція груші на сучасному рівні передбачає створення сортів, адаптованих для конкретних регіонів з високими технологічними і смаковими якостями плодів, підвищеною зимостійкістю і стійкістю до хвороб, а в перспективі – і до шкідників. У дерев цих сортів повинен бути обмежений компактний габітус крони (типу Жак Тельє), що дасть можливість створювати високопродуктивні скороплідні інтенсивні насадження в поєднанні не тільки з клоновими (айва), але й з насіннєвими слаборослими підщепами в тих регіонах, де айва як підщепа для груші внаслідок її біологічних особливостей не може бути використана.