Загальні відомості

        Належить груша до підродини яблуневих родини розоцвітих (Rosaceae). Видовий склад досить різноманітний – це дерева або кущі, інколи колючі.

        За останніми даними, у світі налічується близько 60 видів груші, які в дикому стані ростуть в Євразії та на північному заході Африки. Детально вивчено 18 видів, які об’єднані у дві секції: Pashia Коеhne і Рyrus. Перша включає види первинного центру утворення роду: східноазіатські – Г. березолиста, Г. Брет-шнейдера, Г. буроплідна, Г. грушолиста. Г. Каллері, Г. дрібнопилчата, Г. пашіа та Г. уссурійська, друга – види вторинних центрів: середньоазійські та середземноморські – Г. європейська лісова, Г. іволиста, Г. кавказька, Г. Коржинського, Г. лохолиста, Г. мигдалеподібна, Г. Регеля, Г. сирійська, Г. снігова, Г. туркменська, а також культурний вид – Г. звичайна, або домашня.

        Сучасний світовий сортимент груші, для якого характерні крупноплідність і висока якість плодів, представлений в основному Г. звичайною. Його батьківщиною є Кавказ і регіони Причорномор’я. Тут груша зустрічається у значній видовій різноманітності. Підтвердженням того є прояв у сучасних сортів ознак багатьох її видів.

        Груша звичайна, або домашня (Р. Соmunis L.) – це вид гібридного походження, – дерево різної сили росту. Листки середні, овальні або яйцеподібні з пилчастими чи городчастими краями, інколи цільнокрайні. Плоди великі, грушо-, бергамотоподібні або іншої форми з танучою зернистою або щільною м’якоттю. їх хімічний склад значно коливається і залежить як від сортових особливостей, так і від агротехнічних і регіональних умов вирощування. В плодах міститься, %: води – 78-86, сухих речовин – 14-27, серед останніх, %: цукрів – 7,7 15, вільної яблучної кислоти – 0,15-0,5, азотистих речовин – 0,27-0,69, сирої клітковини – 1,6-3,6, золи – 0,25-0,4, а також вітаміни В, С і провітамін А. Використовуються плоди у свіжому, сушеному і консервованому вигляді, з них виготовляють цукати, пастилу та різні види напоїв.

        Груша – світлолюбна та посухостійка рослина, може рости на різних видах ґрунтів, за винятком піщаних і засолених, за зимостійкістю серед плодових порід помірної зони поступається перед яблунею та вишнею. Кореневласні дерева вступають у плодоношення на 10- 17-й, щеплені на насіннєві підщепи – на 4-6-й, а на клонових підщепах (айві) – на другий-третій рік після садіння в сад. Плодоносять в основному на кільчатках, плодушках і мішаних плодових гілочках. Продуктивний період життя (30-60 і більше років) і урожайність визначаються багатьма факторами (сорт, підщепа, агротехнічні умови і, особливо, регіон вирощування).

        В генетичному плані більшість сортів – диплоїди (2п=2х=34), але зустрічаються і триплоїди (2п=3х=51) – Кюре, Доктор Люціус та ін., а також тетраплоїди (2п=4х=68) – Ларж Вінтер Неліс, Треву Тетра, Імпровед Фертиліті та ін.

        Основні шкідники Г. звичайної: грушева плодожерка, грушевий квіткоїд, грушева листоблішка, грушева мінуюча міль, грушева совка, грушева попелиця, грушевий галовий кліщ тощо, хвороби – парша, філлостикта, ентомоспоріоз, бактеріальний опік, бактеріальний некроз. Існують також вірусні хвороби – пожовтіння жилок, червона плямистість, грушева мозаїка та ін.