Загальні відомості про джекфрут

        Любителям екзотичних фруктів ніяк не можна пройти повз такого дива природи як джекфрут. Джекфрут – один із найбільших фруктів планети. Батьківщина джекфрута – Індія і Бангладеш. Поступово ці дерева набули більшого поширення, зараз їх вирощують у багатьох країнах Південно-Східної Азії, на Філіппінах, і навіть в Африці і на півночі Бразилії.

        Джекфрут вважається близьким родичем хлібного дерева, хлібного горіха, чампедака, каймака, лакуча, маранга. Віддалені родичі – фігове дерево, шовковиця, африканське хлібне дерево. Назва дерева (jackfruit) походить від викривленого португальцями слова одного із діалектів Індії, яке означало «великий і круглий». Джнекфрут не такий популярний, як хлібне дерево, через неприємний ацетонний запах шкірки.

        Джекфрут (Artocarpus heterophyllus) належить до родини тутові (Moraceae) синоніми хлібне дерево, індійське дерево, нангка, джака, ко-нун. Сьогодні рослину культивують у всіх країнах тропічного поясу, але найбільший попит вона має у країнах Азії та в Бразилії.

        Джекфрут – вічнозелена деревоподібна рослина заввишки 10-25 м. В період плодоношення дерева вступають на сьомому-восьмому році життя. Максимального врожаю вони досягають на 15-16-у році вегетації. Рослина формує до 250 плодів. Серед тропічних плодів джекфрут вважається найбільшим. Його видовжені плоди неправильної форми мають довжину 90-100 см, ширину 30-50 см, а маса може становити від 10 до 50 кг, складаючи в середньому 20-30 кг.

        За будовою джекфрут є складним плодом. Жорстка, щільна, досить товста шкірка світло-жовтого, жовто-коричневого або зеленого забарвлення має пухирчату будову (висота окремих виростів сягає 5 мм). Під шкіркою розміщені багаточисельні шестикутні плодики овальної форми, кожен з яких міститься у желеподібній оболонці.

        Всередині кожного плоду є велике коричневе ядро, (розміру каштану 3-5 см).

        Завдяки наявності у шкірці сірковмісних сполук джекфрут виділяє неприємний відштовхуючий запах. В їжу використовують лише третину плоду – м’ясисті частини плодиків, які оточують ядро і самі ядра. Частини плода, які вживають у їжу, пронизані ніжними волокнами, соковиті частини мають білий або світло-жовте забарвлення. Смак їх, як правило, солодкий, яскраво проявлений, екзотичний, віддалено нагадує інжир чи мед. Існують сорти з кислуватим або кислим смаком, проте вони менше цінуються.

        Час збору врожаю залежить від подальшого використання плодів. Розрізняють чотири ступені стиглості джекфрута: стиглі для збору, стиглі на ?, стиглі на ? і споживчо стиглі. Плоди стиглі для збору мають ще жорсткі насінини і використовують їх як овочі. Плоди у споживчій стиглості використовують в їжу у свіжому вигляді як столовий або десертний плід.

        Достигають плоди хлібних дерев протягом тривалого часу, з листопаду по серпень місяць. Починаючи з серпня дерево продовжує рости, цвіте, щоб знову дати плоди. Хлібні дерева плодоносять понад 70 років. Жителі острова Таїті кажуть, що три хлібні дерева можуть прогодувати двох-трьох чоловік, а 5-7 дерев забезпечують їжею велику сім’ю протягом цілого року.

        М’якоть джекфрута має приємний ніжний запах, що нагадує суміш ананаса і банана. А от запах шкірки приємним не назвеш. Кажуть, що він нагадує гнилу цибулю чи ацетон. Обробляючи джекфрут потрібно змастити руки рослинним маслом. Справа в тому, що шкірка містить клейку речовину, яку потім важко відмити. Деякі воліють знімати шкірку в рукавичках. У холодильнику джекфрут може зберігатися до 2 місяців, однак в теплому місці він досить швидко псується.

        Вирощують ці дерева також заради деревини. З неї виходять відмінні будинки, меблі і домашнє начиння, адже його не їдять терміти. Деревина використовується також для виробництва клею. З фруктів виготовляють фарбу шафранного кольору. У В’єтнамі міцна, але податлива для обробки деревина слугує матеріалом для виготовлення фігурок Будди. Джекфрут – національний фрукт Бангладеш.