Діти війни… Їх дитинство закінчилось 22 червня 1941 року.

                                                                       Все починалося з грому небесного,
                                                                       Такого жорстокого, такого нечесного.
                                                                       Із ненависного, злісного грому,
                                                                       Який на світанку вигнав із дому…

                                                                       А небо світле закрили чорні хрести!
                                                                       Господи! Боже! Якщо ти є, захисти!..

                                                                       Крізь руки у двір гусенята малі…
                                                                       І кров на травиці… І кров на землі…

                                                                       І шипить у ставку гаряче залізо,
                                                                       І полум’я дике шугає над лісом…

                                                                       І мама мовчазно-бліді, як стіна…
                                                                       І тато поволеньки кажуть: «Війна…»

О. Роздольський                                        

        Так, вони були дуже малі, щоб держати зброю, але вони наближали омріяну Перемогу, як могли. Підлітки стояли замість дорослих біля станків, відбудовували зруйновані міста і села. Їх примусово вивозили на роботи в Німеччину та концтабори. За покликом дитячих сердець ставали підпільниками, партизанами, щоб помститися ворогові за смерть батьків та братів, за всі нелюдські злочини німецького окупаційного режиму. Володимир Шурапов, нині літописець театру корифеїв, у роки війни був ще зовсім дитиною. На власні очі бачив всі жахи окупації: бомбардування, розстріли, облави. Його спогади розміщенні в книзі «Велика війна 1941-1945: Кіровоградський вимір».

          «… напроти нас зупинився автобус і з нього, як вітром, видуло німців. Батько прошепотів: «Облава! І в цю мить у двір і вікна будинку полетіли гранати, затріщали автомати… Були схоплені всі, хто мешкав у цьому будинку. Загнали і нас до автобусу. І ми опинилися в тюрмі «СД» на Польовій… Камера, до якої ми потрапили, була набита битком. Щодня танула, як сніг на сонці.
            Якось в коридорі пролунали постріли. І раптом хтось відкрив двері камери і крикнув: «Тікайте! Швидше!».
          Всі, хто ще залишився після вчорашнього розстрілу половини арештованих, прожогом кинулися в коридор, а потім – на вулицю. Бігли і ми з батьком (якщо так мовити).
        Все трапилось так несподівано, що батько в метушні, яка зчинилася в камері, не встиг знайти протез. І він тримаючись за мої плечі, плигав на одній нозі, а я обійнявши його за тулуб, крізь сльози поспіхом умовляв: «Татусю, скоріше, скоріше…»

        Крізь призму літературних творів можна побачити ту війну, яку бачила маленька людина, дитина війни.

        Книга В. Шурапова «Гавроші з Балашівки» знайомить нас лише з невеликим епізодом визволення міста. Діти балашівської околиці, що за окупації з радістю допомагали підпільникам: листівки клеїли, зривали оголошення, різали дроти, зустрічають нарешті визволителів. Вони відкладають нагальну для виживання справу – збирання мерзлих качанів, і незважаючи на мороз носять снаряди артилеристам, машину яких вивели з ладу гітлерівці. З такого щоденного героїзму складався літопис Перемоги.

         Про непросту долю дітей у буремну воєнну пору розповідається в оповіданні «Петрусь і Гапочка» відомого українського письменника-земляка Юрія Яновського (1902-1954). Маленький сільський хлопчик Петрусь, кмітливий і відважний, бере на себе відповідальність за сестру. Після смерті матері від рук окупантів, хлопець підпалив клуню з загарбниками. Тепер у дітей одна дорога – в партизани. Він вчить сестричку суровій науці виживання, не розгублюється під дулами фашистських автоматів і вчасним падінням рятує життя собі і сестрі.

           В новелі «Дівчинка у вінку» письменник тонко передав думки і почуття юної героїні, її страх, біль від поранення і гордість, що вона вчинила справжній подвиг: допомогла затримати шпигунів, кинувши вінок на дорогу.

       Герой оповідання Ю. Яновського «Школяр» Іван Шевченко залишився у рідному селі один на один з окупантами. Дівчата, щоб не прислужувати окупантам, влаштували збройний супротив. Хату, де забарикадувались юнки, фашисти розстріляли з гармат. Інших жителів німці просто вигнали з села, розстрілявши немічних. Та німецькі окупанти все ж не змогли відчути себе володарями становища. «Я їм вночі пускаю ракети просто з вікна. Перетинаю дроти, по яких вони розмовляють. Переставляю їхні міни на ті стежки, де вони самі ходять. Аж трусяться, коли їм треба перебігти з хати в хату. Я ще поливаю крізь дірочку їхній харч гасом,проколюю колеса на машинах та мотоциклах, схованих по клунях, а як коли – кидаю під самі двері гранату».
          «Кобзар» Т. Г. Шевченка додає сил триматися хлопцеві одному посеред ворогів. «Читаю «Кобзаря» і бачу, як сонце сходить, і мама мене гладять по голові, і я сам, як Тарас Шевченко, знову живу на землі серед своїх людей».

         Дитинство та війна – одна з найпомітніших тем творчості В. Близнеця. В його творах заговорили спогади, переживання воєнного дитинства письменника. Повісті «Паруси над степом» (1965), «Землянка» (1966), «Мовчун» (1971), «Старий дзвоник» (1976), «В ту холодну зиму, або Птиця помсти Сімгур» (1979) висвітлюють сторінки біографії цілого покоління.

         Повість «Паруси над степом», де письменник розповідає про життєві мрії юних героїв, завершується драматично. Підлітки не лише борються з чужоземцями, але й протистоять прислужникам ворога, запроданцям із «своїх». Герої не виступають носіями певних рецептів, а готують думку, почуття читача до вироблення власної системи цінностей.
          Назва ж «Паруси над степом» з’явилася тому, що двоє друзів Ліда і Гриша грають ролі: Ліда – Асоль, Гриша – Грей. Це їх улюблені герої з романтичної повісті О. Гріна «Червоні вітрила». Як і герої Гріна, кожен із них має мрію про майбутнє, але жорстокі обставини змінюють їхні плани.

           Повість «Землянка» – калейдоскоп доль вихідців зі степового села, звільненого від фашистської окупації. Герої твору – діти, але турботи у них – по-справжньому дорослі. Доля поклала на дитячі плечі непосильний тягар – замінити дорослих удома, в полі, бути якщо не опорою, то серйозною підмогою в сім’ї. Письменник змальовує нехитрі будні Вовки, Мишка Циганчука, Яшки Деркача. Винахідливий Яшка на конячині Трофейній з’їздив у сусіднє село і ублагав танкістів виорати поле танками. У цьому епізоді розкривається характерна риса покоління дітей війни – винахідливість і кмітливість, котрі були вкрай необхідні, щоб вижити у нелюдських умовах. Спільне горе ще більше згуртувало їх, зробило співчутливими, безкорисливими. А війна підсуває їм страшні несподіванки, що часто закінчуються смертю. У повісті виражена широка гама почуттів людей, які щойно пережили воєнне лихоліття. У їхніх відчуттях є все: і гіркі незагойні спогади минулого, і пробудження нових сил,і високе почуття приналежності до народу, який долає ворога.

           Непростих питань торкнувся В. Близнець і в повісті «Мовчун». Юний герой Сашко живе разом з матір’ю (батько на фронті). Фронт, батьківський авторитет стають для хлопця критерієм розуміння людських вчинків, справедливого та несправедливого в житті. Адже лише те життя, захищати яке пішов тато, – справжнє. Тому так критично й безкомпромісно ставиться хлопець до оточення. Його поведінка, вчинки визначаються передусім моральним максималізмом. Духовні сили Сашка випробовуються злигоднями й жахами окупаційного часу та зрадою матері. Герой терпить образи, фізичну наругу, але зради й лукавства не зносить. Автор поставив собі за мету показати конкретну людську (дитячу) долю в жорнах війни. У творі немає героя, але є дитина, яка знайшла свій шлях боротьби не з ворогами, а з оточенням, що ще складніше.

           «В ту холодну зиму, або Птиця помсти Сімгур» (1979) – історія прикутого до ліжка підлітка Павлика, який переміг у грі в шахи бундючного німецького офіцера.

           Підлітки воєнної пори нарівні з дорослими протистояли окупантам. Так, Федя Шепель, Яша Матвієнко, Ваня Юрченко, Ваня Коноваленко із села Підлісного збирали відомості про пересування німецьких військ, розташування німецьких частин, про облави, на яких молодь мали забирати до Німеччини. Хлопці були схоплені в лісі. Два дні вороги їх катували, щоб дізнатися про партизанський загін, але ніяких відомостей не отримали. Напівживими фашистські нелюди закопали хлопців в землю. Подвиг зв’язкових увічнив Дмитро Клюєнко в книзі «Хлопці з нашого села».

       Книга Анатолія Отяна «Военное детство одного мальчика» зародилася з листа, який знайшов його через 55 років після війни. Листа матері, який вона у воєнні роки написала тітці. Він згадує своє воєнне дитинство, що проходило в нашому місті. Спогади болючі, без прикрас: як нужденно виживали сім’ї, коли воювали батьки; як загинула від голоду восьмимісячна сестричка; як війна розколювала навпіл родини. В книзі показано трагедію однієї сім’ї, а через сотні сюжетних ниток і – трагедію цілого народу. Особливого розвитку набуває проблема Голокосту. Висвітлені в романі-хроніці події захоплюють період до 1958 року.

           Твори Козаченка Василя Павловича про підлітків на війні народжуються на ґрунті баченого і пережитого самим митцем з перших днів війни В. П. Козаченко – у діючій армії. Був командиром стрілецького взводу, брав участь в оборонних боях біля Києва, потрапив в оточення. Прорватися до своїх так і не зміг, а тому приєднався до підпілля, був одним з організаторів партизанського загону на Кіровоградщині.

       Нелегально діставшись рідного селища, В. Козаченко організовує підпілля, бере активну участь у розповсюдженні листівок, озброєнні партизанського загону.

         Вірний реалістичній манері письма, автор ніде не лакує дійсність, прагне показати героїв і розкрити події такими, якими вони були насправді. Кожен створений ним образ наділений одному йому властивими рисами.

           Так, в повісті «Блискавка» автор розкриває сучасній молоді високі моральні якості її ровесників, що навіки залишилися 17-річними. На перший погляд може здатися, що автор звернув увагу на дуже непомітний епізод великої епопеї (розповідь про достойну поведінку юних патріотів у в’язниці). Своєю книгою автор ще раз довів – не було на війні малопомітних епізодів, не було не вартих уваги подій – все гартувало перемогу.

           П’ятнадцятирічний Юрко з «Атестату зрілості» складає в підпільній боротьбі і боях екзамен на духовну стійкість. Війна забирає в нього перше кохання – Катю. Так зростало, мужніло, завчасно пізнавши і переживши численні трагедії людських доль, покоління підлітків воєнної пори.

           З 17-річною розвідницею Яриною Калиновською зустрічаємося в повісті «Ярина Калиновська» (1969). В книзі описано рейд десантно-штурмової бригади в тилу ворога. «Кіровоградське тло» відчувається у всіх без винятку повістях циклу «Листи з патрона», а також в повісті «Серце матері»(1947). Більшість персонажів В. Козаченка взято з життя: прототипи героїв його творів долею пов’язані з нашим краєм.

           Письменник і видавець, Григорій Гусейнов випустив у видавництві «Ярославів Вал» нову книжку під назвою «Одіссея Шкіпера та Чугайстра». Це роман із поєднанням напруженого сюжету та краєзнавчих мотивів. За авторським жанровим визначенням – окупаційний роман: драматична, з елементами фантастики, історія двох юнаків та собаки на ім’я Чугайстер, що розгортається у степовому українському місті в часи німецької окупації. Що це саме наше місто розумієш навіть з назв вулиць.

         Події ми бачимо очима підлітка, який має свою думку щодо офіційної ідеології. Саме він з безпосередньою хлопчачою насмішкуватістю переживає всі виклики долі. Поруч – друзі, яким доводиться переховуватися через єврейське походження. Голокост, наївні спроби рухати ідею «українського національного відродження» під німцями, вербування, а потім і виловлювання людей для роботи в Німеччині та інші, розстріли як будні окупаційного режиму. Непросте перше кохання головного героя. Без особливих літературних засобів Григорій Джамалович відкриває різні грані людської особистості, що прагне будь-що вижити у воєнних умовах. Містичне закінчення твору, де з’являється міфічна істота місцевих легенд – гігантський жовтобрюх, нагадує, що відплата за будь-яку жорстокість і зраду – неминуча.

            Завершити наш екскурс по сторінкам творів, де письменники увічнюють подвиги ваших ровесників, хочеться поетичним посланням нашого поета земляка Віктора Соколова:

                                                                      ГРАЛИСЬ У ВІЙНУ ХЛОП’ЯТА
                                                                       Тріщали гучно автомати…
                                                                       То грались у війну хлоп’ята.
                                                                       Точився бій несамовитий
                                                                       І хтось вигукував з яруги:
                                                                       «Ти падай, падай! Ти – убитий!»
                                                                       І падав – то один, то другий.
                                                                       Та ось Оленка вийшла з двору,
                                                                       Котились по щоках сльозини…
                                                                       Прийшло у їхню хату горе –
                                                                       Десь братик на війні загинув.
                                                                       Побачили її хлоп’ята –
                                                                       І змовкли їхні автомати,
                                                                       І стало тихо в мить одну.
                                                                       Вона ж, зізвавши всіх до себе,
                                                                       Благально мовила:
                                                                       – Не треба,
                                                                       Не треба гратись у війну!..

(1993)                                                      

              Згадуючи випробування, що випали на долю дітей воєнного часу, варто наголосити, що правди у війни немає, вона є лише в любові й мирі. І хочеться, щоб майбутні покоління ніколи не знали жахів війни.

Читаємо більше:

Діти війни: спогади лихоліття

• Анісімова, Наталія. Моє дитинство, вбите на війні [Текст] / Наталія Анісімова // Освітянське слово. – 2015. – червень. – С. 7: фото.
• Бублик, К. Міля-партизанка [Текст]: голоси з війни / К. Бублик // Народне слово. – 2013. – 31 січня. – С. 7.
• Войченко, Г. Так для меня началась война... [Текст] / Г. Войченко // Молодіжне перехрестя. – 2007. – 21 червня. – С. 9: фото.
• Дайдакулов, Р. Дитинство, знівечене війною [Текст] / Р. Дайдакулов // Вечірня газета. – 2011. – 17 червня. – С. 8.
• Дайдакулов, Р. ...І повертається в юність душа [Текст] / Р. Дайдакулов // Вечірня газета. – 2008. – 6 червня. – С. 6.
• Матівос, Ю. Наш вклад у перемогу [Текст]: Сторінки щоденника / Ю. Матівос // Кіровоградська правда. – 2012. – 16 березня. – С. 9: фото.
• Отян, Анатолий. Военное детство одного мальчика [Текст] / Анатолий Отян // Украина-Центр. – 2008.– 1 мая.– С. 10-11.
• Смотренко, В. Дети войны [Текст] / В. Смотренко // Молодіжне перехрестя. – 2008. – 3 січня. – С. 3.
• Степанова, О. Черные краски детства [Текст] / О. Степанова // Украина-Центр. – 2008. – 4 июля. – С. 13.
• Чоботар, Ю. Героїчне дитинство [Текст] / Ю. Чоботар // Молодіжне перехрестя. – 2007. – 30 серпня. – С. 11.
• «Я тулилася до мами і все плакала...» [Текст]: Любов Григорівна Колісник (1935) – вчитель // Народне слово. – 2012. – 7 червня. – С. 7: фото.

Війна у творах письменників-земляків:

Близнець В. С.

• Близнець, В. С. Вибрані твори [Текст]: в 2 т. Т. 2: Паруси над степом. Птиця помсти Сімург. Земля Світлячків. Звук павутинки: повісті, оповідання / В. С. Близнець; худож. В. Мітченко. – К.: Веселка, 1983. – 423 с.: іл.
• Близнець, В. С. Звук павутинки [Текст]: повість / мал. Л. Семенової / В. С. Близнець. – К.: Веселка, 1970. – 117 с.
• Близнець, В. С. Мовчун [Текст]: повість / В. С. Близнець. – К.: Молодь, 1972. – 306 с.
• Близнець, В. С. Паруси над степом [Текст]: повість / В. С. Близнець. – К.: Веселка, 1965. – 181 с.
• Слабошпицький, Михайло. Душа і пам’ять [Текст]: (до 70-річчя від дня народження Віктора Близнеця) / Михайло Слабошпицький // Дивослово. – 2003. – № 4. – С. 67-69.

Козаченко В. П.

• Козаченко В. П. Атестат зрілості [Текст]: Блискавка. Листи з патрона: повісті / В. П. Козаченко. – К.: Дніпро, 1977. – 805 с.
• Козаченко В. П. Атестат зрілості [Текст]: повісті / худож. В. Жигало / В. П. Козаченко. – К.: Веселка, 1988. – 352 с.
• Василь Козаченко [Текст]: письменники-фронтовики // Народне слово. – 2015. – 7 січня. – С. 10: фото.

Отян А.

• Отян, А. Военное детство одного мальчика [Текст]: автобиографические рассказы / А. Отян. – Франкфурт на Майне: [б. и.], 2006. – 254 с.
• Отян, Анатолий. Военное детство однго мальчика [Текст] / Анатолий Отян // Украина-Центр. – 2008. – 1 мая. – С. 10-11.

Шурапов В. П.

• Шурапов В. П. Гавроші із Балашівки [Текст] / В. П. Шурапов: проза. – Кіровоград: Державне Центрально-Українське видавництво, 1995. – 8 с.
• Шурапов В. П. Не висохла душі сльоза / В. П. Шурапов // Велика війна 1941-1945. Кіровоградський вимір [Текст]: альбом. – Кіровоград, 2014. – С. 104.
• Шурапов, В. Окупація [Текст] / В. Шурапов // Кіровоградська правда. – 2010. – 7 травня. – С. 5; Кіровоградська правда. – 2010. – 14 травня. – С. 10.
• Фівко, Е. В. Діти в оповіданнях письменників-земляків [Текст]: за твором В.Шурапова «Гавроші із Балашівки»/ Е. В. Фівко // Шкільна бібліотека. – 2016. – № 3. – С. 31-32.

Діти війни в поетичних творах

• Загравенко А. Вибух/ А. Загравенко // Вкраїна зачекалася на вас..: поезії для дітей і юнацтва / А. Загравенко. – Кіровоград, 2013. – С. 17-18.
• Загравенко А. Воєнне дитинство/ А. Загравенко // Вкраїна зачекалася на вас..: поезії для дітей і юнацтва / А.Загравенко. – Кіровоград, 2013. – С. 242.
• Загравенко А. Зенітка / А. Загравенко // Вкраїна зачекалася на вас..: поезії для дітей і юнацтва / А. Загравенко. – Кіровоград, 2013. – С. 171-172.
• Загравенко А. «Колючий дріт, обличчя полонених» / А. Загравенко // Вкраїна зачекалася на вас..: поезії для дітей і юнацтва / А. Загравенко. – Кіровоград, 2013. – С. 17.
• Загравенко А. зовися старшино / А. Загравенко // Вкраїна зачекалася на вас..: поезії для дітей і юнацтва / А.Загравенко. – Кіровоград, 2013. – С. 15.
• Загравенко А. Полонені / А. Загравенко // Вкраїна зачекалася на вас..: поезії для дітей і юнацтва / А.Загравенко.– Кіровоград, 2013. – С. 56-57.
• Загравенко А. Танки /А. Загравенко // Вкраїна зачекалася на вас..: поезії для дітей і юнацтва. – Кіровоград, 2013. – С. 54.
• Корінь А. Діти війни. – Кіровоградська правда. – 2012. – 8 травня. – С.8.
• Соколов В. Іржава гільза / В. Соколов // Наука доброти: поезії. – К.: Радянський письменник, 1990. – с. 144.
• Терен, Віктор. Дитинство і ненависть [Текст]: вірш / Віктор Терен // Народне слово. – 2013.– 28 лютого. – С. 7.