|
Уже перші його вірші, якщо і були схожі
на квіти,
то тільки на квіти будяка.
В. Гончаренко
Ім’я Бориса Чамлая (10.04.1931 – 04.03.2001) добре відоме на Кіровоградщині та за її межами. Народився Борис Феоктистович 10 квітня 1931 року у с. Розкішному Голованівського району у сім’ї одвічних хліборобів.
На бурхливому фоні колективізації, розкуркулення і голоду протікало його дитинство. Майбутній гуморист любив рибалити, їздити верхи на конях, пасти вночі табун коней і, звичайно, гратися з сусідськими хлопчаками. Розвагою для малюків села були і три ставки, де влітку досхочу купалися, а взимку каталися на ковзанах.
Семирічним хлопчиком у вересні 1938 року Борис Чамлай вперше переступив поріг Розкошанської школи. Перша вчителька – Журавська Розалія Павлівна – привітно зустріла хлопця і повела у світ знань. Учився охоче. Любив читати книги, захоплювався героями «Золотого ключика» і «Коника горбоконика», з насолодою читав "Кобзар" Т. Г. Шевченка... Коли почалася Друга Світова війна, батько пішов на фронт, старшого брата забрали в Німеччину на примусові роботи, а Борис і четверо менших дітей залишились з мамою. Важко жилося до кінця війни. Після війни мати, Чамлай Ганна Марківна, працювала в колгоспі імені Петровського – вирощувала буряки, батька, Чамлая Феоктиста Даниловича, обрали головою цього колгоспу. Борис Чамлай навчався у школі, а потім працював у колгоспі. Тоді писав замітки про односельців і надсилав їх до районної газети. Під впливом творів Степана Руданського та Степана Олійника почав писати байки. Перші літературні твори були надруковані у тій же районній газеті.
Потім навчання у Кіровоградському педагогічному інституті, де він відразу влився в колектив літераторів. Відвідували вони тоді літературну студію при «Кіровоградській правді». У цей же час майже в кожному номері студентської багатотиражки зустрічаються його публікації: замальовки, нариси, поезії і, звісно ж, байки... Поет В. Гончаренко згадував «Небагатослівний у житті, Борис Чамлай обрав для себе і відповідний жанр мініатюру.»
Серед літераторів – земляків знав багатьох: В. Юр’єва, М. Смоленчука, В. Базилевського, Згодом став членом обласного літоб’єднання «Степ», а потім – Національної спілки письменників України.
В 1974 році у видавництві «Промінь» виходить його книга «Кому сняться кислиці», У передмові до цієї збірки В. Чемерис зазначає: «Пише молодий гуморист коротко і влучно, намагаючись з першого пострілу «накрити» ціль. Його твори не тільки викривають ті чи інші недоліки, а й утверджують хороші риси в людському характері». У 1981 році побачила світ книга «Власна думка», яку видала стотисячним тиражем «Бібліотека «Перця». А в 1999 році в Кіровоградському Центрально-Українському видавництві друкується книга «Ментальність диявола».
Байки та сатиричні мініатюри Б. Чамлая можна було зустріти на сторінках газет «Літературна Україна», «Народне слово», «Кіровоградська правда», журналу «Перець». Мова його творів проста, народна, соковита, мудра і дотепна.
Та творчість Бориса Чамлая не вичерпується гумористично-сатиричним напрямом. Читачі цінували його ліричні твори за їх тичинівську глибину. Тут і незбагненна краса отчого дому («Йду з роботи полем»), і ода голованівському лісу («Спогад»), і радість з усвідомленням того, що він – студент («Ні, це не забудеться мені»). Чарівними барвами позначені вірші, присвячені батькові, матері та великому Кобзареві…
Спогад
Село, де народився я і зріс,
Вінчає з півночі старий дубовий ліс.
Мов добрий дід своїм малим онукам,
Він простягає хатам віти-руки…
Як згасне день, прийде вечірня тиша,
Змовкне все. Лиш ліс село колише,
Пісні йому задумливі співає.
І, стомлено, воно повільно засинає.
Ліс – велетень. До ніг його із боку
Колгоспна нива тулиться широка.
І часто влітку сонячними днями
Схиляється до нього колосками.
А він, за неї радий і щасливий,
Все ближче й ближче тулиться до ниви.
Мов вартовий і пильний, і могутній,
Ліс в пам’яті моїй лишився незабутнім.
В інтерв’ю Є. Желєзнякову для «Кіровоградської правди» афористично визначив свою перспективу письменника: «А авторучка ... вона може полоти бур’яни на життєвому полі не гірше за добру сапу».
Творчість цього письменника земляка дозволяє не втрачати оптимізму у далеко не оптимістичні часи, тож долучайтесь до вивчення її.
Не стрічав
Раз Кіт міський в село забрів
І там Корову раптом стрів.
Відразу брови вгору кинув:
– А це ж яка іще тварина?!
Вже стільки літ живу на світі –
Таку не довелося стріти… –
Що не стрічав, то не брехня,
Але сметанку їв щодня.
Краще одиниця
– Ти, дивлюсь, не вчив уроків… –
Вчитель каже Грицю. –
Я не знаю, що вже ставить:
Двійку? Одиницю?...
– Одиницю ставте краще, –
Гриць гукає щиро.
І подумав: «З неї легко
Робиться чотири».
Ще настояться
Раз в автобусі бабуся мовить внучці Зої:
Сідай, внучко, он є місце, А я вже постою...
Якийсь дядько все це чує і дає пораду:
Краще хай постоїть внучка, а бабуся сяде...
На слова оці старенька неголосно мріє:
Ще настоїться дитина, коли постаріє.
Думка Трутня
До Трутня каже Джміль:
– Скорочуємо штати.
У вулику твоїм
Знайдуться кандидати?
– Та майже всі.
І будь моя тут воля,
Я бджіл звільнив би
З вулика усіх.
Бо ж цілий день
Літають десь у полі і
У вулику я рідко бачу їх.
Віслюк
Віслюк сказав:
– Отак не буде!
– Чому? – запитує Ішак.
– Чому, чому... Сказав – не буде.
Бо ви хотіли саме так...
Упертість різна може бути:
Потрібна є, а є й така.
Не дай вам боже наштовхнутись
На дику впертість Віслюка.
Подумав
Якось побачивши в долині
Вовчиська із ягням на спині,
Ведмідь подумав: бить тривогу!
Хай зловлять злодія старого?
Але ж тоді дійде до суду
І я найпершим свідком буду.
А для Вовчиська не секрет,
Що в мене крадений є мед...
Отак подумавши лиш мить,
Бурмило буркнув: "Хай біжить".
Дарунок
У лісі Лис зустрів Тхора.
Той – тиць рудому хабара.
– Хабар?! Мені?!
Ах, сило вража!
В тюрму відправлю,
Так і знай...
– Та це ж даруночок, –
Тхір каже.
– Якщо дарунок, то давай.
Про особистість
Казали про Орла Ворони злі:
– Високий.
Відірвався від землі.
Літа у чистім небі, одинак...
– Його б у гурт воронячий...
– Так-так.
Або, скажімо, в горобину зграю –
Нехай у колективі політає
Без зайвих слів...
Послухати Ворон – не буде в нас Орлів,
Бо всяка особистість їм ворожа
Лише тому, що на Ворон не схожа.
Бойовий генерал
– Я вас добре пам’ятаю,
Пане генерале,
Ви мені на фронті, знаю,
Життя врятували…
– Врятував! А як же з нами
випадок цей стався?
– Ви тікали, я – за вами.
Так і врятувався.
Твори автора:
- Блакитні вежі: хрестоматія творів письменників Приінгульського краю: у 2 т. / укл. Василь Бондар. – Кіровоград: Мавік. 2011. – С. 452.
- П’яте колесо: Антологія сміху [Текст]: сборник / Упоряд. В. Могилюк. – Кіровоград: Мавік, 2002. – 274 с.
- Чамлай Б. Власна думка: Гумор і сатира / Б. Чамлай: іл. А. Аругонянца. – К.: Радянська Україна, 1981. 63с.
- Чамлай Б. Кому сняться кислиці: Сатира та гумор. – Дніпропетровськ: Промінь, 1974. 43с.
- Чамлай Б. Ментальність диявола. Третя книга гумору. – Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 1999. 83с.
Про Б. Ф. Чамлая:
- Гончаренко В. «Веселий букет»/ В. Гончаренко // Народне слово. – 1991. – 8 березня. – С. 3.
- Корінь А. «Під носа та через поле – не з маком, а з перцем» / А. Корінь //Кіровоградська правда. – 2011. – 29 квітня. – С. 4.
- Могилюк В. «Ужинок смішинок»/ В. Могилюк // Вечірня газета. – 2001. – 13 квітня. – С.3.
- 15х15: Письменники Приінгулля: Автобіографічний довідник / Укл. В. Бондар. – Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 1999. – С.58.
- Цибульський М. Гуморист з душею лірика / М. Цибульський // Народне слово. – 2006. – 8 квітня. – С. 2.
- Цибульський М. Ментальність диявола: вийшла нова книга гумориста Бориса Чамлая / М. Цибульський // Кіровоградська правда. – 2000. – 15 серпня. – С.3.
- Цибульський М. Вшанування письменника-гумориста / М. Цибульський // Народне слово.– 2006. – 11 квітня.– С. 1.
- Чемерис В. Жив бай веселий на Русі / В. Чемерис // Літературна Україна. – 2001. – 28 жовтня. – С. 4.
Ресурси Інтернет:
|
