Винниченко – письменник

        В перших оповіданнях В. Винниченко бере сюжети з життя провінційного міщанства, селян-наймитів, показаних у конфліктах із працедавцями, в обставинах руйнування старих традицій, наростання протесту («Контрасти», «Хто ворог?», «Голота» й ін.); поряд з’являються оповідання з модною в той час темою – босяків, декласованих («Краса і сила», «На пристані» та ін.), з життя казарми («Боротьба», «Честь») і тюрми («Темна сила», «Дим», та ін.). Самим поставленням проблем Винниченко заперечував традицію народницького реалізму. Щодо генези – твори ці в українській літературі найближчі до оповідань Франка з побуту суспільного дна.

        Характерним для Винниченка було зацікавлення гострими патологічними переживаннями, сцени експериментів над людською гідністю (в техніці зображення темних сторін суспільства безперечні впливи Мопассана). В малюванні патологічних образів інтеліґентів попередником Винниченка в українській прозі був Агатангел Кримський (1871-1942) із своїм романом «Андрій Лаговський» (1894-1905). Інтерес до психологічних і моральних експериментів зростає у письменника в міру все частішого звертання до образів інтеліґентів – переважно революціонерів («Зіна», «Момент», «Маленька рисочка» тощо); з’являються образи безвільної людини з рисами біологічної і соціальної деґенерації.

        Спроби аналізу концепції аморальності, за якою «чесність з собою» дозволяє зробити будь-який злочин, аби лише почуття, розум і воля були в гармонії, стають тематично-сюжетним стрижнем багатьох творів Винниченка після революції 1905 p., в часи урядової реакції й спаду хвилі громадського піднесення: драми «Щаблі життя», «Memento», «Великий Молох», «Чорна пантера», «Брехня» та ін., романи «Чесність з собою», «Божки», «Рівновага», «Хочу». Цей ряд підсумовує роман «Записки кирпатого Мефістофеля» (1918); збудований на таких же колізіях, він вигідно відрізняється від попередніх сатиричним трактуванням героя. Цілком новими для Винниченка пригодницьким жанром і напруженою інтриґою були романи «Соняшна машина» (1928) і «Нова заповідь» (1949) із спробою утопічного розв’язання конфлікту між антагоністичними світовими силами.