Вірші Василя Сухомлинського

УЧИТЕЛЬЦІ

                        Не забуду ніколи хвилини,
                        Як прийшов я до вас малюком.
                        Двадцять весен бузки розквітали
                        З того часу за вашим вікном.

                        Ви той тихий і сонячний ранок
                        Неповторним зробила для нас.
                        Ви ввели нас в життя Батьківщини,
                        Ввівши в світлий, омріяний клас.

                        В наші душі всю велич Вітчизни
                        Ви зуміли тоді донести
                        І навчили не тільки читати,
                        А й любити, творити, рости.

                        Роки йшли, і життя розцвітало,
                        Учні ваші змужніли давно,
                        Та навіки лишилася згадка
                        Про любиме і рідне село.

                        І про сонячний день вересневий,
                        Як на першім листку в букварі,
                        І про світло в вікні серед ночі
                        У будинку шкільнім на горі.

                        І для вас, Катерино Петрівно,
                        Ми бажаємо ранків ясних
                        Вересневих багато-багато –
                        Серед щастя дитячого й книг.

МОЯ ВІТЧИЗНА

                        Я був на далекій чужині, –
                        Там небо таке ж голубе,
                        Та тільки нема Батьківщини,
                        Нема там, Вітчизно, тебе.

                        Бо в ріднім краю над землею
                        Чистіша і глибша блакить
                        І сонце Вітчизни моєї
                        Яскравіше в небі горить.

                        Я був на далекій чужині,
                        Дивився на зорі ясні –
                        Одні вони в небі осіннім,
                        Та в серці людськім не одні.

                        Я очі прекрасні й відверті
                        В країнах чужих зустрічав,
                        Та вірним лишився до смерті
                        Далеким і рідним очам.

                        Бо в них неповторно – єдине
                        Єднання думок і чуттів,
                        Бо в них видно душу людини,
                        Красиву й правдиву в житті.

                        Я слухав пісні на чужині –
                        Хороші думки в тих словах,
                        Але то не крила орлині,
                        Що є в наших рідних піснях…

ЩАСЛИВА СТОЇТЬ УКРАЇНА

                        Стоїть над Дніпром невмирущий
                        Поет український бунтар,
                        Увічнений в бронзі, граніті
                        І в серці народнім Кобзар.

                        Коли у степах України
                        Настане світанку пора,
                        Вдивляються очі поета
                        В широкі простори Дніпра.

                        І бачить поет Україну
                        Не ту, що колись оспівав, –
                        Встає перед ним Придніпров’я
                        В чудовому сяйві заграв.

                        В сліпучих огнях Дніпрельстану –
                        Муровані села в садах,
                        Ведуть трактори електричні
                        Плуги на безкраїх ланах.

                        І люди – не ті, що німими
                        З дітками на панщину йшли,
                        Не ті, що скорботу одвічну
                        В серцях до могили несли.

                        У праці оновленій щастя
                        Знайшов своє звільнений люд:
                        Іде на роботу з піснями,
                        Що славлять Вітчизну і труд.

                        І скоро Дніпро повноводний
                        Віддасть свої води живі
                        Просторам пустині, де землю
                        І трави сушив суховій.