Загравенко (Куйбіда) Анатолій Романович народився у смт. Новоархангельську Кіровоградської області. В автобіографії поет згадує: «Народився я в смт. Новоархангельську на Кіровоградщині 7 квітня 1938 року в робітничій сім'ї. Глиняна хата моїх батьків містилася біля історичного Чорного шляху. Отож, з вікон батьківської хати досить виразно бачилася мені війна – наступ фашистських завойовників і відступ радянських військ, багатотисячні колони полонених червоноармійців, котрих гнали до Умані, в глинище, а через певний час наступ Радянської Армії і панічна втеча окупантів…». На долю випало дитинство, сповнене заграв війни і пекучих спогадів потому:
Між віт, за клаптиком сорочечки,
Безхмарна світиться блакить.
А Вовка ж мріяв стати льотчиком…
І Вовка вже не полетить…
Рябіє у стіні пробоїна…
Тин аж на вигоні торчма.
І ми – як на повірці воїни…
І вже товариша нема…
«Вибух»
Досить часто у поезіях А. Загравенка зустрічається слово Синюха – річка його дитинства, натхненниця роздумів і поетичних екскурсів в минуле:
Ріки дитинства кришталеве лоно,
мов друге небо, світиться між трав.
Була Синюха в давнину кордоном
двох дужих ворогуючих держав.
І пращур мій, тут змурувавши хату,
у плині звичних клопотів і справ
тримав пістоля й шаблю на підхваті,
а в час тривожний у жупані й спав…
«Колишній кордон»
Закінчивши середню загальноосвітню школу, вступив до Львівського технічного училища №8, де здобув спеціальність формувальника-ливарника. За направленням опинився на Алтайському тракторному заводі, що в м. Рубцовську Алтайського краю Російської Федерації. Цей завод в алтайські степи у роки війни було евакуйовано з України, із м. Харкова. Тутпрацювало багато українців. Протягом 1960-1963 років перебував на службі в армії. Служив у Московському військовому окрузі рядовим, командиром відділення. Був направлений на курси офіцерів запасу. Успішно їх закінчив і демобілізувався у званні молодшого лейтенанта. Уже в роки незалежності, будучи у відставці, в чині капітана присягнув на вірність незалежній Україні.
З 1964 року працював у журналістиці. Пройшов сорокарічний трудовий шлях від кореспондента районної газети до редактора об’єднаної міськрайонної, а з 90-х років – міської газети «Знам’янські вісті». У 1971 році закінчив Літературний інститут ім. О. М. Горького. А з 1973 по 1975-й вивчав журналістську науку в Київській вищій партійній школі.
Друкуватися почав з вісімнадцяти років. Перший вірш «Любить гуцул очі сині» було вміщено у львівській молодіжній газеті. А згодом вірш «Твої руки» з’явився друком у журналі «Жовтень».Друкувалися добірки віршів у колективних збірниках: «Там, де Ятрань» (м. Кіровоград), «Вітрила» (видавництво «Молодь», м. Київ), «Кроки» (м. Дніпропетровськ).
Першу книгу «Іскрини дощу» було видано у 1990 році у видавництві «Промінь», що в м. Дніпропетровську. Послідуючі збірки виходили: у 1997 році – «Спадок» (Центрально-українське видавництво, м. Кіровоград), 1998 – «Дике поле», 1999 – «Меди полинові», 2000 – «Доля», 2001 – «Сповідь»(книга із трьох збірок поезій: «Супротив», «Ранок», «Сопілка з бузини»), 2002 – «Часослов», 2003 – «Щастя», 2004 – «Майдан» (Знам’янський міський Ресурсний центр, м. Знам’янка Кіровоградської області), 2006 – «Пошук» (м. Кіровоград, «Лебедія»), 2010 (м. Кіровоград, «Степ») – «Поеми», 2012 (м. Кіровоград, «Мавік») – «Твори в двох томах».
Лауреат обласної журналістської премії імені Ю. Яновського. Переможець Всеукраїнського конкурсу «ЗМІ – громадянському суспільству», за що був відзначений Грамотою фондів «Євразія» та «Відродження», а також навчальною поїздкою до Канади, де вивчав досвід роботи неприбуткових громадських організацій.
«Нікого не наслідує, а в усіх поезіях залишається самим собою. Немає випадкових творів. Усі вони написані рукою зрілого і вдумливого майстра, який віддзеркалює у красному слові свою чутливу душу і біль за долю України, негаразди сьогодення і зворушливо ліричні етюди та медитації», – влучно зауважував поет-бунтар В. Гончаренко, говорячи про стиль А. Загравенка.
Пошукам кодів національної культури та історичної пам’яті присвячена збірка віршів «Вкраїна зачекалася на вас…». Творче кредо письменника у рядках з його сонету:
Я за свободу, тільки не за ту,
коли чорнять брутально батьківщину
на вулиці, в трамваї, в магазині
і навіть на державному посту.
Рівнятись кожен мусить на мету,
що у народі первісно-єдина –
Вітчизна сильна і така ж людина
з душею у шляхетності цвіту.
В кожному вірші – захоплива гармонія звуків і образів, синівська тривожність чутливого серця:
В краю, де спрагло пахне деревій,
де наливає кетяги калина,
де хліб ростив чубатий прадід мій,
хмелію від імення Україна.
Та разом з тим терзає душу біль
за довгі бездержавності століття.
Пекуча в рани сипатися сіль
Ще довго буде нам і нашим дітям.
І внукам стачить вдосталь перешкод
Протистоянь, розброду й колотнечі,
Аж поки наш ошуканий народ
По-європейськи випростає плечі.
«В краю, де пругко шелестять дуби…»
На землі всім народам вистачає місця, волелюбні прагнення націй, самоповага і гідність – еталон всепланетної гармонії розуміння для поета:
Як Божий сад, цвіте уся планета.
Чим більш на ній дерев, тим веселіш.
Я зрозумію кожного поета,
якщо у нього про вітчизну вірш.
Я помолюсь за кожного повстанця,
щоб у бою найтяжчім переміг.
Бог наділив Британію британцям,
а мій мені не зганьблений поріг…
«Інтернаціональний мотив»
«Як письменник палко вірю у той час, коли імення "українець" звучатиме не нижче, а то й авторитетніше, ніж японець, німець, француз, британець, американець», – так автор означає концептуальну ідею поетичних одкровень.
А етнокодів, які здатні зцементувати націю, у поетичних рядках автора знайдемо немало:
Хатини з глини аж надто білі.
Тополі в ряд.
Ще наша гнана співуча мова.
Дотепний жарт.
На щастя знайдена підкова.
Козацький гарт
І невичерпне пісенне море.
Вишневий цвіт.
І вишиванок чіткі узори.
І «Заповіт».
«Єднання»
То ж долучаймося до пошуку життєдайних основ свого правічного, батьківського разом з поетом відвертого і неспокійного серця А. Загравенком.
Книги
Загравенко, Анатолій Романович. Вкраїна зачекалася на вас...: (поезії для дітей та юнацтва) / Анатолій Загравенко. – Кіровоград: Мавік, 2013. – 419 с.
Загравенко, Анатолій Романович. Дике поле: поезії / Анатолій Загравенко. – Знам'янка: Знам'янський міський Ресурсний Центр, 1998. – 78 с.
Загравенко, Анатолій Романович. Доля: поезії / Анатолій Загравенко. – Знам'янка: Знам'янський міський Ресурсний Центр, 2000. – 80 с.: портр., іл.
Загравенко, Анатолій Романович. Іскрини дощу: поезії / Анатолій Романович Загравенко. – Дніпропетровськ: Промінь, 1990. – 45, [1] с.
Загравенко, Анатолій Романович. Майдан: (книга нових поезій) / Анатолій Загравенко. – Знам'янка: Знам'янський міський Ресурсний Центр, 2004. – 90 с.
Загравенко, Анатолій Романович. Меди полинові: ліричні поезії про кохання, балади, пісні / Анатолій Загравенко,– Знам'янка: Знам'янський міський Ресурсний Центр, 1999. – 77 с.: портр., іл.
Загравенко, Анатолій Романович. Пошук: (Книга з двох збірок поезій "Кордон" і "Кредо") / Анатолій Загравенко. – Кіровоград: Лебедія, 2006. – 77, [1] с.
Загравенко, Анатолій Романович. Спадок []: поезії / Анатолій Загравенко. – Кіровоград: Центрально-Українське вид-во, 1997. – 140, [3] с.: іл.
Загравенко, Анатолій Романович. Сповідь: (Книга із трьох збірок поезій – "Супротив", "Ранок", "Сопілка з бузини") / Анатолій Загравенко; Ред. Людмила Повалій. – Знам'янка: Знам'янський міський Ресурсний Центр, 2001.– 91 с.
Загравенко, Анатолій Романович. Часослов / Анатолій Загравенко. – Знам'янка: Знам'янський міський Ресурсний Центр, 2002. – 85 с.
Публікації
Загравенко А. Глибокий світ: На здобуття обласної літературної премії імені Є. Маланюка / А. Загравенко // Народне слово. – 2010. – 28 грудня. – С. 4.
Загравенко, Анатолій. Коли тяжку свою тривогу...: Вірш / Анатолій Загравенко // Народне слово. – 2014. –
20 лютого. – С. 9.
Загравенко А. Лист... тепер уже з вічності / А. Загравенко // Народне слово. – 2008. – 18 грудня. – С. 3.
Загравенко А. Убили Хведю / А. Загравенко // Нова газета. – 2013. – 5 грудня. – С. 14: фото; 12 грудня. – С. 14.
Про автора:
Його біль за Україну актуальний і сьогодні / Анатолій Романович Загравенко // Народне слово. – 2014. –
27 лютого. – С. 10: портр.
Любарський, Роман. Гіркий мед Анатолія Загравенка: рецензия / Роман Любарський // Народне слово. – 2013. –
31 жовтня. – С. 10.
