Чи не найбільше труднощів у істориків було (і ще буде, певно) із вивченням походження назви Інгульця. Сьогодні ми знаємо, що Інгулець – п’ята за величиною серед річок, що течуть Україною (після Дніпра, Дністра, Прута, Південного Бугу) і перша у нашій області. Загальна довжина річки 550 кілометрів, у межах області – 170. Бере початок поблизу села Топила Знам’янського району, впадає у Дніпро на території Миколаївської області, протікає і через Дніпропетровську. Притоки Інгульця Бешка, Бокова, Висунь, Жовта, Саксагань.
Вже понад два століття історики не можуть з’ясувати, які річки значаться у Геродота під назвою Пантікап та Гіпакіріс. Одні вважають – Інгулець та Інгул. Інші їм заперечують. Логіка і детальне вивчення Геродотових "Історій" доводять: Пантікап – то Інгулець, Гіпакіріс – Інгул. Назва походить від слова "пант" – риба, тобто рибна річка. Звернімо увагу, на місці сучасної Керчі в дохристиянські часи існувало місто Пантікапей – столиця могутнього Боспорського царства. Енциклопедії пояснюють походження назви – "рибний шлях". Справді, Пантікапей торгував рибою з багатьма державами. Але Пантікап – далеко не остання назва річки. (У цьому відношенні Інгулець – рекордсмен). Вже у першому руському літопису вона згадується під назвою Івля у зв’язку з подіями 1190 року. Дослідники пояснюють: Івля у перекладі з тюркського означає "сторож". Справді, саме по цій річці проходив кордон між Київською державою та володіннями половців (тюрків), а вздовж обох берегів стояла сторожа. Нарешті, на карті французького інженера і картографа Боплана, яку він склав у 1630-1647 роках, перебуваючи в Україні, вперше зустрічаємо назву – Інгулець. У літопису Самійла Величка знаходимо цілу низку Інгулів: Інгул Великий та Інгул Малий, Інгулець та Інгулець Малий, річки Інгульська, Вища Інгульська. (Ці назви літописець подає станом на 24 листопада 1697 року). Де шукати коріння цих назв?
Дізнатися більше:
Дурнов В. За синьою водою: Путівник по Інгульцю від його витоків до межі Знам’янського району / В. Дурнов, М. Лядська. – Кіровоград. – 2008. – 32 с.
Інгулець [Електронний ресурс] // Вікіпедія: вільна енциклопедія: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: . – (Дата звернення 3.09.2017).
Колесник, Дмитро. Історія в назвах / Дмитро Колесник // Народне слово. – 2014. – 7 серпня. – С. 8: фото.
Матівос Ю. М. Течуть річки / Ю. М. Матівос // Кіровоградська правда. – 1998. – 16 квітня. – С. 3.
ПРИТОКИ ІНГУЛЬЦЯ:
1. БЕШКА
Річка з такою назвою протікає у Знам’янському та Олександрійському районах, права притока Інгульця. Довжина – 56 кілометрів, площа басейну 657 квадратних кілометрів. Вперше згадується у "Літопису" С. Величка під роком 1697. Назва походить від слова "бечка" – гілка верби, яку носили святити до церкви на вербну неділю. Цих дерев росло немало на берегах річки. Бечкою, Бечою називалася у середині XVIII ст. Олександрія (до цього Усівка). На березі Бешки у першій чверті XVIII ст. (прибл. 1720 р.) оселився запорожець Петрик, свій хутір він назвав Петриківкою, який потім назвали Новою Прагою: тут розташувався Малоросійський кінний полк, переведений сюди з передмістя Варшави, що носить назву Нова Прага.
На берегах Бешки розташовані села Мошорине, Володимирівка (Знам’янський район), Головківка (давня назва Бешка) – Олександрійський район.
Дізнатися більше:
Бешка [Електронний ресурс] // Вікіпедія: вільна енциклопедія: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу:
. – (Дата звернення 3.09.2017).
Географічна енциклопедія України: у 3 т. / редколегія: О. М. Маринич (відпов. ред.) та ін. – К.: "Українська радянська енциклопедія" ім. М. П. Бажана, 1989.
Матівос Ю. М. Течуть річки / Ю. М. Матівос // Кіровоградська правда. – 1998. – 16 квітня. – С. 3.
2. ЖОВТА
Річка ця порівняно невелика: довжина її 61 кілометр, площа басейну 490 квадратних кілометрів. Починається вона неподалік села Червона Воля Олександрійського району, тече територією Дніпропетровської області і впадає в Інгулець біля села Іскрівки Петрівського району.
У верхів’ї річки розташоване село Ганнівка (Д. Яворницький називає його містечком. Таким воно, мабуть, було у його часи). На місці села, що виникло на початку XVII століття, знаходився зимівник запорізького козака Андрія Вертебного. 1760 року у зимівнику споруджено каплицю, куди в недільні й святкові дні збиралися до 200 чоловік рідних, знайомих, челяді й наймитів хазяїна, щоб помолитися Богові й повчитися Закону Божого й добрих житейських правил у ієромонаха Павла. Так описує село Д. Яворницький. Назва річки походить від покладів залізної руди, які визначають колір води.
Дізнатися більше:
Жовта (річка) [Електронний ресурс] // Вікіпедія: вільна енциклопедія: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: . – (Дата звернення 3.09.2017).
Матівос Ю. М. Течуть річки / Ю. М. Матівос // Кіровоградська правда. – 1998. – 16 квітня. – С. 3.
Річки мого краю: краєзнавча мозаїка [Електронний ресурс] // Олександрійська міська центральна бібліотека: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: . – (Дата звернення 3.09.2017).
3. ЗЕЛЕНА
Неподалік у тому ж Петрівському районі, перерізаючи його майже навпіл, тече річка Зелена. В її долині розташоване село з однойменною назвою. В історію воно потрапило через те, що у другій половині XVII століття тут виник козацький зимівник, а пізніше слобода. Ці краї інтенсивно заселялися завдяки політиці кошового Петра Калниша, який на противагу російському царизму залюднював землі українцями. Так виникли слободи Зелена, Жовта, Кам’янка та інші. Всі вони заселялися вихідцями з інших губерній України.
Річка тече між заростями, від чого вода її здається зеленою. Це й визначило назву.
Дізнатися більше:
Матівос Ю. М. Течуть річки / Ю. М. Матівос // Кіровоградська правда. – 1998. – 16 квітня. – С. 3.
Річки мого краю: краєзнавча мозаїка [Електронний ресурс] //
Олександрійська міська центральна бібліотека: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: . – (Дата звернення 3.09.2017).
