Ще у кінці XVIII ст. видатні угорські філологи І. Шаинович та С. Дярматі довели належність угорців до народностей фінно-угорських племен. Під час великого переселення народів прийшли вони на береги Дунаю з Уралу. Шлях той розтягнувся на два століття і проліг через Новгород, Київ, Середнє Придніпров’я. Спілкувалися мандрівники мовою, в основі якої лежить мова вогулів – невеликого племені, що жило на Уралі і об’єдналося з уграми-угорцями. Вчені виділяють окрему угорсько-вогульську говірку. В ній чуємо оте "гул", "вогул", "вінгул". Далі все ясно. Ось звідки взялася ціла низка назв "Інгул", звідки походять оті Великі і Малі Інгули.
Тривалий час історична наука брала під сумнів перебування угрів на Дніпрі. Хоча у Києві, через який також пройшли угри-вогули, існує Угорська гора і Угорські ворота, походження їх ігнорувалось. Нарешті історичний факт одержав офіційне визнання: у грудні 1997 року на Угорській горі, неподалік Києво-Печерської лаври, відкрито пам’ятник уграм, які жили на берегах Дніпра, Інгулу та Інгульця у VII ст. н. е. Від угрів-вогулів пішли сучасні назви двох основних річок області. А не від тюркського "єнігел" (Нове Озеро) чи -ін (печера) та -гуль (річка), як ми гадали.
Тепер короткі дані про Інгул. Він бере початок біля Родниківки Олександрівського району, впадає у Південний Буг поблизу Миколаєва. Довжина річки 354 кілометри, у межах нашої області – 185. Притоки Інгулу: Сугаклія, Громоклія, Біянка, Березівка, Аджамка, Кам’янка.
Дізнатися більше:
Босько, Володимир. І добре, що не назвали місто Інгульськом / Володимир Босько // Народне слово. – 2016. – 4 серпня. – С. 9: фото.
Войченко, Гарій. Не щезне з пам’яті дитинство / Гарій Войченко // Народне слово. – 2015. – 5 березня. – С. 10: мал.
Географічна енциклопедія України: в 3 т. Т. 2: З – О / Редкол.: Федір Семенович Бабичев. – Київ: Українська Радянська Енциклопедія, 1990. – 480 с.: іл.
Інгул [Електронний ресурс] // Вікіпедія: вільна енциклопедія: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: . – (Дата звернення 3.09.2017).
Історія в назвах // Народне слово. – 2014. – № 51 (20 листопада). – С. 9: фото.
Матівос Ю. Весняні розливи Інгулу / Ю. Матівос // Наше місто. – 2017. – 30 березня. – С. 3: фото.
Матівос Ю. М. Течуть річки / Ю. М. Матівос // Кіровоградська правда. – 1998. – 16 квітня. – С. 3.
Там, де Інгул круто вився // 21-й канал. – 2015. – 4 червня. – С. 14.
Шевченко С. Обережно: інгульська весна / С. Шевченко // 21-й канал. – 2008. – 27 березня. – С. 18.
ПРИТОКИ ІНГУЛУ:
1. СУГОКЛІЯ
Під цією назвою в області протікають дві річки: у Бобринецькому районі та в межах Кіровоградського. Обидві вони є притоками Інгулу. Щоб якось відрізнити їх одну від одної, прийнято називати Сугоклію Бобринецьку Сугоклією – Комишуватою. Але і їх існує кілька. Річка історична, згадується у "Літопису" С. Величка. Назва тюркського походження, гадають, від давньотюркського "сайгак, дика коза"; давньотюркського "місце, де багато сайгаків". За свідченням Боплана, в XVII ст. у степах України водилося багато сугаків. У роки існування Нової Січі на берегах Сугоклії виникали козацькі поселення.
Сугоклія, про яку ведемо мову, протікає територією Бобринецького району і впадає в Інгул. Довжина її 58 кілометрів. Площа басейну 983 квадратних кілометри. Має рівнинний характер, широку долину. В середній течії трапляються виходи докембрійських порід (граніти та гнейси). Є багато ставків, а також Криничуватське, Софіївське та Долилівське водосховища. Воду річки використовують для побутового водопостачання, риборозведення, і зрошування.
Дізнатися більше:
Сугоклія [Електронний ресурс] // Вікіпедія: вільна енциклопедія: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: . – (Дата звернення 3.09.2017).
Кравченко, Н. "Морське" минуле Сугоклеї / Н. Кравченко // Народне слово. – 2011. – 15 лютого. – С. 8.
Матівос Ю. М. Течуть річки / Ю. М. Матівос // Кіровоградська правда. – 1998. – 16 квітня. – С. 3.
Нопопавлівські водоспади [Текст] // Наше місто. – 2016. – 21 січня. – С. 9: фото. кол.
2. ГРОМОКЛІЯ
Ця річка відноситься до числа тих, які прийнято називати великими, бо довжина її становить 102 кілометри.
Починається вона в Іванівці Бобринецького району, впадає в Інгул на території Миколаївської області. Річка історична, вона згадується у "Літопису" Самійла Величка у зв’язку з подіями 1693 року, у працях українських істориків. Через Громоклію проходив кордон Запорізької Січі і Бугогардівської паланки. На кінець існування Січі вздовж Громоклії було розташовано 11 козацьких зимівників. Більше знаходилося лише на Інгулі (17), на Дніпрі (14). З цих зимівників пізніше виросли населені пункти. До нашого часу збереглися Іванівка та Веселівка.
Назва річки походить від її властивостей. Хоч вона тиха, рівнинна, та в окремих місцях, де є кам’яні пороги, шумить, гуркоче між гранітними валунами. Як і у всіх річках, що течуть між скелями, вода часто покривається плямами – сугою, які прилипають, ніби приклеюються до берегів, каміння. Звідси – Громоклія.
Дізнатися більше:
Громоклія [Електронний ресурс] // Вікіпедія: вільна енциклопедія: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: . – (Дата звернення 3.09.2017).
Матівос, Ю. Мандрівка починалася від Громоклії: До 70-річчя утворення області / Ю. Матівос // Кіровоградська правда. – 2008. – 28 листопада. – С. 11.
Матівос Ю. М. Течуть річки / Ю. М. Матівос // Кіровоградська правда. – 1998. – 16 квітня. – С. 3.
2.1. КОДИМА
Річку з такою назвою на карті області не відшукаєш. Навіть не всі жителі Бобринецького району, де вона знаходиться, знають про її існування. Вона така маленька, що її можна пройти від початку до впадіння у Громоклію за півтори-дві години. Але вона яскравим рядком увійшла в історію України.
Розкриємо другий том літопису Самійла Величка. У примітці до рядка "повертаючись отак, несподівано зіштовхнувся він (татарський султан Онит – Ю. М.) на долині Кодими, у степах... з козацьким військом, що було при Палію...", сказано: "Кодима – місцевість уздовж р. Кодими, притоки р. Громоклії, яка впадає в р. Інгул". Назву річці дали переселенці з теперішньої Одеської області, де тече річка Кодима, на ній розташовані міста Балта і Великий Бобринець.
У вересні 1663 року у долині Кодими зіткнулися татари згадуваного султана з військом Семена Палія. У дводенному запеклому бою багато поганців було вбито й поранено, і вони відступили, зазнавши значних втрат і ганьби, повідомляє літописець. Про важливість перемоги на Кодимі свідчить те, що царський уряд щедро нагородив полковника Палія сукном кармазином, китайським шовком, двома парами соболів, дорогоцінним хутром чорних лисиць. Кожен козак Палієвого полку отримав по сто єфимків – тогочасних карбованців.
Дізнатися більше:
Кодима [Електронний ресурс] // Вікіпедія: вільна енциклопедія: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: . – (Дата звернення 3.09.2017).
Матівос Ю. М. Течуть річки / Ю. М. Матівос // Кіровоградська правда. – 1998. – 16 квітня. – С. 3.
Росохацький, Олександр Анатолійович. Надкодимщина-подол Подільської землі: етно-історичний нарис / О. А. Росохацький // Вісник Одеського історико-краєзнавчого музею. – 2008. – N 5. – С. 60-70.
3. БІЯНКА
Річка, що протікає, в основному, у Кіровограді. Бере початок за кілька кілометрів на схід від міста, впадає в Інгул у районі Кущівки. Ця невеличка річечка, фактично струмок, не пересихає навіть найспекотливішого літа, не замерзає за найлютіших морозів.
На карті Єлисаветграда, виготовленій у 1913 році міським землеміром П. Рябковим, має назву Балка. (Від цього походить назва місцевості, через яку річка протікає). Пізніше річку назвали Бiянка, від слова "биє", "б’є". Тут, з-під землі, б’ють джерела чистої води, її колись вживали люди. Вона була, за словами старожилів, надзвичайно смачною.
Дізнатися більше:
Березина О. Дадим вторую жизнь Бианке? / О. Березина // Украина-Центр. – 2009. – 30 апреля. – С. 7.
Березина, О. В ста шагах от центра [Текст] / О. Березина // Украина-Центр. – 2009. – 21 мая. – С. 7.
Біянка [Електронний ресурс] // Вікіпедія: вільна енциклопедія: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: . – (Дата звернення 3.09.2017).
Лугова Г. Звалище на золотій воді / Лугова Г. // 21-й канал. – 2004. – 8 квітня. – С. 1-2.
Матівос Ю. М. Течуть річки / Ю. М. Матівос // Кіровоградська правда. – 1998. – 16 квітня. – С. 3.
Наступ на "тихі води" триває // Кіровоградська правда. – 2009. – 4 серпня. – С. 1.
Річка Біянка // Народне слово. – 2012. – 2 серпня. – С. 12: фото.
Цибульський, М. Геродот теж знав нашу Біанку / М. Цибульський // Кіровоградська правда. – 2002. – 23 липня. – С. 3.
