Леся Українка в поезії

ЛЕСІ УКРАЇНЦІ

                              Ще й досі за тобою в серці щем,
                              Ти Україну-неньку залишила,
                              Та все, що написала, збережем
                              Як скарб безцінний, у якому – сила.

                              В твоїх долонях, Лесю, ціле небо,
                              І ціла вічність – на твоїм крилі,
                              І промінь твій, якого нам так треба,
                              Освітлює дорогу у пітьмі.

          До тебе нас веде ось та стежина,
          Яка від твого серця пролягла,
          Писала ти про вільну Україну,
          Яка вишневим цвітом зацвіла.

          Та сталось так, що в ці часи найважчі,
          Сини, брати наш спокій бережуть,
          Нехай твої молитви, що на небі,
          Їм на землі у зорях розцвітуть.
                                                  Юлія Хандожинська

                              Борця й співця в собі ти поєднала,
                              Досвітні викликаючи вогні.
                              Не мріяла про камінь п’єдестала
                              – Сама ти ломикаменем стояла
                              Супроти бурі, в наймарніші дні.

          Орлиці зір і серце голубиці
          Тебе вели вперед, за небосхил,
          Жили в тобі і міць ясної криці,
          І сяєво далекої зірниці,
          І тихі сплески лебединих крил.
                                                  Максим Рильський

                              Йти назустріч бурям і зливам,
                              Буть одній – як велика рать,
                              Жить в нещасті життям щасливим,
                              Муку творчістю перемагать,
                              – Хвора дівчина, бідна Леся!
                              Де ще хворі такі були,
                              Щоб літали в таке піднебесся,
                              Що його не сягнуть і орли!
                              Справді дівчина, справді хвора, –
                              А душа – немов океан,
                              Де сувора душа командора
                              І привабливий Дон-Жуан,

          Де в віки і в простори мандри,
          Де Вкраїна – Еллада і Рим,
          Де пророча журба Кассандри
          Як високий гриміла грім,
          Де слова обертались у крицю,
          В кров живу – друкований знак,
          Де підносив з мечем правицю
          Вождь рабів – безстрашний Спартак.
          Ти себе Українкою звала, –
          І чи краще знайду ім’я Тій,
          що радістю в муках сіяла,
          Як отчизна – твоя і моя!
                                                  Максим Рильский

                                        На рідній Волині зросла
                                        І пісня, і мужності сила.
                                        По всій Україні пішла –
                                        Досвітні вогні засвітила.

                                        Русалкою вийшла з лугів,
                                        А лицарем стала у зброї
                                        І нищила всіх ворогів
                                        Словами епохи нової.


          Відважно крізь терни ішла,
          Народ підіймала до бою
          І зірка провідна вела
          Знедолених всіх за собою.

          Лишила нам скарби свої
          І світочем стала Вкраїна
          І пісня не змовкне її,
          І слава повік не загине.
                                                  Леся Храплива

Леся Українка

                                        Кругом Лесі Українки
                                        В Колодяжному селі –
                                        Там посходилися діти –
                                        І великі, і малі.

                                        І розказує їм казку,
                                        Як то лицарі колись
                                        Після шостої поразки
                                        Всьоме знову піднялись.


          І розказує: в кайданах
          Грізний велетень лежить,
          Але час прийде – він встане,
          Аж земля вся задрижить.

          Каже дітям у городі
          У вечірній тихий час:
          – Хай ця казка в серці сходить,
          Хай на бій готовить вас!
                                                  Леся Храплива

«Про Лесю Українку»

Після прочитання біографії Лесі Українки
                                                                                М. Олійник «Дочка Прометея»

                              Вона боролася за правду й волю,
                              Щоб не було життя злиденного ніде.
                              Вона боролася за нашу кращу долю,
                              За наш буденний світлий день.

                              Її вірші наповнені тугою
                              Про рідний край Волинь, його ліси.
                              Ось тут вона сидить під осокою
                              Та пише вірш про правду на Землі.

                              Її сумне та змучене обличчя
                              Уже не раз повстало в моїм сні.
                              І повела вона плечем знічев’я,
                              Бо все не йдуть собі думки сумні.


          Не покидає розум її думка:
          «Як все ж звільнити рідній мій народ?
          Як можна всю загрозу відвернути?
          Чи допоможе нам у цьому Бог?

          Я буду боротись за бравеє діло,
          Хоч як би і тяжко було…
          У бій я піду не вагаючись, сміло!»
          І враз в серці щось загуло…

          Невже похитнулась любов до Вкраїни?
          Та ні. Не зламати її.
          Вона буде битись за волю країни,
          За нашії вільнії дні!
                                                  Марина Моренго

Нескорена Леся

                                        Нескромна – елегантна,
                                        Стримана – запальна,
                                        Смілива, хоч в дні туманні
                                        Тікала в краї, де весна.
                                        Де сонце пекло, щоб боліло
                                        несказане почуття,
                                        Читала, співала, раділа
                                        І плакала, як свіча.

          Летіла в обійми зорям,
          Чекала, а що ж вони?
          Далекі, холодні очі –
          Їм радість від самоти.
          З вітрами у снах літала,
          Піски замітали сліди,
          Кохала, кохала, кохала
          І в вічність писала листи.
                                                  Інна Паламарчук

НЕ ЗРАДИТЬ МРІЯ

          «Хто вам сказав, що я слабка,
          що я корюся долі?»
                                     (Леся Українка)

                              Талановита дівчино Полісся!
                              Це не про тебе прозвучало: «Хвора!»
                              Невдачі у житті не побоїшся,
                              В душі достатньо духу непокори.

                              Не зрадить мрія! Українське слово
                              Вестиме гордо вдалеч за собою.
                              Засяє «промінь» в мові празниково.
                              Злетиш на крилах мудрості розвою.

                              Думками будеш линути в Полісся
                              Згоратимеш у тузі і скорботі,
                              Там дядько Лев іде зеленим лісом,
                              Сопілка виграє високі ноти.

                              Слова, мов криця! Пісні не померти,
                              Із попелу вербичка виростає...

          Чи мавка вільна,чи кохання жертва?
          Лиш тільки серце добре про те знає.

          Троянд зів’ялий аромат – листи ті,
          Вино гірке і «ні» таке холодне...
          Ти поруч у його останні миті.
          Душа твоя – бездонно-благородна.

          Слова, мов стріли, як мечі гострезні.
          О ні! Не пожалієшся на долю.
          Ти впевнена – ярмо народу щезне.
          Козацький рід незламний, любить волю.

          У серці – Україна. Сміх крізь сльози.
          Твоя відрада – пісні стоголосся.
          На вбогому, сумному перелозі
          Тендітні стебла виростуть в колосся.
                                                  Марія Яновська

«ОБЕРНУСЯ В ЛЕГЕНДУ»

                              Сумлінним акордом зима в небесах.
                              Тужливим ехом в’ється в піднебессі.
                              Ми розповісти хочемо сьогодні вам
                              Про життя і творчість поетеси Лесі.
                              Жила колись на світі Леся.
                              Любила мріяти й співати.

          Сама – найкраща із поезій,
          Якої нам не написати.
          У Лесі очі – квіти з луків.
          А слово птаха різнопера...
          В собі тяжку борола муку,
          Співаючи: «Contra spem spero!»
                                                  Олена Журлива

ЛЕСЯ УКРАЇНКА

                              Десь вітер грає на віолончелі,
                              Морозні пальці приклада до скла,
                              І ти одна в зажуреній оселі
                              Замріяно схилилась до стола.
                              Мов раб німий на араратській скелі
                              Карбує написи про подвиги царя,
                              Ти на папері почуттів моря

          Переливаєш в строфи невеселі.
          Ти – хвора дівчина – серед глухої ночі
          Врізаєш в вічність огненні, пророчі
          Слова з прийдешніх сонячних віків,
          Щоб ті слова хитали чорні трони,
          Щоб їх несли з собою легіони
          Нових, непереможних Спартаків.
                                                  Василь Симоненко

Кожному (і собі) читачеві Лесі Українки

                              Збагни її безмежжя духу,
                              Її життя із трьох проклять –
                              Неволю, гіркоту, недугу –
                              І хай тебе думки болять.
                              Хай батогом їх сполосує
                              Жада великої мети.
                              Її не клич до себе всує,
                              А сам до Лесі долети.
                              Із нею стань на трудогорі
                              Свойого сяючого дня.
                              І мозком ти врости у зорі,
                              Як у горіх вроста зерня.
                              Із серця вирви сумнів потай,
                              Неначе заржавілий цвях.
                              І сто разів спіткнись – пошпотайсь
                              Не в славі, а в її словах.
                              Розбий свої тендітні стопи
                              У скелях дум її – розбий.
                              Не гнись в поклонах до Європи,
                              Бо ти не єсть жебрак сліпий!
                              Із нею ти – всесвітній геній –
                              Доглянь заобрійні вітри,
                              Як радій у пітьмі рентгенній,
                              Усе, що сховане, уздри.
                              Ти син її – не пасербина,
                              І знай – тебе ми проклянем,

                              Якщо твоя зігнеться спина
                              Під гранітовим тягарем,
                              Що піднімала жінка квола;
                              Неси його в чужі світи –
                              Похилені у праці чола
                              Вогнем досвітнім освіти.
                              Ти не шукай плитного броду,
                              Над плесом не чекай зими...
                              Собі ім’я свого народу
                              Навіки, як вона, візьми.
                              Візьми не в тиху паспортину,
                              Відчуй його поміж легень,
                              Як мати відчув а дитину
                              Перед пологами за день.
                              І бережи його, як Леся,
                              Для всіх народів і віків.
                              сміливо ступай на леззя
                              Гадючих підлих язиків.
                              Роди нові часи, а стогін
                              Ти оберни в пісенний щем,
                              Щоб ворог, ідучи на погин,
                              Не тішився твоїм плачем.
                              Веди знаменієм червоним
                              Нових звитяжців у бої.
                              І кості поклади бетоном
                              Під вічний пам’ятник її.
                                                  Дмитро Павличко (1961 р.)

Лесі Українці

                        А знаєш, Лесю, скоро вже весна.
                        Ота весна, що сипала квітками, як ти жила.
                        Жила лише одна, Одна з весною...
                        Й власними рядками. Ти знаєш,
                        Лесю, важко на землі… Марила небом ...
                        А тримало тіло.
                        Бо йому строки дано замалі.
                        Душа – то інше... Полетіть хотіла –

          і удалось: піднялася до хмар.
          Тобі поезія давала крила!
          Так, було важко… Втримала удар.
          Й трималась сміло. Небо підкорила!
          Творила, Лесю, ти пером дива…
          Пройшли віки. Лишилися нетлінні
          Твій біль. Твоє життя. Твої слова.
          І твоя, Лесю, твоя Україна.

Дочка Прометея

                    З дитинства – з посмішкою крізь пекучий біль,
                    Ще з юності ніколи не здавалась,
                    Як горда пташка, що зліта у височінь,
                    Щоби не плакати – сміялась.
                    Заполонили серце полум’яне
                    Талант і розум, терпеливість і любов.

          Хоча Дочкою Прометея звалась,
          Та Українкою була за будь-яких умов.
          Ще молода душа, і серце молоде.
          Ще й не жила… А як хотілось жити!
          І «Давня казка» нині не нова.
          Нетлінне слово пам’ятаємо навіки!
                                                  Соломія Бурбулевич

ЛЕСІ УКРАЇНЦІ

                        О, славна дочко України,
                        Княгине рідної землі
                        На п’єдестал ти стала слави
                        З вінком лавровим на чолі.
                        В піснях казкового Полісся
                        Ти музу правильну знайшла
                        Вона ім’я твоє світам
                        У сині далі понесла.
                        Бо ті пісні в борців за волю
                        Сталили віру у борні
                        Ти засвітила в царстві ночі
                        Непереможнії вогні.
                        Ти вчила нас в лиху годину
                        Іти сміливо до мети


          На круту гору крем’яную
          З каменю вольності нести.
          В озернім краю, на Волині
          В легендах шелесту лісів
          Ти зустрічала Мавку в гаю
          І слухала чарівний спів.
          В сріблястих росах, в час вечірній
          Свої купала тут пісні.
          Тому вони такі нам рідні
          Народу близькі й дорогі.
          Хвала тобі і честь бояне,
          Що оспівала край ти наш.
          Ти доля наша, гордість наша
          До волі наш дороговказ.
                                                  Ананій Рябченюк

А ЛУКАШ НЕ ЗАГИНУВ

                        А лукаш не загинув
                        Біля Мавки прозрівши,
                        Дорівнявся до себе
                        І душу не вбив.
                        Він стоїть під вербою в зачаєній тиші,
                        Із тонкої сопілки виворожує спів.
                        Вони разом до віку –

          вільнолюби з Полісся.
          Не дають забувати,
          який ми народ.
          Вони з образом
          Лесі навіки злилися,
          Як ментальності
          Богом написаний код.
                                                  Олеся КОВАЛЬЧУК

НА ЛЕСИНІ РОКОВИНИ

                   Тобі, Україно, той подвиг в терновищах-шатах,
                   І пісня її, і життєвих шляхів крутизна!
                   До тебе, Вкраїно, бездольна і праведна мати,
                   І перша, й остання її озивалась струна.
                   Не відала зради. І рідного краю заради
                   Невтомно і вперто своє українство несла.

          Й запалені словом, нові гуртувались плеяди,
          Щоб наші серця не покрила неволі імла.
          Наш Велет-народ подолає врага неминуче,
          Засяє в віках непотьмарена слава Борця.
          …Знов Лесине слово повстало – терпке і жагуче,
          І будить, і кличе, й наповнює громом серця.
                                                              Ніна Горик