![]() |
Сторінки пам'яті На вшанування першопроходців української театральної ниви, століття заснування професійного театру в 1982 році за рішенням ЮНЕСКО було широко відзначене у світовому масштабі.
27 жовтня 1882 року було засновано перший професійний український драматичний театр, який з 1940 року носить ім’я Марка Лукича Кропивницького. Останню реставрацію було завершено у 2012 році. ![]() ![]()
Пам'ятник Кропивницькому у місті Кіровограді, встановлений по вулиці Дворцовій напроти театру імені Кропивницького.
На фасаді театру ім. Лесі Українки в Києві є меморіальна дошка з силуетом Кропивницького і словами: «В цьому будинку 10 січня 1882 року під керівництвом великого артиста і драматурга М. Л. Кропивницького відбувся перший виступ українського професійного театру» (скульптор Іван Гончар). ![]()
У місті Бобринці є сквер, якому до 125-річчя з дня народження М. Л. Кропивницького присвоєно його ім’я. У сквері в 1972 році споруджено погруддя Марку Кропивницькому та посаджено 125 дубів, які занесено до списку об’єктів ЮНЕСКО.
Також у Бобринці зберігся будинок, де театральна трупа М. Л. Кропивницького починала свою театральну діяльність, та школа, де вчився Марко Кропивницький (трактир панича Медового). ![]() ![]()
Пам’ятають про свого славного земляка і на Кіровоградщині. В нинішньому музеї-заповіднику Хутір Надія ростуть посаджені Марком Лукичем Кропивницьким велетні-дуби і пригадуються поетичні рядки з вірша Максима Рильського «Маркові дуби»:
«Дуби ростуть поволі, неквапливо;
Хто садить дуба, – той його, можливо, І не побачить вищим, аніж сам. Це – дар майбутнім, скажемо, літам, Привіт іще незнаним поколінням, Весна, в тумані схована осіннім. Та він садив, усатий чародій,
І от ростуть за нашої доби
Ростуть дуби, купають в небі віти, «Маркові дуби» дійсно велетні: у одного D=80 см, Н=25 м, у другого D=100 см, Н=26 м.
У Кіровограді є вулиця, яка носить ім'я одного з корифеїв театральної спадщини М. Л. Кропивницького.
2 жовтня 1982 року у Кіровограді відкрито Меморіальний музей М. Л. Кропивницького. ![]() ![]() ![]()
![]() ![]()
ХРАМ МОЇХ БОГІВ
Він, як орел, злетів понад степами,
Що під крилом замріяно лягли, Палкі слова посіяв поміж нами, І, як молитву, ми їх зберегли: «Гори, твори, допоки топчеш ряст, Допоки сонце світить в ясні очі. Господь тобі сторицею віддасть За гордий чин і світло серед ночі»... В Єлисаветі на кону театру Дух нації талантом запалив, І біля рампи став на вічну варту: «Я тут живу: це храм моїх богів!» Не стерли слід ні терни, ні руїни, Не замели надломлені літа. Над вільними степами України Його душа розкрилено літа. І рідне слово «Соловейка» лине. Витьохкує, аж серце завмира. Його ім'я у долі України Сія, немов досвітняя зоря!
КРОПИВНИЦЬКИЙ
Він з Бобринця подавсь у світ широкий,
Гартуючи могутній свій талант. Спливали дні. Шалено мчались роки. Та мрій своїх не зраджував Атлант. В його душі жила вся Україна: І рідний степ, і Приінгульський край, І злидні, й розбрат, і гірка руїна, І Дух високий, і зелений гай. Як сонце, він зійшов на Батьківщині. Великий, волелюбний, молодий. І на кону постала Україна. І з нею Кропивницький чарівний. Збулись його всі заповітні мрії: В Єлисаветі, в людства на виду Дебютом Заньковецької Марії Його Театр почав свою ходу. Він до людей – із Кобзаревим словом На сцені і згорав, і воскресав. Крізь терни йшов і проти вітру злого, Та голови своєї не схиляв. |