|
|
Сторінки пам'яті На вшанування першопроходців української театральної ниви, століття заснування професійного театру в 1982 році за рішенням ЮНЕСКО було широко відзначене у світовому масштабі.
27 жовтня 1882 року було засновано перший професійний український драматичний театр, який з 1940 року носить ім’я Марка Лукича Кропивницького. Останню реставрацію було завершено у 2012 році. 
Пам'ятник Кропивницькому у місті Кіровограді, встановлений по вулиці Дворцовій напроти театру імені Кропивницького. 
На фасаді театру ім. Лесі Українки в Києві є меморіальна дошка з силуетом Кропивницького і словами: «В цьому будинку 10 січня 1882 року під керівництвом великого артиста і драматурга М. Л. Кропивницького відбувся перший виступ українського професійного театру» (скульптор Іван Гончар). 
У місті Бобринці є сквер, якому до 125-річчя з дня народження М. Л. Кропивницького присвоєно його ім’я. У сквері в 1972 році споруджено погруддя Марку Кропивницькому та посаджено 125 дубів, які занесено до списку об’єктів ЮНЕСКО. 
Також у Бобринці зберігся будинок, де театральна трупа М. Л. Кропивницького починала свою театральну діяльність, та школа, де вчився Марко Кропивницький (трактир панича Медового). 
Пам’ятають про свого славного земляка і на Кіровоградщині. В нинішньому музеї-заповіднику Хутір Надія ростуть посаджені Марком Лукичем Кропивницьким велетні-дуби і пригадуються поетичні рядки з вірша Максима Рильського «Маркові дуби»:
«Дуби ростуть поволі, неквапливо;
Хто садить дуба, – той його, можливо, І не побачить вищим, аніж сам. Це – дар майбутнім, скажемо, літам, Привіт іще незнаним поколінням, Весна, в тумані схована осіннім. Та він садив, усатий чародій,
І от ростуть за нашої доби
Ростуть дуби, купають в небі віти,  «Маркові дуби» дійсно велетні: у одного D=80 см, Н=25 м, у другого D=100 см, Н=26 м.
У Кіровограді є вулиця, яка носить ім'я одного з корифеїв театральної спадщини М. Л. Кропивницького. 
2 жовтня 1982 року у Кіровограді відкрито Меморіальний музей М. Л. Кропивницького. 
ХРАМ МОЇХ БОГІВ
Він, як орел, злетів понад степами,
Що під крилом замріяно лягли, Палкі слова посіяв поміж нами, І, як молитву, ми їх зберегли: «Гори, твори, допоки топчеш ряст, Допоки сонце світить в ясні очі. Господь тобі сторицею віддасть За гордий чин і світло серед ночі»... В Єлисаветі на кону театру Дух нації талантом запалив, І біля рампи став на вічну варту: «Я тут живу: це храм моїх богів!» Не стерли слід ні терни, ні руїни, Не замели надломлені літа. Над вільними степами України Його душа розкрилено літа. І рідне слово «Соловейка» лине. Витьохкує, аж серце завмира. Його ім'я у долі України Сія, немов досвітняя зоря!
КРОПИВНИЦЬКИЙ
Він з Бобринця подавсь у світ широкий,
Гартуючи могутній свій талант. Спливали дні. Шалено мчались роки. Та мрій своїх не зраджував Атлант. В його душі жила вся Україна: І рідний степ, і Приінгульський край, І злидні, й розбрат, і гірка руїна, І Дух високий, і зелений гай. Як сонце, він зійшов на Батьківщині. Великий, волелюбний, молодий. І на кону постала Україна. І з нею Кропивницький чарівний. Збулись його всі заповітні мрії: В Єлисаветі, в людства на виду Дебютом Заньковецької Марії Його Театр почав свою ходу. Він до людей – із Кобзаревим словом На сцені і згорав, і воскресав. Крізь терни йшов і проти вітру злого, Та голови своєї не схиляв. |