|
|
Кропивницький і Шевченко
Шевченківський «Кобзар» розбудив власні сили Марка Кропивницького, навчив його любити правду й ненавидіти зло, дав йому вогонь, визначив його місце серед поступовців за кращу долю рідного народу. Перейнявшись світлими шевченківськими ідеями та захопившись красою поетичного слова Поета, М. Кропивницький усіма мистецькими засобами популяризував серед народу «Кобзар», бо розумів, яка велетенська сила живе на сторінках тієї книги, який невгасимий вогонь палає в кожному рядку Шевченкового вірша. У спогадах сучасниці Марка Лукича Н. Лазурської зустрічаємо таке свідчення: Кропивницький «любив «Кобзар» і не розлучався з ним ніколи. Читав з нього вірші напам’ять. Особливо любив вірш «Чернець». Слухаєш бувало його декламацію і бачиш перед собою козака в червоних оксамитових штанях, що танцює від Києва до Межигірського спаса... А далі за «Чернецем» ішли уривки з «Невольника», якого так любовно інсценізував Кропивницький...Охоче він декламував «Б’ють пороги, місяць сходить» («До Основ’яненка»)... Коли Кропивницький його декламував, у нього змінювалось раптом обличчя, набирали зовсім іншого виразу очі». Особливо цінні й цікаві спогади про Кропивницького – декламатора залишив актор Прохор Коваленко, якому не раз і не два доводилось слухати й бачити Марка Лукича. Ось що він розповідає, наприклад, про читання Шевченкового вірша «Думи мої, думи мої»: «Марко Лукич робив такі несподівані і такі «неузаконені» цезури і паузи, такі знаходив інтонації, що зараз нема змоги їх повторити. Це було не читання і не декламація, яка тоді була дуже поширена серед артистів, – це була розмова з самим собою, розмова людини, яка вголос вимовляє скорботу наболілого серця. Але це була не скарга, і не бажання розжалобити слухачів, як ми частенько робили, читаючи цей твір у театральній школі. Тут відчувався велетень думки і моральної сили. Прості шевченківські слова глибоко западали в серце і запам’ятовувались на все життя…» Мабуть не було випадку, коли б Кропивницький не взяв участі у тому чи іншому вечорі, присвяченому пам’яті Шевченка. Навіть на схилі свого життя він не відмовлявся поїхати чи то до Києва, чи до Полтави, чи то до іншого міста, щоб не тільки своєю присутністю, а й своєю працею взяти участь у шевченківському вечорі. Як видно з листа Кропивницького від 10 листопада 1908 р. до полтавського видавця Г. Маркевича драматург клопотався про увічнення пам’яті Т. Шевченка. «Пам’ятайте, – читаємо в цьому листі, – балачку нашу про мій перший том, і я казав Вам, що подарував його видання на пам’ятник Т.Г.Шевченкові, але київські просвітяни дуже зволікають з виданням – два роки палець об палець не вдарили». До найбільш улюблених п’єс М. Кропивницького належала драма Шевченка «Назар Стодоля». Цю п’єсу ставив у шістдесятих роках Бобринецький аматорський гурток, а згодом вона з успіхом ішла на сцені Єлисаветградського аматорського театру. В ролі Гната виступав тоді Іван Тобілевич, Галю грала його майбутня дружина Надія Тарковська Незважаючи на категоричну заборону уряду, в Одеському театрі Сура теж з успіхом іде п’єса Шевченка, а газета «Одеський вісник» друкує про цей вечір простору інформацію (1872 р., 23.11., № 260). М. Кропивницький був першим високоталановитим виконавцем багатьох образів, створених генієм Шевченка. З тих скупих відгуків, які залишили нам тодішні рецензенти, ми можемо встановити, що улюбленою роллю Марка Лукича була роль сотника Хоми Кичатого, яку він грав до останку свого життя. Він подав найкращий, найвиразніший сценічний образ Хоми, якого, як це стверджував у своїх спогадах І. Мар’яненко, «зображав вольовою, сміливою людиною», але в той же час охопленою «жадобою до влади, що була в нього внутрішнім імпульсом». «У розгортанні дії, – говорить Мар’яненко, – роль окреслювалась широкими репінськими мазками. Соковитий голос, упевнена поведінка, тонкі, правдиві психологічні переходи характеризували гру видатного майстра» [9]. Якось згадуючи у вузькому колі свої юнацькі роки, Марко Лукич висловив здивування: як це він раніше міг обходитися без віршів Т. Шевченка, без прекрасного такого багатого і різнобарвного поетичного світу «Кобзаря». Адже там стільки дорогоцінних перлин людської думки, стільки чудових віршів, якими можна якнайкраще виразити й те, що думає, що почуває, до чого прагне й він, Кропивницький. Не дивно, що Кропивницький прагнув поповнити репертуар українського театру за рахунок творів Тараса Шевченка.
Кропивницький М. Л. у ролі Коваля у виставі «Невольник» за п’єсою М. Кропивницького Ще на початку своєї літературної й мистецької діяльності, у 1872 році, Кропивницький здійснює інсценізацію відомої Шевченкової поеми «Невольник» («Сліпий»). В основу цієї п’єси лягла поема Шевченка з її образами, з її глибокою патріотичною ідеєю, чарівною мовою. Щоправда інсценізуючи «Сліпого», Кропивницький відійшов від тексту Шевченка й додав декілька яскравих картин з життя Запорізької Січі, ввів сцену битви з татарами, показав епізод втечі козаків з неволі. Поруч з цими героїчними сторінками далекого минулого українського народу драматург подав прекрасні поетичні епізоди з побуту простих людей, епізоди, які були характерні для старожитньої України і не втратили своєї чарівності та поетичності й у наступні століття. Наслідком наполегливої творчої роботи Кропивницького було те, що український театр одержав чудову п’єсу, перейняту шевченківським духом і бездоганну з погляду сценічності. Вперше ця п’єса пішла на сцені 2 лютого 1882 року у Києві. З таким же тріумфом пройшла вистава і в Харкові, в Чернигові, в Полтаві, в Єлисаветграді – всюди, де доводилося бувати на гастролях М. Кропивницькому і його колегам по сцені. «Невольник», як відомо, виставлявся на сцені й в ХХ ст. Ряд театрів в Україні цією п’єсою відзначив сторіччя з дня смерті і 150-ти річчя з дня народження Т. Г. Шевченка. Не менший успіх мала п’єса «Глум і помста», що є інсценізацією поеми Шевченка «Титарівна». Як і в «Невольнику» тут поетичний матеріал Шевченка органічно поєднується з картинами й образами, створеними уявою Кропивницького. У п’єсі відтворено стародавній побут в Україні, показано волелюбний український народ, який над усе любить свій рідний край і прагне в злагоді й мирі, як рівний з рівним, жити з сусідами. Один з персонажів драми проголошує слова, що могли б бути лейтмотивом усієї п’єси: «Вип’ємо за тих живих, котрим рідний край миліший, ніж хліба окраєць!» Мотиви патріотизму в драмі «Глум і помста» перекликаються з мотивами любові до України, які звучать з кожної сторінки «Кобзаря». Без перебільшення можна казати, що для Кропивницького, творчість Шевченка була взірцем великого мистецтва слова, прекрасною школою, в якій драматург вчився глибше бачити життя, краще розуміти душу народу, полум’яно любити свою Україну. Говорячи про роль Шевченка у творчому розвитку Кропивницького, літературознавець Іван Пільгук цілком слушно говорить: «Не одна героїня драми «Глитай, або ж павук» носить своє безталання на шляхах, пройдених Шевченковою Катериною, Ганною, Мариною. Тут вимальовуються й інші класичні образи драматургії Кропивницького. Чулої душі й ніжних почуттів Оксана («Доки сонце зійде, роса очі виїсть»), Зінька – трагічна героїня драми «Дві сім’ї» («Де зерно, там і полова»), Домаха – безталанна мати в драмі «Зайдиголова» – все це глибоко правдиві образи, в яких розкрито трагедію жіночої долі, обумовлену соціальним і національним гнобленням. У кожному з цих образів відчутно вплив Шевченка, що зокрема виявляється в задушевних монологах. В них звучать шевченківські ноти невольницької скорботи, а часом проривається, як і в героїв Шевченкових поем, протест і прокляття… Шевченковим «Кобзарем» у значній мірі навіяні мотиви волелюбства, прагнення до краси, розуміння величі природи, що звучать у ліричних монологах героїв драматургії Кропивницького». Зі спогадів Ф. Нікітіна «З останніх днів життя М. Л. Кропивницького» довідуємось, що 16 березня 1910 року Мароко Лукич в Єлисаветграді виступав на великім концерті, присвяченім пам’яті Т. Шевченка, а потім поїхав в Одесу і по дорозі заїхав у Голту, а коли вертався відтіля, то в дорозі й помер, «а нам, єлисаветградцям, прийшлося вже знов побачити тільки його мертве тіло на станції, де тоді й улаштовано урочисту зустріч…» Як бачимо Шевченкове слово бриніло на устах Марка Лукича буквально до останньої години його подвижницького життя. Чимало віршованих творів Тараса Шевченка було покладено на музику, стало відомими піснями. Деякі з них тепер вважаються народними. Однією з таких є «Реве та стогне Дніпр широкий» (пісня-символ українців). Але музику до неї написав конкретний автор, і пісня має цікаву біографію...
Це було 1886 року в Одесі, куди на гастролі з Києва приїхала театральна трупа під керівництвом відомого українського драматурга, режисера і актора Марка Лукича Кропивницького. На перший виступ трупи в залі зібралося багато глядачів, серед яких був молодий композитор і викладач, який чотири роки тому закінчив Новоросійський університет, Данило Якович Крижанівський. Незадовго до приїзду трупи в Одесу Крижанівський вперше побував у Києві, зустрічався там з Кропивницьким і показав йому рукотворну збірку своїх віршів (Крижанівський був ще й непоганим поетом). Марку Лукичу сподобалися ці вірші, і він пообіцяв Крижанівському допомогти їх видати. Тепер, сидячи серед глядачів, Крижанівський насолоджувався грою талановитих акторів трупи і самого Кропивницького. Особливо його вразило читання Кропивницьким вступу до балади Тараса Шевченка «Причинна»: «Реве та стогне Дніпр широкий, сердитий вітер завива...». І Крижанівський згадав, як, стоячи в Києві на дніпровських кручах, він милувався широким повноводним і могутнім Дніпром. Крижанівський здивувався: як же так, такий чудовий вірш створений майже півстоліття тому Великим Кобзарем, а музику до нього ще ніхто не написав. І в душі його почали народжуватися перші інтонації до майбутньої мелодії, яку він вирішив обов’язково створити. Прийшовши додому, Крижанівський одразу сів за рояль і, як це часто буває в композиторській практиці, під враженням виступу Кропивницького почав розвивати музичну тему, контури якої народилися ще під час виступу трупи. І напрочуд чудова мелодія, яка задовольнила композитора, народилася дуже швидко. Наступного дня Крижанівський прийшов до Кропивницького і проспівав йому створену пісню. Кропивницький був і сам професійним композитором, тому одразу зрозумів, що народилася прекрасна пісня, в якої, безумовно, велике майбутнє. Він похвалив молодого композитора і сказав, що її обов’язково треба видати і що він зробить усе можливе для цього. Але видання пісні виявилося на початку важкою справою, бо царська цензура знайшла в тексті бунтарський напрям. Перші два наклади пісні було конфісковано. Тоді зі сцени її заспівав Кропивницький, потім пісню підхопили глядачі в залі, а тоді вся Одеса, а за нею і Україна. Пісня швидко полетіла по всьому світу і стала улюбленою для українців, які жили далеко від Батьківщини. Врешті пісню з присвятою Марку Лукичу Кропивницькому було видано, але до зоряного часу її популярності автор музики Данило Якович Крижанівський не дожив – він пішов з життя, коли йому не виповнилося і 38 років. Справжнього визнання пісня «Реве та стогне Дніпр широкий» набула, коли її було надруковано у великій кількості пісенників, і не тільки українських, а й інших народів. Багато разів з’являлась вона в грамзапису у виконанні провідних хорових колективів України. Мелодією Данила Крижанівського багато років починає свої передачі перша програма Національного українського радіо. Шевченко Т. Г. «Думи мої, думи мої…» читає М. Л. Кропивницький (живий голос): . |
