Кропивницький як композитор

        М. Л. Кропивницький увійшов в історію української культури як постать великого масштабу і митець багатогранного таланту. В його характеристику (письменник-драматург, артист, режисер, театральний антрепренер) органічно входять і визначення, що стосуються музичного мистецтва: композитор, хоровий диригент, співак, інструменталіст-виконавець.

        Різноманітність мистецької діяльності Кропивницького, його музичні нахили безпосередньо випливають із естетичної природи українського класичного театру, який, спираючись на національні традиції, на особливе місце пісні у всіх проявах духовного життя народу, зародився і розвивався в плані синтезу драми з музикою. Відображає характерні для української театральної культури процеси також поєднання в особі Кропивницького вродженого музичного хисту з динамікою творчого зросту. Він являв собою типовий зразок талановитого самородка, що, самотужки оволодівши знаннями, з музиканта-аматора переріс у справжнього професіонала.

        Розвиткові музичних здібностей Кропивницького сприяло сімейне оточення, традиції домашнього музикування в містечку Бобринці. З юних років він оволодів грою на скрипці, гітарі, фісгармонії. На зростання музичних навиків митця значно вплинули його контакти з родиною Тобілевичів у театральному осередку Єлисаветграда (спільна організація інструментального тріо), знайомство і дружні стосунки з композитором П. Ніщинським.

        Формування Кропивницького як музиканта-композитора проходило паралельно з входженням його у професійне театральне життя. Працюючи в опереткових трупах Одеси, Петербурга, Сімферополя та інших міст (1871-1881 рр.), він зарекомендував себе як відмінний соліст-співак, автор оркестровок. На повну силу талант Кропивницького, в тому числі і музичний, розгорнувся в українському театрі корифеїв. Цей «велетень кону з чудовим голосом» (як його називав П. Саксаганський) представляв типовий зразок синтетичного артиста, виконував безліч співочих ролей у музично-драматичному репертуарі (зокрема, Карася в «Запорожці за Дунаєм»), нерідко вставляв у п’єси додаткові пісенні номери, виступав як співак-соліст у дивертисментах.

        Важливим чинником визрівання композиторського таланту Кропивницького було його зацікавлення народним побутом, збирання фольклору. На цьому ґрунті, а також завдяки спільній праці на театральній ниві він зблизився з Миколою Лисенком. Близькі взаємини з основоположником української класичної композиторської школи, збіжність світоглядних позицій не могли не залишити помітного сліду в спрямуванні музичної творчості Кропивницького.

        Композиторський доробок Марка Кропивницького нерозривно пов’язаний з театральною сферою. Більшість написаних ним п’єс належить до музично-драматичних жанрів. На це вказують, зокрема, їх авторські підзаголовки: «Народна опера», «Оперета-карт», «Комедія зі співами», «Комедіо-опера» Таким чином, створюючи текст п’єси, письменник виступав водночас і автором її музично-образної системи, отже, композитором-драматургом. Враховуючи драматургічні засади того чи іншого театрального жанру, він зумів підняти пісенні епізоди до рівня необхідного компонента розгортання сценічної дії. Типові для водевілів музично-структурні форми - вставні жартівливі пісні, вокальні діалоги, куплетні кінцівки – звернення до публіки – використані в п’єсі «За сиротою і бог з калитою або несподіване сватання» (1872), в драматичному етюді «По ревізії» (1882). В народно побутовій опереті «Пошилися у дурні» (1883) музичні куплети звучать як своєрідні внутрішні монологи – роздуми персонажів, виконують функцію діалогів, що ілюструють і рухають сценічну дію. Серед них і вставні номери злободенно-сатиричного змісту. Музика авторська заснована на мотивах українських жартівливих та ліричних пісень.

        Центральне місце в музично-драматичній спадщині Кропивницького займає інсценізація повісті Миколи Гоголя «Вій» (1396). Хоч її жанр визначений автором як «фантастична комедія на 5 дій з апофеозом», саме цей твір позначений підкреслено музичним характером і стикається в ряді моментів своїми образно-стильовими властивостями з оперою. Водночас у «Вії» зберігаються типові для українських побутових оперет куплетно-пісенні побудови, жанрово-танцювальні замальовки.

        Список музично-сценічних творів Кропивницького охоплює дві, написані ним у 1907 р. на власне лібрето, дитячі опери: «Івасик Телесик» (відома в опрацюванні К. Стеценка) та «По щучому велінню».

        Характеризуючи діяльність Марка Кропивницького-композитора важливо підкреслити, що ряд створених ним для театральних п’єс музичних номерів почали жити самостійним концертним життям і збагатили різні жанри української музики. Показовим прикладом може бути введена в дію «Зальотів соцького Мусія» пісня-монолог Галини «Ой у саду на вишенні»; під назвою «Соловейко» вона набула великої популярності і увійшла в число кращих зразків української камерно-вокальної творчості. Це саме стосуються дуету «Де ти бродиш, моя доле» з «Вія», інтерпретацій шевченківських поезій «За сонцем хмаронька пливе» та «На вулиці скрипка гра». Водевільного походження куплети Кропивницького, зокрема, широковідома «Удовиця» («Удовицю я любив») за своїм образним змістом – це своєрідні «вокально-сценічні етюди для одного актора», що яскраво репрезентують музичну сатиру і гумор.

        Вагомий вклад у хорове мистецтво внесла музика Кропивницького до його драми «Невольник» (1872). Піднесений, закличний хор «Гей нум, братці, до зброї», хор-плач козаків «Ревуть, стогнуть гори-хвилі» займають чільне місце серед надбань героїко-епічного різновиду української хорової літератури.

        Стильові властивості індивідуального музичного почерку Марка Кропивницького – органічне перетворення інтонацій та жанрових форм українського фольклору, мелодична виразність, поєднання засад народнопісенного мислення зі здобутками та закономірностями сучасної йому європейської професійної музики: оперної, камерно-вокальної, хорової – визначили істотну роль творчої спадщини цього талановитого митця в утвердженні й розвиткові української національної композиторської школи.