Кропивницький як актор

        Особливе враження на Марка Кропивницького справило перше знайомство з творчістю Вільяма Шекспіра. Читаючи рядки великого драматурга, захоплювався точністю і влучністю слова. Саме тоді відчув пристрасть до театру, до акторської майстерності.

        Гнітюча канцелярська атмосфера й чиновницька служба не могли задовольнити вразливу душу й допитливий розум Кропивницького. Він залишав недописаними канцелярські папери і тікав до слобідської молоді. Інколи з його ініціативи на вечорницях ставилися невеличкі п’єси, в яких він виконував головні ролі. Жандармським властям не подобався такий чиновник, і вони занесли його до списку неблагонадійних осіб, з якого письменник до останніх днів свого життя так і не був викреслений.

        Пристрасть до театру взяла своє, і в листопаді 1871 року Кропивницький уперше вийшов на професійну сцену в Одесі, дебютувавши в ролі Стецька («Сватання на Гончарівці»). Своєю грою Марко завжди привертав увагу глядачів. Кожен його вихід на сцену зал вітав вибухом сміху, а деякі епізоти його просили повторювати знов і знов.

       Відтоді у М. Л. Кропивницького починається неспокійне мандрівне акторське життя. Він завжди з любов'ю ніс своє мистецтво у народ.

      Російська влада жорстоко втручалася у розвиток культури й мистецтва. Найтрагічнішою звісткою у житті Марка Лукича стала заборона всього українського. Ця подія довела його до розпачу: «Все! Для чого жити? Сонце згасло… Я їх ненавиджу! Ненавиджу!» А потім – сильний, могутній – сидів під дубом і бився об те дерево головою: «Ні, я не сплю, я вмираю…»

        Кропивницький відкрив для української сцени безліч талановитих акторів – чого варте лише ім'я Марії Заньковецької. Тремтів над «своїми талантами», піклувався з батьківською турботою. Інколи на репетиціях його терпінню не було меж – ще раз і ще раз проходили ті чи інші місця. Усі актори знали, якщо Марко Лукич погладжує лівого вуса – чекай похвал, а якщо правого…

         Його учнями були брати Тобілевичі, Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський, Опанас Саксаганський.

        При яскравій сценічній зовнішності М. Л. Кропивницький мав різнобічний акторський талант: від трагедійних ролей до високо комічних. Легко переходив від гнівного пафосу до гумору. «...Кожну роль наповнював лише йому властивою якоюсь особливою глибиною… Коли грав Тараса Бульбу, кожен рух його, кожне слово просилися на полотно, або в гіпс, в мармур…»

        За своє довге сценічне життя Кропивницький зіграв більше 500 ролей українського, російського і західноєвропейського репертуару. Це були справжні шедеври, в яких великий актор сягав глибини розкриття і розуміння сценічного образу.

        «Відчувалось, що на кону не тільки неабияка художня сила, а людина, яка воістину кохається у своєму рідному національному мистецтві, на сцені виступає один з головних і кращих діячів в українському театрі, окраса і гордість його», – так високо відгукувалась про Кропивницького тогочасна критика.

     Варто згадати один яскравий епізод iз біографії митця. Коли імператор Олександр II, у захопленні від акторської майстерності Кропивницького, під час гастролей театру в Петербурзі запропонував йому грати в Імператорському театрі, що давало йому змогу жити безтурботно і заможно, Марко Лукич рішуче відмовився: «Не потрібно мені ні срібла, ні золота, ні слави, ні пошанівок... Зрадити моєму народові, піти у найми тут «власть предержащим», які мову нашу не визнають, хочуть знищити?! Ніколи! Краще буду працювати на користь милій моїй Україні на повну, Богом дану мені силу, а там вже нехай цінують все, що я залишив»...

        Увесь творчий шлях М. Кропивницького-актора – незрівнянний приклад натхненної праці. Вимогливо й трепетно ростив видатний митець молоді таланти. Відібравши обдарованих людей з народу, він намагався розвинути їхні творчі здібності. Через таку школу пройшло кілька поколінь українських акторів.

        «Читай тільки серцем і душею, а не одними губами, – повчав М. Кропивницький сина, актора Костянтина Вукотича. – Не зупиняйся на рядках і римах, а зупиняйся на змісті».

        Ніколи не підроблюватися під смаки глядача, а прагнути природності і правди – було одним з глибоких переконань Кропивницького, його важливим творчим принципом. У практиці акторської творчості він намагався відобразити життя засобами театру, однак не копіюючи, не повторюючи його на сцені.

      В історії світової театральної культури діяльність Марка Кропивницького як керівника трупи і водночас режисера, актора, драматурга можна порівняти хіба з багатогранною творчою діяльністю Мольєра у французькому театрі. Самовіддана боротьба М. Кропивницького за свій театр в умовах повної дискримінації трудового народу була часом прикладом громадянського подвигу.