Франко - редактор
Іван Франко є першим українським професійним редактором, який заклав наукові засади редакційно-видавничого процесу в Україні. Протягом 40 років діяльності він брав участь у випуску десятків часописів, газет і книг, виступаючи як організатор, коректор і текстолог. Головні періодичні видання Франко очолював або входив до складу редколегій ключових тогочасних медіа: «Друг» (1876-1877 рр.) – перший досвід Франка, де він реформував мову видання, перейшовши від «язичія» до живої української мови. «Громадський друг», збірники «Дзвін» і «Молот» (1878 р.) – засновані разом із Михайлом Павликом після першого арешту. «Світ» (1881-1882 рр.) – журнал, де Франко був фактичним головним редактором. «Зоря» (1883-1886 рр.) та «Правда» – модернізував видання, залучаючи авторів з усієї України. «Життя і слово» (1894-1897 рр.) – популярний історико-літературний журнал, який Франко видавав разом із дружиною Ольгою. «Літературно-науковий вісник» (ЛНВ) (з 1898 р.) – вершина його редакторської праці, найвпливовіший український журнал межі століть.
Франко виробив унікальну методику підготовки чужих текстів до друку. Його редакторська робота над спадщиною Пантелеймона Куліша (зокрема, перекладами Шекспіра, як-от «Приборкана гоструха») складалася із очищення від архаїзмів. Франко делікатно усував надмірний етнографізм та застарілі хуторянські вирази Куліша, наближаючи текст до оригіналу. До кожної п’єси Франко писав ґрунтовні наукові передмови, які стали окремими літературознавчими дослідженнями.
Сам виконував усі етапи роботи – від первинного рецензування рукописів до фінальної вичитки та коректури. Завжди намагався покращити художню якість тексту, не спотворюючи індивідуальний стиль письменника. Сприймав пресу і книговидання не як бізнес, а як інструмент формування єдиної української ідентичності. Сам Франко називав щоденну редакторську рутину важкою «панщиною» та «наймитуванням», оскільки вона забирала час від власної творчості.
