Особиста бібліотека Івана Франка
Про любов до книжки як про одну з найбільших пристрастей у житті Франка згадувало багато його сучасників. «У житті не зустрічав я чоловіка, щоб так багато читав, як Франко», – згадував Б. Кобринський.
В оточенні книжок Франко жив завжди. Першими до його рук потрапили книжки, які залишив після себе в Нагуєвичах священник Осип Левицький: «Вінок русинам на обжинки» (Відень, 1846-1847 рр.), історія біблійна і збірник «Пісень благоговійних» (Перемишль, 1837 р.). Згодом Франко став читачем Дрогобицької гімназійної бібліотеки, за короткий час прочитав усе найцікавіше в ній, усе, що позичив у товаришів і учителів, передусім І. Верхратського, який особливо заохочував його до «читання книжок руських і до наук природничих» і від якого дістав у другому класі гімназії «Русалку Дністровую» і «Кобзар» Т. Шевченка (останнього вивчив майже всього напам’ять). Як бібліотекар студентського академічного гуртка у Львові впродовж року прочитав майже всю бібліотеку гуртка – кілька тисяч томів, багато годин проводив за працею у львівських публічних бібліотеках. Працював у сховищах інших міст – Відня, Києва, Чернівців, Перемишля, Одеси, книгозбірнях і архівах багатьох монастирів. Послуговувався також літературою з приватних зібрань М. Драгоманова, М. Павлика, К. Бандрівського, Й. Олеськіва, В. Гнатюка, Г. Величка, В. Коцовського, А. Кримського та багатьох інших. І постійно дбав про комплектування власної книгозбірні, яка наприкінці життя письменника налічувала майже 12 тисяч книг і була однією з найбагатших у Львові.
У бібліотеці Франка – література багатьма мовами: українською, польською, німецькою, російською, англійською, арабською, білоруською, болгарською, грецькою, івритом, іспанською, італійською, латиною, румунською, сербською, словацькою, словенською, угорською, французькою, хорватською, церковнослов’янською, чеською тощо. Хронологічно зібрання охоплює чотири століття – від початку ХVІ до початку ХХ ст. Найповніше у цій бібліотеці, за підрахунками Т. Франка, представлено літературознавство (приблизно 1300 томів), книжки з історії – близько 1200, фольклору та етнографії – понад 700, багато видань із соціології та політичної філософії, а також література з природознавства, медицини, лінгвістики, мистецтвознавства, техніки, військової справи, педагогіки, криміналістики, економіки, статистики, багатотомні енциклопедичні видання.
Збиранням книжок Франко захопився ще в гімназії. На час закінчення гімназії в особистій бібліотеці Франка було приблизно 500 томів творів українських і зарубіжних письменників (більшість книжок зберігалася в його дрогобицькому помешканні, решту він відвіз до Нагуєвичів).
Гроші на купівлю книжок Франко аж до восьмого класу гімназії заробляв репетиторством (у восьмому класі він, один із найобдарованіших учнів гімназії, отримав стипендію з фонду Гловінських). Крім того, Франкові товариші віддячували йому книжками за те, що він виконував їхні письмові завдання з літератури. Згодом важливим джерелом поповнення Франкової бібліотеки стали книжкові крамниці, куди він принаймні раз на тиждень заходив поглянути, чи немає чогось нового. Франко також уважно стежив за літературою з потрібних йому галузей знання, що видавалася за кордоном. Листуючись із багатьма ученими різних національностей, він часто просив сповістити його про літературні новинки, надіслати каталоги антикварних крамниць.
В архіві Франка в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України зберігаються листи й рахунки численних книгарень Базеля, Берліна, Варшави, Відня, Вюртенберга, Дрездена, Карлсруе, Ляйпцига, Львова, Парижа, Праги, Санкт-Петербурга, Штутгарта та інших міст. І. Франкові дарують свої книжки з присвятами А. Кримський, М. Коцюбинський, Г. Хоткевич, В. Коцовський, П. Житецький, Н. Кобринська, О. Олесь, М. Драгоманов, І. Огієнко, В. Антонович, Н. Кобринська, В. Кміцікевич, О. Колесса, К. Трильовський, І. Левицький (Нечуй), І. Карпенко-Карий, К. Арабажин, М. Славинський та багато інших.
У юнацькі роки І. Франко зачитувався пригодницькими романами, фантастикою, легендами про опришків (у його особистій бібліотеці в той час з’являються романи Гофмана, історичні романи Шпіндлера). У гімназії та в університеті Франко вивчав класичні мови, історію стародавнього світу, збирав книжки з античної філології. Це захоплення відбилося у творчості письменника – оригінальній та перекладній. В особистій бібліотеці Франка майже 300 книжок грецькою та латинською мовами: твори Езопа, Аристофана, Софокла, Еврипіда, Ювеналія, Лівія, Овідія, Плутарха. Є серед них і раритети – приміром, «Аттичні ночі» Авла Гелія (Амстердам, 1651 р.), «Про діяння Александра, царя Македонського» Курція Руфа (1670 р.) та ін.
Франкова книгозбірня яскраво віддзеркалює його глибинне зацікавлення Біблією, а також постійний інтерес до розвитку богословської науки в Європі. В зібранні книг представлені праці Й. Вельгаузена, М. Верна, А. Гільгенфельда, А. Еренберга, Е. Рейса, Б. Шмідта, Д. Штрауса, фахова періодика, різномовні й різночасові видання Святого Письма, зокрема такі рідкісні, як «Zywot Pana i Boga naszego J. Chrystusa» (Krakow, 1538 р.) і «Novum testamentum graecum» (Ляйпциг, 1657 р.).
Надзвичайно багато представлена у Франка україніка, улюблене поле дослідів ученого. Праці українських, російських, західноєвропейських учених, які стосуються України, її минулого, зокрема, «Описание Украины» Боплана (Спб., 1832 р.), «Geschichte Ukraine und der Kosaken» Енгеля (Галле, 1876 р.), книжки М. Маркевича, Я. Головацького, М. Костомарова, М. Драгоманова, «Гуцульщина» В. Щухевича, «Руська історична бібліотека», «Українсько-руський архів» тощо. Гідне місце на полицях Франкової книгозбірні посідає також українська художня література. Широко репрезентована й українська періодика.
Уважно стежачи за книжковими новинками, які з’являлися в різних країнах, Франко подекуди забував або й не мав змоги покласти на полицю власні видання. Купуючи книжки, Франко теж не завжди залишав їх у себе – дарував різним бібліотекам і читальням, а також знайомим. Багато книжок передав він читальням у Нагуєвичах і Ясениці-Сільній, «не раз цілі міхи книжок висилав». Дотепер у Відділі рідкісної книги ЛННБ України ім. Василя Стефаника зберігається декілька книжок із автографами Франка. Бібліотеці Наукового товариства імені Шевченка у Львові 1900 р. письменник подарував 34 книжки, 1902 р. – 40 книжок, 1903 р. – 492, 1904 р. – 46, 1905 р. – 24, 1906 р. – 265, 1908 р. – 37, 1909 р. – 10, 1910 р. – 42, 1911 р. – 21 книжку.
Сучасники І. Франка, описуючи його львівські оселі, зазвичай звертали особливу увагу на бібліотеку, яка, за словами багатьох, була «красою і гордістю» скромних домівок письменника. Цікаво, що, попри свою значну завантаженість, Франко викроював час і для впорядкування бібліотеки – постійно дбав про її найкраще збереження, оправляв книжки, займався інвентаризацією.
З 1908 р., страждаючи на ревматоїдний артрит, Франко самостійно писати вже не міг – каталогізувати книжки продовжували сини Андрій і Тарас, особисті секретарі, а також знайомі (Ася Шехович та ін.). До своїх книжок Франко ставився дуже дбайливо, не надто любив робити якісь підкреслення чи записи. У книжкових каталогах, описах бібліотечних зібрань позначав матеріали, які його особливо зацікавили.
Франко прекрасно розумів цінність власної книгозбірні. Свій рукописний архів і бібліотеку, у яких він бачив «не приватну власність, а частину нашого національного скарбу», заповідав Науковому товариству імені Шевченка у Львові.
1911 р. Франковою бібліотекою зацікавився Національний музей у Львові. Переговори ці, проте, успіхом не увінчалися.
25 липня 1917 р., після смерті Франка, його бібліотеку та архів передано Науковому товариству імені Шевченка у Львові. При бібліотеці було створено куточок І. Франка, де поміщено бібліотеку, архів та інші пам’ятки (меблі й ін.).
1950 р. архів і бібліотеку І. Франка за розпорядженням ЦК КП(б)У передано Відділові рукописів Інституту української літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР і перевезено до Києва. У 1972-1980 рр. вони перебували на тимчасовому зберіганні у Відділі стародруків та рідкісної книги ЦНБ АН УРСР, а 1980 р. повернулися до Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Особиста бібліотека письменника стала частиною нашого національного скарбу, що слугуватиме духовним інтересам української нації.
