Маловідомий Франко
Іван Франко рано залишився сиротою: коли йому було дев’ять років, помер батько (свій перший вірш «На Великдень» Франко присвятив саме йому), а в 16 р. пішла з життя і матір. Попри те він ще у 1864-му р. почав здобувати ґрунтовну освіту.
Іван Франко був незвичайною, непосидючою й допитливою дитиною. Постійно бігав луками й лісами. Казав про себе, що він – лісова душа, розмовляв із деревами, грибами, тваринами. У лісі бубонів щось собі під ніс – і цим лякав людей. Окрім того, він був сільською дитиною: навчився допомагати по господарству, рибалити, збирати гриби. Любив читати, почав заробляти ще зі школи, коли за гроші допомагав однокласникам у навчанні.
Вітчим мав життєве кредо: «З людьми і для людей». Він був ковалем, і кузня слугувала не тільки ремісничим цехом, а й сільським клубом, де люди спілкувалися. Франко слухав там як реальні історії, так і казки.
Навчаючись у Дрогобицькій гімназії, Франко жив на квартирі в далекої родички Кошицької на околиці міста. Нерідко спав у трунах, які виготовлялися у її столярній майстерні. Тоді ж почав комплектувати власну бібліотеку, яка налічувала майже 500 книжок українською та іншими європейськими мовами. Уся його бібліотека налічує 12 тисяч примірників. У гімназії виявляв феноменальні здібності: міг майже дослівно переказати розповідь вчителів на заняттях, хоча сидів на останній парті. Він був скромним і неговірким, мало спілкувався з однолітками. У п’ятому класі гімназії під час уроків, які вважав нецікавими, читав Шекспіра в німецькому перекладі.
Майбутній письменник навчався у Львівському університеті, а потім у Чернівецькому, де й здобув вищу освіту. Згодом захистив дисертацію у Віденському університеті (Австрія), діставши науковий ступінь доктора філософії. На Постгассе, 8 знаходиться погруддя письменникові, відкрите за участі його онука Роланда 28 травня 1999 року.
Перше світле юне кохання Франка було до доньки священика Ольги Рошкевич. Познайомилася пара у 1874 році. Спочатку їхні стосунки подобалися батькам, і ледь не дійшло до офіційних заручин. Однак Франка заарештовують за участь у таємній соціалістичній організації. І після цього батько Ольги забороняє будь-яке спілкування з Франком.
Іван Франко відомий своєю любов’ю до вишиванки, яку вдягав і в будні, і на свята, тим самим ставши зачинателем нової моди – адже став першим українським інтелігентом, який поєднав сорочку з українським орнаментом із європейським костюмом-трійкою.
Іванові Франкові належить ініціатива ширшого вживання в Галичині назви «українці» замість «русини» – так традиційно називали себе корінні галичани.
Став першим професійним українським політиком: першим головою першої української політичної партії – «русько-української радикальної партії». Також одним із перших виступив на підтримку українського феміністичного руху – підтримав видання українського жіночого альманаху «Перший вінок», який видавали Наталя Кобринська та Олена Пчілка.
За 3 листи до Михайла Драгоманова в редакцію «Друга» Франка у липні 1877 року вперше заарештували. Після 7-місячного судового процесу засудили ще на 6 тижнів ув’язнення. Попри короткий термін покарання, його наслідки для Франка були жахливими. По-перше, людина з судимістю не могла стати вчителем. По-друге, перебуваючи в ув’язненні, Франко сильно застудився – пізніше ця хвороба перейшла в хронічну форму та переслідувала його протягом усього життя. По-третє, священник Михайло Рошкевич (батько Ольги Рошкевич, нареченої Франка) відмовив Івану у сватанні та заборонив дочці бачитися й листуватися зі «злочинцем».
4 березня 1880 року заарештований в Коломиї – знову за підозрою у соціалістичній агітації. Три місяці він перебував під вартою до суду, поки його не визнали необґрунтованим. 13 червня 1880 року Франка відправили під конвоєм з Коломиї у Нагуєвичі. Враження від цього ув’язнення лягли в основу оповідання «На дні».
Після свого другого арешту 1880-го р. Франко ледь не помер з голоду. Тоді за тиждень у готелі він написав повість «На дні» й на останні гроші надіслав її до Львова. Після того три дні жив на 3 центи, знайдені на березі річки Прут – цих грошей вистачило хіба на одну хлібину. А коли їх не стало, лежав без пам’яті, без сил. Врятував Франка від голоду старий служитель готелю.
Утретє поліція згадала про «соціалістичного агітатора» Франка у зв’язку з приїздом до Львова групи київських українців. 17 серпня 1889 року його заарештували у Львові – слідчі намагались пов’язати соціалізм зі шпигунством на користь Росії. 16 листопада 1889 року був звільнений за відсутністю доказів. Цього разу переживання Франка знайшли відображення в поетичному циклі «Тюремні сонети».
Франко навчався в трьох університетах: Львівському, Чернівецькому й Віденському, де й захистив докторську дисертацію. Свого часу доктора Франка не прийняли на викладацьку посаду до Львівського університету. А нині цей навчальний заклад іменується так: Львівський національний університет імені Івана Франка.
Знав 19 мов: російську, білоруську, польську, чеську, словацьку, болгарську, сербську, хорватську, старослов’янську, литовську, давньогрецьку, латинську, німецьку, англійську, французьку, італійську, іспанську, єврейську і староєврейську.
У 1886 році Іван Франко одружився. Його дружиною стала Ольга Хоружинська. Їх звела Ольга Косач, мати Лесі Українки, коли Франко гостював у Києві. Хоружинська була дуже милою. Вона не була епатажною красунею, але сподобалася Франку. Коли Франко писав, що одружився з доктрини, це означає, що він хотів одружитися з українкою з вищою освітою. Ольга була високоосвіченою людиною, добре володіла мовами: англійською, французькою, німецькою, російською. Їхній шлюб був концептуальним, бо вони з’єднали дві половини України – Галичину та Наддніпрянщину. Подружжя Франків виховало чотирьох дітей – Андрія, Тараса, Петра і Анну. Ольга присвятила своє життя чоловікові. Іван Франко не вважав, що жінка повинна тільки пекти, варити й бавити дітей, а що може реалізовувати свої таланти.
На той час Франко був нетиповим у своїх поглядах. Наприклад, друкував твори Уляни Кравченко, письменниці, справжнє ім’я якої – Юлія Шнайдер. Також тісні взаємини підтримував із Наталією Кобринською, лідеркою українського феміністичного руху.
У Франковій родині культивувалося гасло «У здоровому тілі – здоровий дух». Прикладом для дітей був сам Франко, який, окрім ранкових водних процедур, до старості вправлявся з гантелями та любив довгі піші походи. Взимку подвір’я садиби заливали водою – і діти мали ковзанку. Також з’їжджали згори вулицею на лижах і санчатах. А навесні влаштовували перегони, ігри та забави.
Заохочення до таких розваг переросло в систематичне заняття спортом. Діти Франка займалися гімнастикою, фехтуванням та лижвярством, грали у футбол і теніс. Тарас і Петро викладали руханку в гімназіях, написали низку праць із тіловиховання та спорту.
Щоліта родина Франків відпочивала на Гуцульщіні разом зі своїми друзями: Леся Українка, Михайло Грушевський, Ольга Кобилянська та Михайло Коцюбинський.
Іван Франко не був вибагливий до їжі. Серед улюблених страв – смажені гриби з молодою картоплею. Снідав кавою з булкою, обідав овочевою юшкою чи бульйоном. Любив мінеральні води й чай, у ті часи не дуже поширений на Галичині.
У творчій діяльності письменник використовував близько сотні псевдонімів і криптонімів: Руслан, Невідомий, Іван Живий, Не-Теофраст, Один з молодіжи, Один з русинів міста Львова, Non severus, Vivus та багато інших. Найвідоміший і найпопулярніший з них – Мирон (у численних варіантах написання). Проте першим у цьому довгому списку псевдонімів було загадкове ім’я Джеджалик. Саме Джеджалик, а не Франко, здобув першу славу серед галицької освіченої молоді і навіть став у Львові, за власними словами, «якимсь куріозом або знаменитостію».
Іван Франко – автор орієнтовно 6000 творів, серед них – 10 поетичних збірок, 1 збірка поем (усього їх 50), 10 творів великої прози і приблизно 100 – малої, понад 3000 публіцистичних статей та наукових праць із різних галузей знань і суспільного життя. Він став першим українським письменником, який почав заробляти на життя пером.
Франко любив творити і писати, в тій епосі – це був єдиний спосіб соціальних комунікацій. Не було інтернету, месенджерів, телебачення чи радіо. Були література й журналістика, за допомогою яких можна було розказати щось світові. Якби Франко жив у наш час, він був би активним блогером, у нього були б усі додатки на смартфоні, він би слідкував за іноземними виданнями. І тоді написав би ще більше.
Франко був претендентом на здобуття Нобелівської премії з літератури – його кандидатуру запропонував професор та доктор філософії з Відня Йосип Застирець. Відомо про дві причини, чому Іван Франко так і не став лауреатом. Перша – що лист від Застирця прийшов надто пізно, коли список номінантів уже був затверджений. Друга – смерть Івана Франка (за правилами Нобелівського комітету премія вручається тільки живим претендентам).
Попри серйозність як літератора, Франко дуже полюбляв ганяти на велосипеді (хоча свого так ніколи й не придбав), збирати гриби та ходити на рибалку. Вудкою письменник не користувався, бо полюбляв сітки, які плів власноруч. Ба більше, рибу він міг ловити навіть голими руками.
Любив подорожувати Україною, до Перемишля, Кракова, Праги, Будапешта, Відня, Чернівців, Києва, Одеси. Бував у Сербії, Хорватії, Німеччині. Згадує також незабутню подорож Італією 1904 року, під час якої вони з Михайлом Грушевським відвідали Рим, Венецію, Флоренцію та Неаполь.
Письменник дуже любив тварин. У підвалі свого особняка Франко тримав кроликів, але найбільше любив собак, яких у нього було кілька. Діти письменника зносили додому поранених чи покалічених тварин, яких Франки лікували вдома.
Останні 7 років провів із паралізованою правою рукою, через що довелося писати лівою або диктувати твори помічникам. Він також мав серйозні проблеми внаслідок неправильного лікування. Його лікували препаратами зі ртуті, миш’яку, йоду, галюценогенної рослини наперстянки. Так намагалися зняти біль. Натомість, це спричиняло галюцинації, він нібито чув голоси духів.
Помер 28 травня 1916-го р. на чужих руках – сини були в армії, дочка в Києві, дружина в лікарні. Через бідність і нестачу грошей на окрему могилу, ховали його в чужій вишиваній сорочці, в «позиченій» ямі на шість домовин. І лише через 10 років Франка перепоховали в окремій могилі.
На честь Франка місто Станіслав було перейменовано в Івано-Франківськ.
Ім’я письменника (вулиця Івана Франка) носять вулиці у Києві, Вінниці, Дніпропетровську, Івано-Франківську, Сімферополі, Керчі, Луцьку, Львові, Миколаєві, Одесі, Сумах, Черкасах, Чернівцях, Хмельницькому, Луганську, Кропивницькому і навіть Монреалі.
Його ім’я носить обласний український музично-драматичний театр, освітні заклади та інші установи.
