Забутим бути право





Усе минає, але не все забувається.
                                                      І. Бунін

        У світі, де скріншоти не горять, люди стають заручниками помилок минулого. Уся інформація, завантажена в Інтернет, може стати публічною. Це може трапитися у будь-який момент: сьогодні або через 10 років. Коли чутлива інформація вже опублікована, вимоги про видалення інформації і судові позови не зарадять, бо інформація облітає земну кулю за лічені секунди, а суд розглядатиме вашу справу кілька місяців. Чи можливе вилучення з Інтернету небажаних даних про себе? Якщо вас не влаштовують результати, які видають інтернет-пошуковики, можна спробувати скористатися правом на забуття.

        Право на забуття (право бути забутим, англ. right to be forgotten) – це право людини, що дозволяє їй вимагати за певних умов видалення своїх особових даних із загального доступу через пошукові системи, тобто посилань на ті дані, які, на її думку, можуть завдати їй шкоди. Це стосується застарілих, недоречних, неповних, неточних або надлишкових даних чи інформації, законні підстави для зберігання якої зникли з плином часу. Наразі право на забуття пов’язують, насамперед, з гучною справою Костехи 2014 р. та рішенням Європейського суду в цій справі. Відправною точкою справи було звернення іспанського громадянина Маріо Костехи Гонсалеса, який поскаржився на оголошення у газеті (електронна версія видання містилася на сайті), що були опубліковані в 1998 році, але все ще були доступні в Інтернеті. Вони стосувалися банкрутства та продажу його будинку за борги. Пошуки Google за його іменем приводили до посилань на ці сторінки. Маріо Костехи хотів, щоб їх було видалено, оскільки його борги давно були погашені, і ця інформація була неактуальною і не відображала той стан справ, яким він є сьогодні, що шкодило його репутації. Європейський суд постановив, що «оператор пошукової системи зобов’язаний видалити зі списку результатів, виданих у відповідь на пошуковий запит на основі імені особи, посилання на веб-сторінки, розміщені третіми особами, що містять інформацію про цю особу, також і у випадку, коли ім’я або інформація не видалена перед тим або у той самий час з самих веб-сторінок, і навіть тоді, коли публікація на цих сторінках розміщена на законних підставах» Зазначений прецедент спричинив запеклі громадські дебати з приводу доцільності встановлення права на забуття як міжнародно-правової норми, частково через відсутність чіткого законодавчого регулювання його застосування. Були висловлені побоювання, що право на забуття суперечить таким фундаментальним правам людини як свобода слова і свобода доступу до інформації, а також що воно негативно вплине на якість інтернет-ресурсів з позиції цензури та фальсифікації історії.

        Європейські офіційні особи визнали, що право бути забутим не повинно застосовуватися у глобальному масштабі. Це означає, що посилання, які ви хочете видалити з пошуку Google, з нього зникнуть, але тільки в межах Європейського Союзу. Поза межами ЄС вони будуть доступні. Представник Google з питань конфіденційності Пітер Флейшер наголошує, що компанія інтенсивно працює з 2014 р., впроваджуючи в Європі право бути забутим, а також підтримуючи баланс між правом на інформацію та конфіденційністю.

        Європейський Суд справедливості визнав право фізичної особи на забуття в Інтернеті. Проте сформулював певні умови, за яких можна звернутися по його захист, зокрема:

  1. інформація має бути неточною, недоречною або надмірною для цілей обробки даних;
  2. приватне життя особи повинне бути вразливим до таких відомостей, а право на нього переважати публічний інтерес у доступі до даних;
  3. має бути дотримано розумний баланс між правом на забуття та іншими фундаментальними правами.

        У травні 2018 року в ЄС набрали чинності нові положення про захист даних, в якому є так званий пункт про «право на забуття». Це означає, що Facebook, Google, Twitter та інші великі компанії зобов’язані видалити акаунт і особисті дані користувача за першим запитом. Крім того, компанії не мають права передавати персональні дані користувачів до країн, де рівень захисту нижчий, ніж в ЄС. Також підтверджувати дозвіл на обробку персональних даних тепер можна не з 13, а з 16 років. На компанії з європейськими представництвами накладається низка обмежень. Їм не можна обмінюватися даними з іншими підрозділами, якщо не дотримуються правила щодо захисту даних. Також не можна передавати інформацію владі США та інших країн. Будь-яке рішення, з яким представники пошукових систем не погодяться, маючи законні обґрунтовані наміри, має можливість бути підтриманим Європейським Судом.

        Засновник Вікіпедії Джиммі Вейлз назвав право на забуття «глибоко аморальним», посилаючись на особистий приклад публічної людини, яка б ніколи не стала звертатись до суду щодо виправлення інформації про себе. Зрештою, право на забуття полягає у праві кожного на «вичерпну і актуальну інформацію про себе». Крім того, «кожна людина має право на отримання доступу до зібраних відносно нього даних і право на усунення в них помилок».

        Пошуковик Google створив ресурс, де Громадянин ЄС може залишити заявку на видалення з результатів пошуку інформації, що шкодить репутації: https://transparencyreport.google.com/eu-privacy/overview. Станом на 1 вересня 2020 року було подано 963 791 запит на видалення 3 781 282 посилань. Загальна кількість позитивних розглядів таких звернень – 53,5%. Google навів перелік доменів, URL-адреси з яких він найчастіше видаляє з результатів пошуку, це наступні домени: www.facebook.com, profileengine.com та twitter.com та інші.

        В сучасних умовах цим правом можуть скористатися люди, що живуть на території Європейського Союзу. Громадянин США, що живе в Європі, може користатися європейською формою запиту на видалення. А ось європеєць, що проживає за межами ЄС, – ні. В Україні ще не було розглянуто жодного спору, пов’язаного з правом бути забутим. Втім, поява такої категорії справ видається цілком реальною, оскільки українці, як і будь-хто, можуть подавати запити про видалення своїх персональних даних із пошукової системи до відповідного оператора. А у разі відмови ніщо не перешкоджає звернутися до суду.

Дізнатися більше:

Публікації

Литвиненко А. А. Реалізація права на забуття в контексті знищення персональних даних осіб щодо їхньої судимості чи підозрі в скоєнні ними злочинів: практика Європейського Суду з прав людини та суддів США / А. А. Литвиненко // Часопис Київського університету права. – 2019. – № 4. – С. 379-389.

Размєтаєва Ю. Залиште мене у спокої або право бути забутим / Ю. Размєтаєва // Права людини: філософські, теоретико-юридичні та політологічні виміри: Статті учасників І Міжнародного круглого столу (м. Львів, 28-29 жовтня 2016 року). – Львів: Видавництво ЛОБФ «Медицина і право», 2017. – С. 221-234.

Сухорольський П. Право бути забутим у правовій системі Європейського союзу: реалії, проблеми та перспективи. / П. Сухорольський // Наука міжнародного права на рубежі століть. Тенденції розвитку та трансформації: спеціальне видання наукових статей. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2016. – С. 90-101.

Сухорольський П. Право бути забутим у правовій системі Європейського Союзу: реалії, проблеми та перспективи / П. Сухорольський // Наука міжнародного права на рубежі століть. Тенденції розвитку та трансформації: спеціальне видання наукових статей. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2016. – С. 90–101. – Бібліогр.: 18 назв.

Ресурси Інтернет

Директива 95/46/ЄС Європейського Парламенту і Ради «Про захист фізичних осіб при обробці персональних даних і про вільне переміщення таких даних» від 24.10.1995 р. [Електронний ресурс]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_242. – (Дата звернення 3.05.2020). – Назва з екрана. – Мова укр.

Калітенко О. М. Право на за буття: здобуток європейський чи глобальний? [Електронний ресурс] / О. М. Калітенко. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/11300/12334/КАЛІТЕНКО%20Право%20на%20забуття%20здобуток%20Європейський%
20чи%20глобальний_84-86.pdf?sequence=1&isAllowed=y
. – (Дата звернення 3.05.2020). – Назва з екрана. – Мова укр.

Карпенко О. І. До становлення «права бути забутим» [Електронний ресурс] / О. І. Карпенко // APhD (Асоціація докторів філософії України): [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: Електрон. дані. – Режим доступу: http://aphd.ua/publication-38. – (Дата звернення 3.05.2020). – Назва з екрана. – Мова укр.

Право на забуття [Електронний ресурс] // Вікіпедія: вільна енциклопедія: [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: Електрон. дані. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Право_на_забуття. – (Дата звернення 3.05.2020). – Назва з екрана. – Мова укр.

Реалізація права на забуття через знищення даних. Історичний ракурс [Електронний ресурс] // Експертний центр з прав людини: [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://ecpl.com.ua/news/realizatsiia-prava-na-zabuttia-cherez-znyshchennia-danykh-istorychnyy-rakurs/. – (Дата звернення 3.05.2020). – Назва з екрана. – Мова укр.

Уколова В. О. Право на забуття як особисте немайнове право людини [Електронний ресурс] / В. О. Уколова // Молодий вчений. – 2019. – №11. – С. 407-410. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://molodyvcheny.in.ua/files/journal/2019/11/90.pdf. – (Дата звернення 3.05.2020). – Назва з екрана. – Мова укр.