Роки Другої світової війни 1936 р., коли почалася громадянська війна в Іспанії, молодий Гончар гаряче мріяв потрапити в саму гущу тих подій. У червні 1941 р. Олесь Гончар у складі студентського батальйону пішов добровольцем на фронт. Про долю цього батальйону письменник написав у романі «Людина і зброя», за який став лауреатом республіканської премії ім. Т. Г. Шевченка. Влітку 1942 року потрапив у полон, звідки втік у 1943 році. Потім була перевірка СМЕРШЕМ (радянською контррозвідувальною каральною організацією). Далі продовжував воювати в Червоній Армії. Війну закінчив старшим сержантом на посаді старшини мінометної батареї. За бойові заслуги був нагороджений орденами Червоної Зірки, Слави 3-го ступеня, трьома медалями «За відвагу». Під час оборони Києва, в битві на річці Рось письменник отримав перше поранення. Потім Гончар був поранений ще двічі, один з осколків залишився в нозі літератора на все життя. Неодноразово йому вдавалося врятуватися від майже неминучої смерті – снаряд розірвався на місці, де пару секунд тому був О. Гончар. Під час кінного супроводу колони з боєприпасами кінь наступила на міну, тварина залишилася без ноги, вершника тільки оглушило вибухом. Під час перебування майбутнього літератора в кімнаті в приміщення влітав снаряд, шафа, що вдало впала, захистила Гончара. Дивовижний порятунок письменник потім пояснював молитвами бабусі, яка замінила йому матір. Важкий фронтовий досвід, роздуми і міркування у те лихоліття О. Гончар записував у щоденник, хоча це було заборонено – каралося арештом. Спогади увійшли у перший том тритомника «Олесь Гончар. Щоденники». Перший запис датований червнем 1943 року: «Через три дні буде два роки, як почалася війна. Два роки, а скільки страждань, скільки мук та поневірянь для народів! Чи буде коли оцінено все безглуздя й злочинство цієї бойні!.. Вся країна корчиться в судомах, мов шматований заживо звіром живий організм. Людина з усіма її думами й почуттями топчеться важким чоботом солдата, а сам солдат розчавлений фізично й морально вмирає, не знаючи за що…». У «Щоденниках» знаходимо спогади і про визволення нашого міста від нацистів. Вірші, що народжувалися в перервах між боями, сам письменник назве згодом «конспектами почуттів», «поетичними чернетками для майбутніх творів». Сьогоднішнє прочитання їх переконує, що це справді так. Ліричний герой «Атаки», «Думи про Батьківщину», «Братів» та інших фронтових поезій Гончара духовно, емоційно близький до героїв повоєнних його романів і новел, передусім – роману «Прапороносці». |