|
|
На шляху до покликання Тридцяті роки в житті Олеся Гончара – період формування його як митця. 
У 1933-1937 роках навчався в Харківському технікумі журналістики імені Миколи Островського, де в той час викладав Ю. Шевельов, який пізніше згадував його як свого найздібнішого учня. Тут доля звела його з літературознавцем Олександром Білецьким та мовознавцем Леонідом Булаховським. Після закінчення працював учителем у с. Мануйлівка і в Харківській обласній газеті «Ленінська зміна» і пробував свої сили як письменник. З 1937 року Гончар почав публікувати свої твори в основному короткі оповідання в республіканських виданнях («Літературна газета», «Піонерія», «Комсомолець України», «Молодий більшовик»). У 1938 році вступив на філологічний факультет Харківського університету. За час навчання в університеті (1938-1941) написані новели «Іван Мостовий», «Черешні цвітуть», «Орлятко», повість «Стокозове поле». У вересні 1938 року вступив на філологічний факультет Харківського державного університету. Через багато років письменник згадував: «Коли я переступив поріг університету, у всьому місті, гадаю, не було людини, щасливішої за мене, здійснилася заповітна мрія: з радісним завмиранням серця ступив я в цей сонячний храм науки…». 
На цьому ж факультеті навчалися Дмитро Білоус, Олекса Коломієць, Григорій Тютюнник, Євмен Доломан. О. Гончар був справжнім відмінником. Він ніколи не пропускав лекцій. Ще студентом Гончар писав не лише художню прозу, а й досліджував мову класиків, рецензував книжки. В університетських «Наукових записках» у 1940 році було опубліковано його курсову роботу про стиль Михайла Коцюбинського… Ранні оповідання й повісті («Черешні цвітуть», «Іван Мостовий» тощо) Гончар присвятив людям, яких добре знав, з якими не раз стрічався в житті. |